Викладач Шпак О.В., Арієнчук А.М.

Криворізький коледж економіки та управління ДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана», Україна

Євроінтеграційний шлях реформування системи прямого оподаткування в Україні: впровадження іноземного досвіду

Пряме оподаткування виступає однією з яскравих форм фінансових відносин між державою та платниками податків. Аналіз чинної системи прямого оподаткування в Україні свідчить, що її становлення і розвиток відбувається без належного теоретичного обґрунтування. Зараз ця система характеризується насамперед високим та нерівномірним податковим навантаженням на доходи суб’єктів господарювання, що ускладнює позитивні зрушення у виробничій та соціальній сфері в Україні.

В Україні наразі стягуються такі прямі податки, як: податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Найбільше надходжень до державного та місцевих бюджетів приносять податок на прибуток підприємств та податок на доходи фізичних осіб. Останній є основою для формування доходів місцевих бюджетів держави. Проаналізуємо структуру податкових доходів державного бюджету у 2012-2013 роках (табл.1) [5].

Таблиця 1

Структура податкових доходів державного бюджету у 2012-2013 роках, %

Податкові надходження	2012 р.		2013 р.		Відхилення, +/-
	млрд. грн.	Питома вага	млрд. грн.	Питома вага
Податок на доходи фізичних осіб	68,2	15,3	72,2	16,3	1
Податок на прибуток підприємств	55,7	12,5	54,9	12,4	-0,1
Збори за спеціальне використання природних ресурсів	17,4	3,9	28,8	6,5	2,6
Податок на додану вартість	139	31,2	128	29	-2,2
Акцизний податок	38,3	8,6	36,8	8,3	-0,3
Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції	13,4	3	13,3	3	0
Рентна плата, збори на паливно-енергетичні ресурси	17,4	3,9	5,76	1,3	-2,6
Інші податкові надходження	11,1	2,5	13,7	3,1	0,6

З даних табл. 1 слідує, що податкові надходження з податку на доходи фізичних осіб зросли на 1 %. по відношенню до 2012 р., податок на прибуток навпаки, зменшився на 0,1 %, та становив на кінець 2013 р. 12,4 млрд. грн. Значно зросли збори за спеціальне використання природних ресурсів на 2,6 %. Інші податкові надходження у 2013 році мали тенденцію до зменшення.

У 2014 році частка податку на прибуток зменшилась з 16,1 до 12,8%. Єдине збільшення спостерігається лише по показнику акцизного податку, котрий збільшився з 11,6 до 12,5%.

До державного бюджету надійшло 33,1 млрд. грн. податку на прибуток підприємств, що на 21,6% менше показника минулого року. Таке зменшення було прогнозованим і пов’язаним з авансовою сплатою податку, з огляду на результати минулого року.

Вже давно зріє реформа системи оподаткування доходів фізичних осіб, яка може принести більше надходжень до місцевих бюджетів та зупинити наростання соціальної нерівності.

Соціальна нерівність призводить до тінізації доходів фізичних осіб, так за даними Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, 10-12% населення країни перебуває за межею бідності, 10-15% – це населення країни, що знаходиться недалеко від межі бідності. 40-50% населення – це люди, що мають невизначений соціальний статус і тільки 20% складає група, що може формувати середній клас. 5% населення складає група, що може бути зарахована до заможного населення. Отже, в Україні платниками ПДФО можуть бути тільки 25% населення, а 75% населення становлять особи для яких обтяжливо сплачувати податки[3].

За даними Незалежного фонду дослідження заробітних плат в Україні 27% працюючого населення України залучено до різного роду конвертних заробітних схем, коли частина заробітної плати взагалі не проходить ніде, а дається просто на руки. При цьому 9% отримують повністю тінізовану заробітну плату, а 18% показують частку своїх доходів.

Розглянемо податок на прибуток та виділимо основні проблеми, що допоможуть нам виділити заходи для реформування цього податку. Всі проблеми можна розділити на три категорії: надмірне податкове навантаження, неефективні пільги з оподаткування та тінізація доходів суб’єктами господарювання.

Всі ці проблеми впливають на кількість надходжень від цього податку тим чи іншим чином. Так, податкове навантаження за цим податком в Україні на різні сектори економіки вкрай нерівномірне і коливається від 4% для сільського господарства до 40-50% – для багатьох галузей промисловості.

