Історичний розвиток гончарства.

 

Федоренко А.А., асистент кафедри українскої та класичних мов.

 

Оніщук О.О, студентка 1 курсу юридичного факультету Національного університету біоресурсів та природокористування України, м. Київ

 

У статті розкрито історію виникнення, розвитку гончарства, поширення на території України.

 

Ключові слова: кахлі, сиві миски, банки, глечики, гладуни, горщики, ринки, макітри.

 

Гончарство — це виготовлення з опаленої гончарної глини різноманітних виробів, зокрема посуду, кахлів, іграшок тощо. Це досить стародавнє ремесло виникло в епоху неоліту, а згодом стало різновидом народного мистецтва. Глина є пластичною під час формування і досить твердою після випалу (близько 900°). Має широкий спектр природних барв — від білої, кремової, охристої до червоної, коричневої і темно-сірої. Чарівного ефекту гончарним виробам надають керамічні фарби, виготовлені з кольорової глини (ангоби), а також прозорі та декоративні поливи (глазурі). Шляхи розвитку української народної кераміки у XX ст. надзвичайно складні й суперечливі, їх особливості пов'язані насам​перед з історичними умовами, в яких розвивалось вітчизняне народне мистецтво. Однак, на від​міну від більшості його видів, гончарство в періоди історичних катаклізмів далеко не завжди зазнавало занепаду й руйнації. Так, Перша світова і громадянська війни обумовили по​жвавлення гончарного промислу: адже за умов суцільної розрухи, коли промислові підпри​ємства — головні конкуренти домашнього виробництва — були зруйновані, зріс попит на ку​хонний і столовий посуд роботи кустарів. Після Другої світової війни, особливо під час голоду 1947 року, багато майстрів знову точили на крузі посуд і ліпили свистунці.

 

Проте, найчастіше трагічні події негативно впливали на розвиток промислу. По суті, кожний період в історії колиш​нього СРСР приносив нові випробування українській народ​ній кераміці, прискорюючи зако​номірні процеси занепаду про​мислу. Колективізація із заборо​ною працювати одноосібно. У гончарстві сьогодні розрізняють чотири роди виробів: посуд різноманітного призначення; сакральні предмети (хрести, ікони, свічники тощо); іграшки; предмети для обладнання житла (кахлі, вази, підвазонники тощо).

 

З утворенням Давньоруської держави у X ст. поступово зростає виробництво гончарного посуду, особливо у містах. На виробах з'являється спочатку непрозора, а згодом прозора полива. Давньоруські гончарі здебільшого виготовляли корчаги для зберігання зерна, миски, горщики, кухлі та глечики. У XVII—XVIII ст. українське гончарство набуло вищого рівня розвитку. Вироби розписували ангобами та емалями (керамічна склоподібна фарба), що дало змогу перейти до багатоколірності. Чільне місце посіли рослинні, квіткові орнаменти, фігурні зображення, передусім на мисках та кахлях. У цей час з-поміж численних полтавських осередків гончарства, таких як Глинськ, Зіньків, Миргород, Ромни, найвизначнішим була Опішня. Тут 1786 р. близько 200 ремісників виготовляли різноманітний святковий посуд для напоїв: дзбанки, баклаги, барильця, куманці та декоративний посуд скульптурного характеру: баранці, леви, коники, півні тощо, оздоблені квітковим орнаментом.

