ФАКТОРИ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ
ЕФЕКТИВНІСТЬ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ
Кривенко А.П.
Чернігівський державний
інститут економіки і управління
Анотація.
У статті дається аналіз спеціальної літератури, який стосується різних
факторів, що впливають на ефективність фізичного виховання студентів.
Ключові
слова: фізичне виховання, фізична підготовка, ефективність, студенти
Аннотация. Кривенко А.П. Факторы, которые определяют эффективность
физического воспитания студенческой молодежи. В статье дается анализ специальной
литературы, который касается разных факторов, которые влияют на эффективность
физического воспитания студенток.
Ключевые слова: физическое воспитание, физическая
подготовка, эффективность, студенты.
Annotation. Kryvenko A.P. The factors, which define efficiency of
the physical training of student’s youth. There is the analysis of the special literature in the article whoosh
concern different factors that influence on the efficiency of the physical training of students.
Key words: physical training, physical
preparation, efficiency, students.
Вступ.
Стан здоров’я
студентської молоді – одна з найактуальніших педагогічних проблем. Законодавчі
й нормативні документи про вищу освіту спрямовують увагу вчених і
педагогів-практиків на фізичне і моральне здоров’я нації. Відповідно до Указів
Президента України “Про заходи реформування системи підготовки спеціалістів та
працевлаштування випускників вищих навчальних закладів освіти” визначена
стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2005 роки, в яких
зазначається, що освіта – саме та галузь, яка безпосередньо впливає на рівень
розвитку економіки, культури, духовності та благополуччя нації [1].
Зростаючий потік
інформації збільшив психічні навантаження у сфері службових обов’язків. Нові умови
життя, навчання і праці потребують певної психологічної й фізичної стійкості.
Але багатогодинні щоденні заняття в навчальних аудиторіях сприяють розвитку
гіподинамії-малорухомості, що є тривожною хворобою нашого століття [2]. За
останніми даними у студентів спостерігається стійка тенденція до погіршення
стану здоров’я і рівня фізичної підготовленості [3].
Традиційна фізична
підготовка студентів на навчальних заняттях є не ефективною. Існуючі програми
фізичного виховання не вирішують питань формування у молоді мотивів і потреб у
регулярній фізичній активності як складовій частині здорового способу життя, не
виконують оздоровчої функції і потребують подальшого вдосконалення [4].
А тому закономірним є
питання про підвищення ефективності занять з фізичного виховання студентів.
Робота виконана у
відповідності до плану НДР Чернігівського державного інституту економіки і
управління.
Формулювання цілей
роботи.
Мета дослідження – вдосконалення
навчального процесу з фізичного виховання студентів.
Завдання дослідження – виявити за
даними літературних джерел фактори, які впливають на ефективність занять з
фізичного виховання студентів.
Результати досліджень.
Фізичне виховання студентів має низьку
ефективність із-за низки об’єктивних причин [5, 6]:
1) недостатня кількість
занять за планом;
2)
низький рівень використання технічних засобів навчання
під час занять фізичними вправами;
3) недостатнє
фінансування;
4) недостатній
рівень мотивації до систематичних занять фізичними вправами;
5) низький рівень
управління фізичними вихованням.
У фізичному
вихованні студентів існують дві основні проблеми [7]:
перша – як
забезпечити об’єм рухової активності, необхідний їм для збереження здоров’я,
розумової й фізичної працездатності і який дасть можливість ефективно засвоїти
життєво-необхідні вміння, навички і фізичні якості;
друга – як
підвищити ефективність навчально-виховного процесу. Якщо перша проблема
передбачає, в основному, вирішення питань організації фізичного виховання
(покращання матеріальної бази, підготовку кадрів, посилення керівництва,
збільшення бюджету часу на заняття фізичними вправами), то друга пов’язана з
пошуком шляхів диференційованого підходу до студентів, розробкою технології
навчання, використання технічних засобів навчання тощо.
У спортивному
тренуванні застосовуються у великому обсязі максимальні навантаження, в
оздоровчому – не перевищують функціональних можливостей організму, але досить
інтенсивні, щоб викликати оздоровчий ефект. Як і в спортивному тренуванні,
ефективність фізичних вправ оздоровчої спрямованості визначається періодичністю
і тривалістю занять, інтенсивністю і характером використовуваних засобів,
режимом роботи і відпочинку. Експериментально показано, що в початківців 3
заняття в тиждень дають більший ефект, ніж 1, 2 чи 5 занять [8].
