Педагогічні науки/6. Соціальна педагогіка

Ст. викл. Школяр Л.В.

Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут”

Передумови виникнення соціально-педагогічної роботи з дітьми у Франції.

Стратегією розвитку соціально-педагогічної роботи з дітьми в Україні передбачено завдання щодо вивчення позитивного досвіду започаткування та проведення такої роботи Європейськими країнами. На наш погляд, корисним може виявитися аналіз етапів становлення соціально-педагогічної роботи у Франції – країні високих соціальних стандартів, в якій теорія і практика соціально-педагогічної роботи має більш ніж столітню історію та умовно пов’язується з початком XX сторіччя, а витоки роботи ведуть у IV сторіччя нашої ери.

Передумовою бурхливого розвитку соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю у Франції був сталий розвиток соціальної сфери, який бере початок у 1362 р. – році заснування першого притулку для безхатченків у Парижі. Педагогізація процесу соціальної роботи з дітьми відбувалася поступово; педагогічна складова у соціальній роботі з’являється з відкриттям у 1445 році притулку для дітей-сиріт.

Як показують дослідження, коріння соціально-педагогічної роботи ведуть у релігійну мораль, спочатку її благодійницьку діяльність, а згодом і в виховну. Релігійна складова існування суспільства вимагала оточувати турботою та захищати хворих та бідних людей; через це на ранніх етапах провадження соціально-педагогічної роботи, об’єктом такої роботи виступали лише “знедолені” діти. З часом, соціально-педагогічна робота охопила населення з певними фізіологічними вадами, дітей з особливими потребами (сліпі, глухі, німі). Усвідомивши необхідність корегування методів своєї діяльності, вихователі почали пошук варіативних педагогічних методів та підходів для навчання та виховання дітей. На цьому етапі можна говорити про зародження наукової ери соціально-педагогічної роботи, але вирішальний поворот наступає лише з прогресом науки, в епоху Відродження. З розвитком освіти, з’являється інтерес до методів навчання як здорових дітей - “нормальних”, так і тих, кого вважали “хворими”. [1,17]. Священик Сент Вінсен де Поль (1581-1660), виділивши дітей у найбільш уразливу категорію суспільства, задля опіки над хворими та виховання покинутих та знайдених дітей, створив Орден Милосердя та заснував релігійний інститут Сестер Милосердя. Загалом на кінець XVI сторіччя нараховувалося приблизно 2000 установ допомоги в яких проводиться соціально-педагогічна робота з дітьми, які мають певні вади зору, слуху, мовлення, дітьми, яких було покинуто, або знайдено.

Наприкінці XIX сторіччя, світові процеси індустріалізації призвели до масової міграції сільського населення до великих міст, виявивши найбільш слабкі сторони процесу включення людини у нове середовище, іншими словами соціалізації особистості. Не маючи певного досвіду налагодження стосунків з новим колективом, молоді люди, які виявилися не готовими до процесу адоптації до нових умов життєдіяльності, відчули на собі основний негатив, який призвів до стрімкого зростання злочинності та збільшення кількості безпритульних дітей. Церква, яка до цього часу відігравала роль традиційного вихователя, зі вступом в дію Закону від 30 жовтня 1886 року про відсторонення викладачів від релігії та прийняттям Закону “Про відокремлення церкви від держави” від 9 грудня 1905 р., остаточно втратила свою монополію у сферах моралі та виховання дітей. Розуміючи реальний стан справ, керівництво Республікою Франції розпочало роботу над процесом зменшення негативного впливу на зростаючу особистість через залучення соціальних та педагогічних методів. На педагогічних конференціях, які організовувались у кожному кантоні країни, починаючи з 1880 року, головною темою дискусій стає гармонійний розвиток дитини, розвиток творчого потенціалу та соціалізація шкільного життя. З цього часу можна говорити про державне замовлення на педагогізацію процесу соціальної роботи у Франції, яка розвивалася за двома основними напрямами роботи, а саме: передфактумний (попереджувальний) та постфактумний (напрям подолання реальних труднощів). Пріоритетним завданням соціально-педагогічної роботи стає забезпечення фахівцями соціальної інтеграції дитини в умовах індустріалізації країни.