 

У XIX ст. на Гуцульщині провідними осередками гончарства стали Косів і Пістинь. Косівська кераміка здобула славу завдяки самобутній творчості Олекси Бахметюка. Його батько Петро Бахметюк виготовляв неполиваний посуд. Юнаком Олекса навчався і працював у відомого майстра-кахляра Івана Баранюка з предмістя Косова — Москалівки. Власна творчість Олекси Бахметюка в успадкованій від батька майстерні відзначається оригінальним розписом посуду і кахлю . Рудою «опискою» прикрашають неполив'япі вироби також в центрах, де переважай підноливна техніка,— в селах Оціниш, Васильків, Дибинці, Вільхівка. Традиційний вид неполив’яних виробів - сіра (сива, накурена, чорна, димлена) кераміка. Нині вона створюється в окремих селах Чернівецької, Івано-Франківської, Житомирської, Київської, Сумської, Львівської, Волинської областей

 

Провідні майстри цього виду розпису — І. М. Каченюк та С. О. Назаренко з с. Царівка (Житомирщина), В. І. Архимович та В. В. Бакусевич з с. Гавареччина (Львівщина). Найяскравіше це мистецтво виявляється у діяльності гончарів з с. Коболчин (Чернівецька обл.), де І. Мазур та інші створюють сиві миски, банки, глечики, гладуни, горщики, ринки, макітри, квіткарі, «гаваноси» — великі горщики з двома ручками або без них, свищики, які десятками тисяч викопуються щорічно на замовлення Художнього фонду У PCP і згодом знаходять збут у нашій країні і за рубежем. Миски центральних і східних областей України мають червоне тло. Їх виготовляють і в Бубнівці на Вінниччині. Іноді до цієї техніки звертаються майстри Постав-Муки та Опішні на Полтавщині. Багаті традиції декоративного малювання зберігаються в осередках Наддніпрянщини, зокрема в творчості митців с. Дибинці та м. Васильків на Київщині, м. Капів та с. Гнилець на Черкащині. Твори М.І. Тарасенка, В.К. Масюка виділяються соковитими розписами - рядками концентричних геометричних орнаментів та рослинних мотивів, розміщених на стійках куманців, глеків, макітер, кухлів.

 

В цілому українська народна кераміка у XX ст. зазнала наба​гато більше втрат, ніж у попе​редні періоди свого розвитку. Якщо колективізація, голодо​мор 1932/33 років, високі по​датки беззастережно нищили гончарство щодо кількості майстрів, осередків, скорочен​ня асортименту, то офіційні дер​жавні декларативні заходи нега​тивно впливали на художні якості виробів, пропагуючи речі, стилістично суголосні помпез​ності та еклектиці архітектури й професійного мистецтва до недавнього часу обумовлювались не стільки спонтанним органічним розвит​ком народної творчості, скільки активними формами управління народною художньою культу​рою .З ним пов'язали свої долі тисячі українців, які створили досконалі зразки суто побутових речей та унікальні мистецькі витвори, про художні особливості яких ми детальніше поговоримо в подальшому.

 

Використана література:

 

1.​ Культура і побут населення України: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1993.—С.

86-87

 

2.​ Історія Півдня України від найдавніших часів до сучасності: проблеми

національного, політичного, соціального, економічного, технічного, правового, релігійного та культурного розвитку : Зб. наук. пр. Ч. 1 / ред.: В. П. Шкварець; Одес. держ. ун-т ім. І.І.Мечникова. - Миколаїв; О., 1999. - 207 c. - укp.

 

3.​ Пошивайло, Олександр Миколайович : Етнографія українського гончарства:

Лівобережна Україна [Текст] / О. М. Пошивайло. - К. : Молодь, 1993. - 408 с.

 

4.​ Решта, Іван. : Гончарство. Підручник життя [Текст] / Решта Іван та Данило. -

Житомир : Полісся, 2013. - 149 с

 

5.​ Рахно К. Ю. Гончарство у традиційній культурі слов'янських народів:

міфологія й обрядовість : автореф. дис. канд. іст. наук : 07.00.05 / К. Ю. Рахно; Ін-т українознав. ім. І.Крип'якевича НАН України. - Л., 2010. - 20 c. - укp. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.library.univer.kharkov.ua/OpacUnicode/index.php?url=/auteurs/view/263486/source:default

 

6.​ [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://about-ukraine.com/index.php?

text=47