Ефективність
окремого тренувального заняття визначається не стільки його тривалістю, а
стільки якісною стороною. Відповідно до теорії фізичного виховання для
створення навантаження на організм важливий її об’єм, інтенсивність, технічна
складність вправ, що виконуються. Таким чином, для ефективності навантаження
необхідно враховувати не тільки зовнішню її сторону, але й внутрішні зміни в
організмі. При їх оптимальному відношенні можна розраховувати на тренувальний
ефект [9].
Якісним
показником результативності заняття є його щільність та фізичне навантаження [10]. Вони повинні
відповідати завданням і етапам навчання, рівню підготовки молоді. Підвищення
фізичного навантаження й щільності досягається:
- за рахунок скорочення часу на показ вправ та
пересування під час зміни місць занять;
- стислістю і якістю
пояснення вправ та виправлення помилок;
- регулюванням відпочинку;
- виконання вправ одночасно і поточним
способом;
- збільшенням кількості повторів, швидкості
виконання;
-
використанням одночасно декількох однакових (неоднакових)
-
снарядів;
- застосуванням комплексного тренування.
Більшість рекомендацій,
як у нашій країні так і за її межами, передбачають використання фізичних
навантажень, характерних для рухових режимів масових форм фізичної культури з
інтенсивністю, що відповідають частоті серцевих скорочень 110-150 уд./хв., що
не перевищує аеробного порогу – величини 50% максимального споживання кисню.
Навантаження такої інтенсивності не покращують аеробної продуктивності
організму і тому їх необхідно збільшувати до рівня більшого за 60%
максимального споживання кисню. Доведено, що без великих напружень неможливо
підготуватися до виконання нормативів. Фізичні навантаження субмаксимальної
потужності (70-90% від максимальної частоти серцевих скорочень), що виконуються
нетренованими особами, не супроводжуються негативними реакціями
серцево-судинної системи, а тому можуть бути рекомендовані до
широкого використання в
практиці масових форм
фізичної культури [11, 12].
Дослідженнями
встановлено, що переважний розвиток швидкісних, швидкісносилових якостей,
швидкісної витривалості у студентів, що не мають спортивної підготовки,
доцільно планувати на період їх відносно високої професійної працездатності,
яка спостерігається в першій половині кожного семестру. В той же час розвиток
силових якостей, силової й загальної витривалості можливий і в другій половині
семестру. Планування навчального матеріалу з урахуванням цих рекомендацій дає
можливість досягти більш високих результатів при вихованні фізичних якостей
студентів і не спостерігається їх різких коливань у семестрах і по курсах у цілому
[13].
У фізичному вихованні
студентів доцільно застосовувати комплексний підхід. Для того, щоб процес
комплексного оздоровчого тренування давав найкращий результат, забезпечуючи
високий рівень здоров’я, необхідно раціонально поєднувати засоби різної
спрямованості. Дуже важливо визначати співвідношення засобів оздоровчого
тренування як на одному занятті, так і на більші проміжки часу. Схоластичне
застосування на заняттях різних засобів не тільки не сприяє зросту
працездатності, але й може негативно вплинути на стан здоров’я. В цьому випадку
організм сприймає навантаження як випадковий фактор і не відповідає на нього
процесами пристосування. Тільки після багаторазового ритмічного повторення
навантаження певного спрямування, коли нервова система сприймає його,
встановлює, що цей режим є закономірністю, в організмі активно починають
проходити морфофункціональні процеси. В подальшому, коли організм
пристосовується до постійного навантаження, адаптаційні процеси починають
слабнути [14].
Результати досліджень
підтверджують необхідність індивідуального підходу в застосуванні засобів і
методів фізичного виховання у ВЗО. Висока варіативність отриманих показників
засвідчує, що важливо орієнтуватися не на середньостатистичні дані
підготовленості, а на показники тестування кожного окремого студента.
Використання диференційованого і індивідуального підходів до навчання і
виховання студентів дає можливість поступово ускладнювати практичні завдання,
підвищувати рухову активність і самостійність при їх, вирішенні [3]. Ефективним
способом такого диференційованого підходу може бути розподіл студентів по
групах на основі їх підготовленості і застосування в групах методик,
направлених на розвиток відстаючих фізичних якостей [15].
Як показує
передовий досвід, більше всього студенти страждають від необ'єктивності при оцінюванні їхніх знань і
умінь. На думку С. Присяжнюка [16] оцінка повинна бути результатом об’єктивного
врахування показників і виконувати функції:
- контролю
педагога за результатами навчання;
- управління
поведінкою та діяльністю студентів;
- отримання
студентами інформації за правильністю їхніх дій і вчинків;
- об’єктивне
оцінювання фізичних та морфофункціональних можливостей студентів.
