Історія / 2 всесвітня історія

К.і.н. Разіцький В. Й.

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

Національний фактор в системі заходів інформаційної політики США в регіоні Перської затоки (40–50-ті рр. ХХ ст.)

Арабський та перський націоналізм яскраво проявив себе на уламках Османської імперії, замінивши османізм як провідну ідеологію Стамбула. Разом з тим національні рухи та ідеології у країнах Перської затоки, не зважаючи на деякі спільні риси, подекуди суттєво відрізнялися як за змістом, так і в методах їх втілення. Яскравим прикладом цього можуть слугувати Іран та Саудівська Аравія, які є об’єктом нашого дослідження.

До середини ХХ ст. значення Перської затоки істотно зросло в силу багатьох обставин, серед яких одну із провідних ролей відігравав енергетичний фактор. Саме тому починаючи із другої чверті ХХ ст. американські компанії при активній підтримці уряду США активно включилися у процес освоєння нафто-газових родовищ регіону.

Не зважаючи на численні труднощі та перешкоди, американцям в 30-х – 40-х рр. ХХ ст. вдалося налагодити зв’язки з країнами Близького та Середнього Сходу і першим стратегічним партнером США стала Саудівська Аравія. Її дешева нафта протягом 1952 – 1963 рр. забезпечувала чистий прибуток американської корпорації АРАМКО 2,8 млрд. дол. [2, с. 383], внаслідок чого це королівство посіло особливе місце в інформаційно-пропагандистській стратегії США. Однак успішно розвивати відносини з Ер-Ріядом потребувало глибокого розуміння специфіки суспільства цієї країни. Насамперед слід наголосити, що вірність традиціям та низка інших обставин утримувала аравійських бедуїнів від організації протестувальних рухів і тому основна загроза для американських інтересів витікала від робітників нафтовидобувних компаній, значна частина з яких були іноземцями.

Один із перших страйків робітників АРАМКО відбувся у 1945 р., внаслідок чого адміністрація змушена була піти на деякі поступки. І хоча страйкарі були переважно іноземцями і висували економічні вимоги, проте їх риторика містила яскраво виражені антиамериканські настрої, яким поступово почало симпатизувати місцеве арабське населення. А вже на початку 1950-х років у Саудівській Аравії з’явилися перші паростки націоналістичних організацій, опозиційних правлячому режиму та ворожих інтересам США.

В таких обставинах у Вашингтоні було прийнято рішення продовжувати зміцнювати відносини з Ер-Ріядом і підтримувати королівський уряд всіма можливими засобами, адже від цього залежала громадська думка про США всього королівства. Першим кроком американського уряду було надання економічної та військової допомоги Саудівській Аравії у 1945 р. на суму 5 млн. дол., а в 1946 р. – 35 млн. дол. Крім того, у травні 1946 р. королівство отримало позику на суму 2 млн. дол. від Управління по ліквідації залишків військового майна США, а з 1952 р. Вашингтон зобов’язався по 4-му пункту “програми Трумена” сприяти розвитку сільського господарства, транспорту та природних ресурсів. [2, с. 398]

Таким чином специфіка суспільно-політичної організації Саудівської Аравії справила вирішальний вплив на пріоритети розвитку інформаційно-пропагандистської стратегії США. Американці змушені були відмовитися від цілої низки інформаційних засобів впливу на місцевих мешканців, щоб зберегти та укріпити відносини з офіційним Ер-Ріядом. Глибокі релігійні почуття бедуїнів Аравійського півострова та відданість традиціям предків забезпечили унікальні можливості короля Саудівської Аравії утримувати вплив на підданих і тим самим виступати посередником між ними та зовнішнім світом.

Фактор націоналізму посів також помітне місце в ірансько-американських відносинах. Складна економічна та політична ситуація в Ірані створила сприятливі обставини для США у сфері налагодження співпраці в інформаційно-пропагандистській площині. Американський посол у Тегерані писав з цього приводу, що “іранський уряд активно сприяє справі налагодження (пропагандистських) радіотрансляцій” [5, р. 1]. Але боротьба молодої та малочисельної іранської інтелігенції за національні права змусила американців приховувати свою пропагандистську роботу, маскуючи під інформаційні акції Тегерану. Як зауважив працівник посольства США в Ірані Е. Вельс, шахський уряд “отримає підтримку місцевого населення, а Америка доб’ється певної стабілізації внутрішньої політичної та економічної ситуації” [4, р. 1].

Загострення англійсько-іранського диспуту з приводу розподілу прибутків від продажу нафти досягло свого апогею у 1952-1953 рр., коли уряд очолив представник націоналістичного табору М. Мосаддик. Він ініціював націоналізацію АІНК і тим самим добився значної підтримки в суспільстві. Однак у 1953 р. голова уряду був усунутий від влади завдяки успішно проведеній спільній англійсько-американській операції. При нових обставинах Лондону вже не вдалося повернути Іран у сферу своїх інтересів. Таким чином розпочалася американська ера домінування на Середньому Сході, тісно пов’язана з проведенням пропагандистських заходів з метою піднесення іміджу Америки та здобуття контролю над громадською думкою.

