Дмитрєнко Ю.М.

член-кор МАНЕБ, доктор філософії, ад’юнкт-професор, професор Харківського економіко-правового університету, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОСВІДОМОСТІ ЯК ОБ’ЄКТА ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ТА СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗА

Тема правосвідомості за умов реформування громадського життя в цілому й правовій системі зокрема, особливо тоді, коли за перехідного правостановлення правосвідомість стає механізмом правового регулювання суспільних відносин, має найважливіше значення. Вона пріоритетно присутня як у теоретичному осмисленні, так й у формулюванні практичних рекомендацій, що дозволяють виправити реальний стан речей в даній сфері суспільної свідомості. Наші дослідження дозволяють зробити низку висновків, що мають не тільки теоретичне, але й практичне значення. 1. Філософсько-правовий та соціально-філософський аналіз надає можливість виявити всі грані феномена «правосвідомість», розкрити його як філософсько-правове та соціокультурне явище. 1. Він дозволяє виявити сутнісні ознаки правосвідомості, розкрити змістовні характеристики. Правосвідомості є самостійною формою суспільної свідомості, тісно взаємодіючей з моральними, релігійними, політичними й іншими її формами. Вона містить у собі гносеологічні, аксіологічні й вольові характеристики, пов'язані з наявністю певних знань про правову реальність, її оцінкою й готовністю (або неготовністю) додержуватися правових принципів у своєму реальному поводженні; воно охоплює й волю, і почуття, і уява, і думка, і всю сферу несвідомого духовного досвіду. Правосвідомість є відбиттям діючого права, але одночасно в певних правових системах може виступати в ролі права; окрім того, вона має власну логіку розвитку, що визначає її якісну специфіку й розбіжність із діючим правом. Структурний аналіз правосвідомості дозволив зробити наступний висновок: структура правосвідомості містить у собі два елементи: 1) правову психологію (переживання, почуття, настрою): 2) правову ідеологію (поняття, принципи, переконання, що виражають відносини людей до діючого або бажаного права).

За результатами проведення ункціонального аналізу був зроблений висновок: правосвідомість виконує в соціумі ряд базисних функцій. До їхнього числа ставляться: когнітивна, світоглядна, нормативно-прогностична, регулятивна функції, а також функція моделювання. Конкретна реалізація названих функцій виявляється з різних сторін, у тому числі й при взаємодії з діючим правом. З одного боку, розвиток правосвідомості деякою мірою зумовлений чинним правом, з іншого боку, саме право залежить від правосвідомості, як на рівні правотворчої, так і на рівні правореалізації. У процесуальному законодавстві сказано, що суддя розв’язує справу, керуючись конкретною статтею закону та власною правосвідомістю. Правосвідомість відіграє провідну роль у правотворчій та правозастосовній діяльності. Вона наповнює правові акти своїм змістом, стимулює відновлення законодавства з метою забезпечення поступального розвитку суспільства. Особливо яскраво це виявляється на всенародних обговореннях і референдумах, на які виносяться основні закони. Таким чином, правосвідомість пронизує все правове життя конкретного суспільства, передує виданню юридичних норм, породжує їх у своїх нормах і супроводжує на всьому протязі їхньої дії.

Філософсько-правовий та соціально-філософський аналіз припускає й проведення типології правосвідомості. Насамперед, виділяються два рівні правосвідомості: науково-теоретичний і повсякденний. Їх виділення зумовлене специфікою отриманих знань та використаних при цьому засобів правового пізнання. За характеристикою окремих ознак правосвідомості розрізняються масову й професійну правосвідомість. Остання ідентифікує правосвідомість тих, хто зайнятий професійною діяльністю в правовій сфері, на той час як перше ідентифікує правосвідомість усього населення. Найбільший інтерес уявляє типологія правосвідомості за мотиваційно-регулятивним характером та вольовою цілеспрямованістю. Дана типологія дозволяє виявити різну мотивацію й, відповідно, типи поведінки людей, що базуються на такій мотивації. Так, виділяються: законоодобрююча, законослухняна, законопорушуюча правосвідомість. Серед різних феноменологічних характеристик правової свідомості особливу увагу дослідники приділяють правовому нігілізму як крайньої форми заперечення права. Проведений аналіз показав, що теоретичне осмислення даного феномена багато в чому залежить від різниці теоретичних підходів до розуміння права взагалі (легістський, позитивістський та ін.). Разом з тим, більшість авторів виражає крайню заклопотаність появою даного феномена в правосвідомості громадян. У правосвідомості сучасного українського суспільства даний феномен також має місце. Поява феномена правового нігілізму не можна трактувати тільки як реакцію правосвідомості на ті негативні тенденції, які мають місце в сучасній правовій дійсності. Багато в чому даний нігілізм пов'язаний з історичним минулим України й має тут давні традиції. Одночасно не можна скидати з рахунків й ті негативні процеси, що ініціюють правовий нігілізм у сучасному громадському житті. Динамічний аналіз правосвідомості, пов'язаний з виявленням тенденцій її розвитку, дозволив виявити загальні закономірності в історичному розвитку суспільства. У цілому вони за своїм характером збіглися з магістральним напрямом прогресивного розвитку соціуму: від права сильного до права цивільного суспільства й правової держави. Однак, при цьому необхідно підкреслити, що подібна спрямованість розвитку правосвідомості аж ніяк не виключає регресивного розвитку в конкретний історичний хронотоп. Окрім того, у конкретному суспільстві правосвідомість може бути виражена на різних суб'єктних рівнях, що робить картину розвитку правосвідомості більше складної й багатомірної. Динамічний аналіз також дозволив простежити основні тенденції розвитку правосвідомості в сучасному українському суспільстві. Серед подібних тенденцій можна виділити як тенденції негативного, так і позитивного характеру. До числа негативних тенденцій можна віднести наявність правового нігілізму в частини населення країни, одночасне співіснування протилежних тенденцій у правосвідомості, низький цикл соціальної активності правової свідомості та правової культури, пасивність у відстоюванні своїх прав і воль. Одночасно соціологічні дослідження показують відносне збільшення тих громадян, які розділяють базисні установки правової держави й керуються у своій поведінці тими принципами, які випливають із подібних установок [1].

Серед основних засобів, спрямованих на ліквідацію негативних тенденцій у правосвідомості, варто віднести, насамперед, доведення до кінця тих перетворень, які дійсно могли докорінно поліпшити стан справ в економічній і соціально-політичній сферах. Вимагає свого логічного завершення й проведення адміністративної, судової та конституційної реформ. Все це могло б привести до усунення негативних причин, що деформують суспільну, групову та індивідуальну правосвідомість.

Література:

1. Дмитрієнко Ю.М. Актуальні аспекти української правосвідомості як категорії правознавства // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. Збірник наукових праць. Вип. 2 (6). – Харків: ХДУХТ, 2007. - C. 430-436