На відміну від інших
загальноосвітніх предметів оцінка успішності з фізичного виховання вимагає
більш повного врахування психічних якостей, стану організму, особливостей
будови тіла, фізичного розвитку, рухових здібностей і стану здоров'я студентів
[17].
Висновки.
Проведене дослідження
показало, що на ефективність фізичного виховання у вищому навчальному закладі
впливають різні фактори. У фізичному вихованні студентів необхідно надавати
перевагу комплексному підходу та раціонально поєднувати засоби різної
спрямованості. Необхідно використовувати диференційований та індивідуальний
підхід у навчанні і вихованні студентів.
Подальші дослідження
передбачається провести у напрямку вивчення інших проблем, які впливають на
ефективність фізичного виховання студентів.
Література
1.
Матукова Г. Здоров’я майбутніх спеціалістів як
педагогічна проблема // Рідна школа. – 2002. - № 11. – С. 61-62.
2.
Дзундза А.І. Фізичне виховання – чинник всебічного
розвитку особистості майбутнього фахівця // Педагогіка, психологія та
медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред.
Єрмакова С.С. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2002. - № 13. – С. 9-14.
3.
Ткаченко
В.П., Черновский С.Н., Когут Н.И., Лавриненко Д.И. Режимы тренировочных
нагрузок студентов в зависимости от их функциональных возможностей // Педагогіка,
психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб.
наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХХПІ, 2001. - № 29. – С. 67-71.
4.
Савчук С.А. Фізична підготовленість студентів технічного
вищого закладу освіти // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми
фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. – Харків:
ХХПІ, 2000. - № 16. – С. 49-54.
5.
Зобков
В.А. К вопросу о перестройке системы физического воспитания в учебных
заведениях // Теория и практика физической культуры. – 1993. – № 7. – С. 15-17.
6.
Малімон О.О. Диференційований підхід у процесі фізичного
виховання студентів. – Автореф. дис... канд. наук з фіз. вих. і спорту. –
Луцьк, 1999. – 19 с.
7. Курочкіна М.
Організація занять фізкультурно-оздоровчої спрямованості для студентів, які
проживають у різних зонах радіаційного контролю // Теорія і методика фізичного
виховання і спорту. – 1999. – № 1 . –
С. 72-75.
8.
Влияние
физических упражнений на работоспособность и здоровье человека / Пирогова Е.А.,
Иващенко Л.Я., Страпко Н.П. – К.: Здоров’я, 1986. – 152 с.
9.
Несин
А.Н., Павлов А.С. О возможности использования температурных показателей в
процессе физического воспитания студентов // Педагогіка, психологія
та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр.
під ред. Єрмакова
С.С. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ),
2002. – № 2. – С. 78-83.
10. Організація та
методика допризивної підготовки: Навч. метод. посібник / Під ред. Я.І.
Конотоненка. – К.: „Вежа”, 1996. – С. 276.
11. Мокеев Г.И., Юдин А.С., Максин
Б.В. Экспериментальная проверка различных вариантов организации и содержания
физического воспитания студентов // Теория и практика физической культуры. – 1990. - №
6. – С. 50-53.
12. Новицький Ю.В.
Організаційно-методичний підхід в індивідуалізації процесу фізичного виховання
студентів: Автореф. дис... канд. пед. наук. – Київ, 1997. – 24 с.
13.
Физическое воспитание: Учебник / Под ред. В.А. Головина, В.А. Маслякова, А.В. Коробкова и др. – М.: Высш. школа,
1983. – 391 с.
14. Малімон О.О.
Особливості методики диференційованого підходу у фізичному вихованні студентів
// Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і
спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХХПІ, 2000. – № 3. – С.
7-12.
15.
Новосельский
В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах: Учебно-методическое
пособие. – К.: Рад., шк., 1989. – 128 с.
16. Присяжнюк С.
Критерії оцінювання успішності студентів з предмета „Фізичне виховання” //
Фізичне виховання в школі. – 2003. – № 2. – С. 35-38.
17.
Тимошенко
А.В., Мишаровський Р.Н. Комплексная оценка успеваемости студентов гуманитарных специальностей на
занятиях по легкой атлетике // Педагогіка, психологія та медико-біологічні
проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. –
Харків: ХХПІ, 2001. – № 8. – С. 44-47.
Надійшла до редакції 23.11.2005р.