Разом з глобальними змінами, які були пов’язані з відмовою Європи від традиційної для того часу Дюркгеймської школи, та подальшою її заміною на «Нову Освіту», у кінці XIX - початку XX ст.. пріоритетними стають нові концепції навчання та виховання. Рух за зміну форм освіти та виховання у Франції започаткували політичний діяч та публіцист Ж. Феррі, педагог П. Робін, держаний діяч Ф. Бюіссон, історик та соціолог Е. Демолен, та інші. Основним постулатом стає філософське осмислення ролі виховання та освіти у житті людини, представлене французьким діячем Себастьєном Фор, який пише: «Християнська освіта – це школа минулого, яка була організована церквою у власних інтересах. Світська освіта – це освіта сьогодення, яка організована державою для неї ж самої… Школа майбутнього організована для дитини, задля того, щоб вона перестала бути власністю церкви або держави, стала належати сама собі, та змогла знайти у школі хліб, знання, ласку, яка необхідна її тілу, розуму та серцю».

Головними подіями, з точки зору генези соціально-педагогічної роботи, стають прийняття Францією у 1901 р. закону, за яким дозволялось створювати різного роду організації та асоціації, які являли собою громадські об’єднання різного напряму діяльності, призначені здебільше для забезпечення суспільно-корисного проведення вільного часу. Великого значення для історії становлення соціально-педагогічної роботи набуває виступ німецького філософа, педагога П. Наторпа з ідеєю об’єднання усіх виховних сил суспільства задля реалізації головної мети виховання дитини – виховання особистості задля її подальшого включення у процес створення ідеального суспільства. Вихід у світ книги американки М. Річмонд (M. Richmond) “Соціальні діагнози” (“Social Diagnosis”), в якій йшлося про необхідність доповнити суто соціальну допомогу виховним впливом, розвити методику групової праці і виховання для організації самодопомоги і ефективнішої соціалізації [3], став знаковим для Франції. Саме з цього періоду, можна говорити про переосмислення державними діячами ролі соціально-педагогічної роботи та її місця у життєдіяльності суспільства. Головними завданнями стають намагання налагодити тісну співпрацю з сім’єю, школою, громадою та дитячими асоціаціями з метою надання психологічних та педагогічних консультацій та вдосконалення і поширення методів впливу на дитину впродовж усього часу. Крім того, розуміючи необхідність здійснення контролю з боку уряду країни за дотриманням та втіленням у життя нового підходу в освіті та вихованні, та виявивши низький рівень персоналу, який працював у цьому секторі, 15 квітня 1909 року офіційно засновано спеціалізоване соціальне навчання з покладанням відповідальності за процесом підготовки майбутніх фахівців та його подальший розвиток на Міністерство Народної Освіти. Таким чином, у Франції с початку XX сторіччя, розпочався етап стрімкого розвитку соціально-педагогічної роботи з дітьми при безпосередній участі та контролі держави.

Література:

1. Багатова З. Б. Педагогические основы социальной работы во Франции: дис…кандидата пед. наук : 13.00.01 / Багатова Зоя Багатовна. – Махачкала, 2002. – 158 с.

2. Безпалько О. В. Соціально-педагогічна діяльність і соціальна робота: спільне та відмінне / О. В. Безпалько // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія : Педагогіка. – 2004. – № 6. – С. 123–129.

3. Капська А. Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю / А. Й. Капська. – К. : УДЦССМ, 2001. – 220 с. – (Серія “Соціальна робота”).

4. Капська А. Й. Технології соціально-педагогічної роботи : [навч. посібник] / Капська А. Й., Барахтян М. М., Безпалько О. В. – К., 2000. – 372 с.