Історія/1.Вітчизняна історія

Кузенко І.О.

Донецький національний університет, Україна

До питання про благоустрій населених пунктів Донбасу в період НЕПу

На початку 20-х рр. ХХ ст. населення Донбасу практично не мало можливості задовольнити власні соціально-побутові потреби за допомогою служб комунального обслуговування чи результатів їхньої діяльності. По-перше, це було наслідком світової та громадянської воєн. По-друге, і до руїни воєнного часу переважна більшість індустріальних міст була лише крупними робітничими поселеннями, і влада не звертала уваги на те, чи упорядковані вони. Про стан справ у травні 1922 р. свідчить фраза, яка характеризує не тільки Бахмут: „Донецьке губернське Комунальне Господарство, яке обслуговує м. Бахмут, з моменту взяття на себе обов'язків з благоустрою до сьогоднішнього дня через відсутність грошей майже нічого не зробило” [1].

У повсякденному житті наявність подібних пунктів звіту досить дорого коштувала населенню. Так, навесні 1921 р. під час існування епідемії тифу показники захворюваності були вищими серед цивільного населення через те, що лазнями, включаючи навіть банно-пральні поїзди, забезпечувалися в першу чергу військові. Водночас, населення продовжувало перебувати у забутті, не маючи ані бань, ані мила [2].

Дуже модними були різноманітні кампанії, які проводилися у вигляді місячників, тижнів і т.д. Вражає, але від формату нетривалого агітаційного заходу не були звільнені необхідні для життя людей буденні справи, тому зі сторінок архівних документів дізнаємося про масштабні акції „тижнів чистоти”, які складалися із надання населенню мила, вивезення сміття, ремонтування колодязів. На жаль, вони не завжди були добре організованими: у червні 1921р. у Таганрозі „лазневий тиждень” не відбувся через ремонт бані та повну відсутність вугілля, тому всі купалися тільки в морі[3].

Іншою серйозною проблемою була діяльність або бездіяльність асенізації (оскільки на початковому етапі НЕПУ каналізація була відсутньою по всій Донецькій губернії). Стартові умови після громадянської війни були наступними: більшість міст Донбасу (Бахмут, Таганрог, Маріуполь, Слов'янськ, Шахтинськ, Юзівка, Дебальцеве) мали у своєму розпорядженні по одному асенізаційному обозу, Луганськ – два, а Старобільськ – жодного[4]. Але і наявність певної служби не гарантує її ефективності: зокрема, в Дебальцево в 1921 році за умов відсутності бочок та коней асенізація здійснювалася лише на 10% від необхідного, що ставило під загрозу санітарний стан міста[5].

Окрім об'єктивних причин, які заважали населенню насолоджуватись перевагами комунального обслуговування та естетичними видами вулиць, існували і суб'єктивні, такі як неохайність та хуліганство самих мешканців. Тому влада вдавалася до запобіжних заходів. Так, обов'язковою постановою Донецького виконкому №25 від 3 квітня 1924 р. органам міліції надавалося право накладати штраф у розмірі до 5 руб. золотом на порушників благоустрою в містах та міських поселеннях за наступні дії: нівечення та пошкодження дерев на вулицях та у скверах; забруднення вулиць помиями, камінням, сміттям; невиконання вимог міліції по прибиранню тротуарів та вулиць і т.д.[6].

Аналогічною мотивацією (поліпшити зовнішній вигляд населених пунктів не витрачаючи на це коштів) керувалася місцева влада, приймаючи наступні адміністративні рішення:

o зобов'язати усіх володарів та орендарів будинків в м. Бахмут, держустанови, колективи мешканців посадити не менше 6 дерев навпроти будинку, який вони займають, або сплатити штраф до 300 руб. золотом (обов'язкова постанова Донецького виконкому №19 від 16 вересня 1922 р.) [7];

o від усіх мешканців і закладів м. Сталіно та м. Дмітрієвська, які займали приміщення під установи та квартири, вимагалося упорядкувати тротуари та частину вулиці, що належали до домоволодінь; (обов'язкова постанова Сталінського окрвиконкому №23 від 9 квітня 1926 р.) [8];

o залучати населення до процесу ремонту та будови тротуарів[9].

Упорядкуванням сіл займалися комісії з благоустрою та санітарії при селищних радах. В їх функції входило спостереження за чистотою повітря та джерел водопостачання [10]. Викликає сумнів ефективність таких комісій через те, що в якості головного методу використовувалися умовляння, і тільки після триразового попередження складали акт, за яким інша комісія мала право притягати до відповідальності.

Отже, розглянувши питання про благоустрій населених пунктів Донбасу в період НЕПу, приходимо до наступних висновків: на початку 20-х років ХХ ст. існували дуже низькі стартові умови розвитку комунальних закладів; в першу чергу увага приділялася облаштуванню міст окружного значення, в останню – селам; фіксується постійний брак коштів на відбудову чи створення соціально-побутової інфраструктури, особливо протягом першої половини 20-х років ХХ ст.; проведення планової роботи, яка мала принести перші серйозні зрушення у багатьох площинах діяльності комунгоспів, почалося тільки в 1927 році; місцева влада намагалася не тільки викорінювати шкідливі звички населення, які негативно впливали на санітарний та естетичний стан населених пунктів, але й адміністративними методами залучала громадян до безоплатної праці з метою благоустрою вулиць та кварталів силами самих мешканців.

Література:

1. Державний архів Донецької області ( далі – ДАДО). – Ф.Р.1146, оп.1, спр.53, арк.285.

2. ДАДО. – Ф.Р.1146, оп.1, спр.31, арк.14.

3. Там само, арк.116 зв.

4. Там само, спр.53, арк.290 зв.

5. Там само, арк.96.

6. Там само, спр.74, арк.8.

7. Там само, оп.2, спр.136, арк.3 зв.

8. Там само. – Ф.Р.2, оп.1, спр.50, арк.34.

9. Там само, оп.1, спр.89, арк.5.

10. Там само. – Ф.Р.1146, оп.2, спр.342, арк.27.