Різниці в податковому навантаженні спричинені насамперед тим, що деякі сектори економіки отримують пільги при оподаткуванні. Слід зазначити, що в Україні є незрозуміла і непрозора практика надання пільг, що на нашу думку є причиною високої корупції та тінізації прибутку. У фінансовій сфері сума пільг перевищує навіть суму сплаченого податку. Готелі та ресторани отримують пільг значно більше, ніж сектори промисловості. Галузі, які ж розвиваються взагалі не отримують пільги з податку на прибуток підприємств.

Іншою проблемою при сплаті податку на прибуток підприємств є тінізація прибутків суб’єктами господарювання. Тінізація економіки проявляється на нашу в тому, що певні суб’єкти не сплачують податки і в процесі цього формуються фактично два ринки, які конкурують між собою, і як правило тіньовий ринок стає більш привабливим для інших суб’єктів господарювання. Слід зазначити, що тіньовий сектор свідчить насамперед про надмірне втручання держави в ринкові процеси[2].

Всі три проблеми мають один наслідок – в Україні фактично відсутнє ринкове конкурентне середовище, що робить податок на прибуток фактично неефективним. Дії держави в економічному середовищі не допомагають розвивати економіку в державі і в цьому випадку значно доцільніше, коли держава використовує політику цільового стимулювання економіки за допомогою податків для економічного зростання, до якої належать: прискорена амортизація; відрахування з прибутку, що оподатковується, витрат на інвестиції; надання податкового інвестиційного кредиту; відрахування з оподаткованого прибутку всіх витрат, які спрямовані на науково-дослідницьку діяльність; цільові податкові пільги для підприємств, що здійснюють діяльність у депресивних регіонах тощо.

Таким чином можна зробити висновки, що великою проблемою існування прямих податків є наявність тінізації доходів в Україні. В цих умовах дуже важко провести ефективні реформи, щодо платників податків. Проблемою є не стільки те, що держава не доотримує надходження до державного та місцевих бюджетів, а і те, що тіньова економіка конкурує з легальною і використовує несплату податків, як конкурентну перевагу на ринку. Наразі проблемами прямих податків є: великі ставки; малий соціальний ефект від сплати цих податків; складність сплати податків; відсутність стимулів для бізнесу; велике податкове навантаження; незахищеність бідного населення; загальна непропорційність цих податків; велика кількість прямих податків, а це означає і великі втрати часу на їх адміністрування; недосконалість законодавства тощо.

Діюча система прямого оподаткування України не повною мірою відповідає вимогам нинішнього стану економіки та суспільних взаємовідносин i вимагає кардинальної заміни окремих елементів податкових механізмів. При цьому не обов’язково повністю замінювати чинні елементи податкової системи, оскільки це може призвести до хаосу, знищення звичних для платників податків механізмів.

Корисним для реформуванні прямих податків в Україні є використання також досвіду інших країн.

При реформуванні прямого оподаткування можна використати досвід Грузії. Ця країна перебувала в стані війни з Росією та мала великі проблеми з оподаткуванням суб’єктів господарювання, а зараз у рейтингу Світового банку Doing business у 2012 році Грузія займала 10-е місце, а Україна 162-е.

З 20 податків, що існували до 2008 року в Грузії на даний час є тільки 7, з них прямими є: податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств та майновий податок.

Місцева влада живе за рахунок майнового податку та податку на гральний бізнес. Так, в Грузії наразі немає збору за користування природними ресурсами, збору за першу реєстрацію транспортних засобів, що займають невелику частину в доходах державного та місцевих бюджетів в Україні.

На відміну від України в Грузії податкова система не є тягарем, від якого тікає увесь бізнес, а є реальним способом залучення інвестиції, адже прозорість є найкращим фактором для створення найкращого інвестиційного клімату в країні. Зараз інвестори при виборі куди вкладати гроші на ринках, що розвиваються віддають перевагу грузинам.

Крім того Грузія за останні 10 років практично викорінила корупцію і тінізацію економіки у своїй державі за допомогою передачі частини повноважень ринку. На нашу думку це і є секретом успіху цих реформ, адже держава тільки збирала податкові надходження, а всіма іншими процесами всередині держави управляє відкритий ринок. Також особливістю цієї країни є доволі стабільне законодавство, планувалось ввести в дію закон, що зміна ставок основних податків може бути тільки прийнята на референдумі.

