Несинова С.В., к.ю.н., доцент

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля

інститути моралі та правові інститути у функціонуванні юридичної системи в сучасній Україні

У цивілістиці моральні засади суспільства відображають систему усталених поглядів, що склались у свідомості людей у вигляді загальнолюдських цінностей.

Норми права є провідниками інститутів моралі, які закріплюють і захищають моральні засади суспільства. Сутність і ефективність права більш за все залежить від того, наскільки адекватно воно (тобто право) виражає ці вимоги. Авторитетність законів збільшується в тому випадку, якщо вони спираються не лише на владу, а й на мораль. В свою ж чергу, дія моралі, неабиякою мірою залежить від конкретно функціонуючої юридичної системи.

Згідно зі ст. 3 ЗУ «Про захист суспільної моралі» суспільна мораль являє собою систему етичних норм, правил поведінки, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, уявлень про добро, честь, гідність, громадський обов'язок, совість, справедливість.

Але на сьогоднішній день все більшу стурбованість викликає стан суспільної моралі в Україні, на наш погляд це пов'язано з тим що в суспільстві простежується явна моральна і духовна криза. Ця форма кризи, на нашу думку, є деградацією, яка полягає у неповазі громадянами етичних норм, традиційних моральних та духовних людських цінностей, що складалися та формувалися в суспільстві протягом тривалого часу.

Правові інститути мають своїм соціальним призначенням закріплення важливих, необхідних відносин, викорінення негативних явищ у житті суспільства, забезпечення нормальних умов для розвитку певних відносин і створення умов для сприятливого розвитку нових, прогресивніших видів суспільних відносин. Але слід пам’ятати, що зараз прискорюється процес трансформації національних цінностей, і не завжди цей прогресивний процес передбачає розвиток суспільства. Трансформація в свою чергу тягне за собою складний, на нашу думку, процес конвергенції, іменований глобалізацією.

Сутність призначення правових інститутів визначається законами соціальної природи «природних свобод» і «природних обов'язків» людей, які закріплені у вигляді писаних і неписаних законів (під неписаними законами можна розглядати релігійні норми, звичаї, моральну установку суспільства).

Основними теоріями, які висвітлюють ідею права соціального призначення є:

теорія природного права, дана теорія заснована на моральних цінностях таких як справедливість, свобода, рівність, це є складовою правового ядра. Таким чином, право і мораль, по суті, ототожнюються. Герменевтичний напрямок цієї теорії вбачає право з тієї позиції, що воно розвивається історично і виступає як вища справедливість для кожного конкретного періоду розвитку суспільства (людства);

історична теорія походження права, полягає в тому, що право розглядається як історично сформовані правові звичаї, що виростають з глибин народної свідомості, з надр національного, народного духу;

теорія соціальних функцій права, суть якої полягає у спробі пояснити суспільству природу права, його соціальну цінність, багатогранність дії, важливість права для вирішення соціальних завдань. Ми приходимо до висновку, що ця теорія зароджується завдяки спеціально-юридичним функціям.

Функції права можна визначити як правову характеристику соціально-культурної реальності суспільства та окремих його компонентів. В результаті взаємодії права з зовнішніми умовами громадянського суспільства, з процесами, що відбуваються в громадському менталітеті, функції права перетворюються, адаптуючи правову систему до нових умов, та мають відносно відокремлений прогресивний юридичний вплив на свідомість, волю і поведінку людей, що відбивається на вдосконаленні або трансформації правових інститутів.

Правові інститути служать провідниками інститутів моралі, вони покликані закріплювати, і в разі потреби захищати моральні підвалини. І ефективність дії права залежить від того, наскільки повно воно (тобто право) виражає вимоги моралі. Авторитетність законів збільшується, в разі якщо вони спираються не лише на владу, а й на мораль. Також, на нашу думку, дія моралі залежить від чіткої регламентації юридичної системи.

Виходячи їх вищесказаного, ми можемо зробити висновок, що інститути моралі підключені до всіх етапів розробки та соціальної дії права. Також вони виступають значущим фактором удосконалення правових інститутів у межах правової системи, адже відомим є той факт, що право - це зведена в закон моральність.