Після падіння уряду М. Мосаддика працівник посольства США повідомляв в Держдепартамент, що “значно покращилися можливості для пропаганди” [6, р. 1]. З метою підвищення ефективності інформаційної політики були надіслані до різних міст Ірану працівники Інформаційного агентства США, завдання яких полягало в налагодженні контактів з місцевими елітами, надання підтримки видавцям газет та журналів, трансляція фільмів, забезпечення матеріалів для радіо програм, створення курсів вивчення англійської мови тощо. [7, р. 1]

Варто зазначити, що зелене світло для втілення в життя завдань американської інформаційно-пропагандистської стратегії в Ірані після падіння уряду М. Мосаддика не означало, що місцеві мешканці, зокрема інтелігенція, не чинили опору проникненню інтересів США на перські землі. Основну загрозу своїм інтересам в регіоні Вашингтон вбачав у “анти-західному націоналізмі”, який був притаманний для іранського суспільства. [8, р. 1] Серед національних політичних лідерів, науковців та суспільних діячів особливо наполегливо відстоювали інтереси Ірану у внутрішній та зовнішній політиці Нариман, Данешпур, Кейхан, Джазаєрі та інші. [1, с. 234]

Таким чином завдання Вашингтона отримати вплив на громадську думку в Ірані ускладнювалося декількома обставинами. Малочисельна група іранських націоналістів, до якої належали політики, офіцери, науковці та інші, вела активну антизахідну боротьбу і тому не погоджувалася на співпрацю зі США. Не менш складно було отримати вплив на мешканців аграрних районів Ірану, які хоча й не були націоналістами, однак чинили супротив проникненню інтересів Вашингтона на перські землі через властивий їм племінно-общинний менталітет.

Отже, національний фактор відігравав помітну роль в організації співпраці між США та країнами Перської затоки. Він виявився одним із вирішальних у переформатуванні сфер впливу та встановленні балансу сил в регіоні в середині ХХ ст. Разом з тим націоналізм в країнах Середнього Сходу мав цілу низку характерних рис, які суттєво відрізняли його від європейського розуміння цього явища. Найважливіше з них те, що західне тлумачення терміну передбачає “переважання прихильності і відданості окремого індивіда нації-державі над особистими інтересами та вподобаннями” [3], що рідко можна було спостерігати в Ірані і майже було не притаманно Саудівській Аравії середини ХХ ст. В цих країнах Перської Затоки боротьба місцевих мешканців проти іноземних держав носила переважно економічний характер і меншою мірою стосувалася політичної сфери. А серед учасників цілої низки виступів та масових рухів було багато іноземних працівників, які відстоювали свої особисті або ж корпоративні права, а не загальнонаціональні цінності. Саме ці та інші обставини визначили пріоритети та окреслили основні контури інформаційно-пропагандистської стратегії США в районі Перської затоки, яка передбачала насамперед налагодження тісної співпраці та забезпечення всебічної підтримки правлячим режимам та меншою мірою стосувалася пересічних мешканців країн регіону.

Література:

1. Алиев С. М. История Ирана. ХХ век / С. М. Алиев. – М.: Ин-т востоковедении РАН: Крафт+, 2004. – 648 с.

2. Васильев А. М. История Саудовской Аравии (1745 – конец ХХ в.) / Васильев А. М. – М., “Классика плюс”. – 1999, 672 с.

3. Encyclopedia Britannica [Електронний ресурс] // − Режим доступу: http://www.britannica.com

4. United States Embassy, Iran Cable from Edward C. Wells to the Department of State. “Notes on Expanded Program for Iran” [Includes Memorandum], January 12, 1951. − 1 р. // National Archives. Record Group 59. Records of the Department of State. Decimal Files, 1950−1954

5. United States Embassy, Iran Cable from Henry F. Grady to the Department of State. [Voice of America Transmitters in Bahrain and Iran], September 19, 1950. − 1 р. // National Archives. Record Group 59. Records of the Department of State. Decimal Files, 1950 −1954

6. United States Embassy, Iran. Public Affairs Officer Despatch from Edward C. Wells to the United States Information Agency. “Mo Pix: Recent Action by Censorship Commission in Connection with The Korea Story and Let Us Live,” September 2, 1953. − 1 р. // National Archives. Record Group 59. Records of the Department of State. Decimal Files, 1950−1954

7. United States Information Service. Tehran (Iran) Despatch from Edward C. Wells to the United States Information Agency. “USIS Program – Iran,” October 2, 1953. − 1 р. // National Archives. Record Group 59. Records of the Department of State. Decimal Files, 1950−1954

8. United States. National Security Council. Executive Secretary Report to the United States. National Security Council. “United States Objectives and Policies with Respect to the Arab States and Israel” [Annex to NSC 129], April 7, 1952. − 1 р. // National Archives. Record Group 59. Records of the Department of State. Decimal Files, 1950−1954