В процесі реформування податкової системи України необхідно також враховувати досвід країн Східної та Центральної Європи, а саме окремих постсоціалістичних країн, серед яких доцільно розглянути досвід Угорщини, яка зробила певний прорив у власній системі оподаткування, та застосувати його у податковій практиці України. Замість запровадження цілої низки нових податків, Угорщина вводить фіксовану ставку податку для фізичних осіб, що передбачає певні пільги для сімей.

Метою нової системи є компенсування дефіциту бюджету, підвищення конкурентоспроможності економіки Угорщини, а також підтримка сімей та народжуваності. Це передбачало покриття втрачених податкових надходжень, і тому уряд запровадив певні спеціальні податки для основних секторів та модернізував пенсійну систему. Збільшення мита на тютюн та алкоголь також має за мету компенсувати втрачений податок на прибуток.

Парламентом Угорщини було ухвалено 10 змін до податкового законодавства і запроваджено два нових спеціальних податки, які були представлені у новому податковому законопроекті уряду у 2011р., введення яких відбувалося поступово до 2013 р. Кількість державних зборів, що існували змінились. Найбільш значних реформ зазнав прибутковий податок з погляду обсягу і структури[4].

Щодо податку на прибуток, то у Японії він має назву прибутковий податок з юридичних осіб. Аналізуючи динаміку його ставки, бачимо її зниження із 40,69% у 2011 році до 35,64% у 2014 році. Особливістю є те, що у Японії встановлюється три його види: державний прибутковий податок - 30% від прибутку; префектурний прибутковий податок – 5% від державного, що становить 1,67% від загального розміру прибутку; міський, районний – 12,8% від державного, що становить 4,12% від прибутку.

Ставка податку на прибуток у США становить приблизно 40%. Гранична ставка федерального прибуткового податку становить 35%. Державні і місцеві органи влади також можуть накласти податок на прибуток від 0% до 12% (в середньому 7,5%) . Україна також намагалася не відставати від світових фіскальних тенденцій, поступово зменшуючи ставки податку на прибуток за роки незалежності. Так, якщо з 2004 по 2010 рр. ставка становила – ще 25%, а із прийняттям Податкового кодексу: з 1 квітня 2011 р. – 23%, з 1 січня 2012 р. – 21%, з 1 січня 2013 р. – 19%, з січня 2014 р. – мало би бути 16 %, але враховуючи складну економічну ситуацію в Україні, подальше зниження ставки призупинено, і тепер вона становить 18% та є однією із найнижчих у світі.

Таким чином, світовий досвід свідчить, що податок на прибуток можна застосовувати як потужний механізм для інвестиційної діяльності та пожвавлення економічного розвитку, хоча його фіскальна функція на разі поступається місцем регуляторній та стимуляційній. Аналізуючи ставку податку на прибуток підприємств в Україні, порівняно із іншими державами, бачимо, що вона є досить низькою. Але саме по собі зменшення ставки ще не є гарантією пожвавлення у бізнес - середовищі.

Тому основний акцент в Україні варто було б зробити не лише на номінальне зменшення податкового навантаження, а й на інші моменти, зокрема, підвищення інвестиційної привабливості країни шляхом гармонізації податкового та бухгалтерського обліку з податку на прибуток підприємств, мінімізації розриву між ефективною та нормативною ставкою податку, покращення рівня податкової культури платників, зниження рівня ухилення від сплати податків[1].

Отже, можна зробити висновки, що при реформуванні прямого оподаткування в Україні слід звернути увагу на досвід інших зарубіжних країн в реформуванні податкової системи та виробити власні ідеї щодо необхідних реформ. Реформування податкової системи повинне бути першочерговою дією, для підвищення інвестиційного клімату в нашій країні та стабільного зростання економіки.

Література:

1. Реформування податкової системи України в контексті глобалізаційних викликів: зб. матер. наук. - практ. Інтернет - конференції/ Держ. фіск. служб. України, Нац. учнів. ДПС України, Наук. - досл. центр з проблем оподатк. – Ірпінь, 2014. – 271 с.

2. Шарікова О.В. Податкова політика як фактор легалізації «тіньової» заробітної плати // Економіка та держава. – 2013. – № 6

3. Макарова М.Д. Роль та проблемні аспекти прямого оподаткування в Україні : Збірник наукових студентських праць. – 2013. – №2. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oneu.edu.ua/ukrrus/ stud_sbornik_2(2013).pdf

4. Окунінець Т.П. Досвід країн Європейського Союзу та його застосування у сфері удосконалення  податкової системи України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com.

5. Офіційний сайт Державної фіскальної служби України [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://sfs.gov.ua/