Еволюції властиві кризові явищі та соціально-структурні зміни, при яких деформуються звичні культурні механізми функціонування регулятивної системи суспільства. Тому в умовах соціальної диференціації соціуму, свободи економічної діяльності та некерованої демократії існує реальна небезпека втратити історично сформовані цінності, в першу чергу інститути моралі, які були і є властивою основою правових інститутів.

Закріплення на нормативному рівні необхідності захисту суспільної моралі аксіоматично вимагає і більш чіткого розуміння специфіки, змісту та обсягу того явища, яке, власне, і має захищатися правовими засобами. Юридичне закріплення положень про захист суспільної моралі ми знаходимо у: Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, Конституції України, Законі України «Про захист суспільної моралі», Законі України «Про культуру», Законі України «Про основи національної безпеки України».

В Україні створено ряд центральних органів, покликаних забезпечувати та впроваджувати державну політику, розвивати комунікаційні системи та технології, а також формувати та розвивати інформаційну культуру суспільства. До цих органів належать: Міністерство культури і мистецтв України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство юстиції України, Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Генеральна прокуратура України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі. Але стан збереження в суспільстві моральних цінностей, формування й закріплення їх у молоді з ще несталою системою уявлень про інститути моралі та правові інститути, залишається на низькому рівні.

Очевидним є той факт, що інститути моралі знаходять своє відображення в різних галузях права, зокрема в цивільному, кримінальному, сімейному та адміністративному праві. На нашу думку, розгляд сутності інститутів моралі та їх захист в різних галузях права дає нам можливість зробити висновок, що держава повинна мати контроль у цій сфері та взагалі захищати наше суспільство від моральної деградації.

Для підвищення рівня правосвідомості та правової культури людей державі потрібно здійснити такі заходи: організація на державному і місцевому рівнях юридичної просвіти для всіх категорій населення, і молоді зокрема; створення телепередач та ігрових телешоу з морально-патріотичної тематики, а також конкурси для дітей та молоді з тематики вивчення життєвих моральних та професійних досягнень історичних персоналій України та світу; пропаганда правових знань (в тому числі через ЗМІ); формування правового світогляду молоді у контексті загальнолюдських цінностей; організація та проведення за державною підтримкою семінарів, стажувань, курсів в галузі права.

Ми вважаємо, що діти найбільш незахищена частина населення, яка схильна до ризику моральної деградації, тому ми вважаємо, що держава повинна вживати конкретних заходів щодо захисту дітей. Зокрема, на нашу думку, доцільно було б створити державну програму контролю інтернет-простору, тобто офіційно заборонити доступу до адрес аморальних сайтів.

При цьому, варто звернути увагу на те, що у сучасних умовах право виступає як інструмент глобалізації і, водночас, як засіб керування її процесами. Глобалізаційні процеси зачіпають всі сфери людської діяльності, призводить до «переформатування» сучасного світу, а результатом цього є коригування національних систем державного управління у різних сферах життєдіяльності суспільства, зміни стратегій економічного, політичного, правового та духовного розвитку, що породжує суцільну взаємозалежність світу.

Як і будь-яке явище соціальної дійсності, правова глобалізація має свої позитивні та негативні аспекти. Цей процес призводить до трансформацій державно-правових інститутів. Ми вбачаємо, що позитивізм глобальних процесів полягає в тому, що правові системи доповнюють одна одну; об'єднання держав у правовому вирішенні спільних проблем; ми бачимо що світ «йде» шляхом демократизації та зведення людини в культ (тобто людська цінність ставиться в абсолют). До негативних чинників варто віднести надмірну залежність національного законодавства від західних правових систем; «втручання» цього процесу у національно-правову свідомість, і як наслідок трансформацію інститутів моралі. Сьогодні для України досить складним питанням є пошук принципів та механізмів налагодження взаємозв’язків із глобальним світом та розвиток правової системи в умовах глобальних процесів. З метою ефективного протистояння глобалізаційним викликам Україна має створити ефективну систему управління державним та суспільним розвитком, а відповідно до цього налагодити раціональні принципи взаємодії між державами відносно прийняття відповідних рішень з локалізації глобалізаційних викликів, адже вони однаковою мірою торкаються інтересів різних країн.