Педагогические науки / 2. Проблемы подготовки специалистов.

Євдокімова-Лисогор Л.А.

Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця

Формування міжкультурної комунікації майбутніх фахівців туристичної галузі

Тенденція розвитку суспільства виявляє процес глобалізації, що впливає на всі сфери суспільного та професійного життя, передбачає розширення кордонів, більш тісні економічні зв’язки, співпрацю з іншими країнами. Європейський досвід туристичної галузі є прикладом для розвитку туризму нашої країни. Розвинена сфера туризму - це вирішенням одного з факторів подолання економічної кризи в Україні.

Процеси інтеграції, інформатизації суспільства, глобалізації всіх сфер суспільного життя визначають принципово нові вимоги до професійної підготовки фахівців з туризму. Широкий спектр діяльності таких фахівців є одним з пріоритетів забезпечення робочих місць. Ключовий фактор зростання попиту на якісне туристичне обслуговування є необхідність у кваліфікованих фахівцях в даній сфері. Ринок праці вимагає кваліфікованих випускників, які вільно володіють двома і більше іноземними мовами, тобто мовами міжнародного спілкування.

Глобалізація означає, що все більше зростає роль особистих контактів людей, а отже, - вербальної комунікації, в тому числі міжнаціональної. Комунікація є основним способом людського спілкування, найактивнішою формою людської життєдіяльності (за допомогою вербальних і невербальних засобів) із метою передавання та отримання інформації (спілкування і комунікація є синонімічні поняття). Якщо комунікацію розглядати в широкому розумінні - як обмін інформацією будь-якими засобами спільної системи символів і кодів, то вербальне і невербальне спілкування буде одним зі складників комунікації. Спілкування: це обмін думками, інформацією і досягнення взаємного порозуміння, гармонії стосунків в професійній сфері фахівця. Іноземні мови стають одним з головних факторів налагодження міжнародних контактів як соціально-економічного, так і загальнокультурного прогресу суспільства. Іноземна мова виконує величезну роль у формуванні особистості та підвищенні рівня освіти, адже за її допомогою можна отримати доступ до духовного багатства іншої країни, отримати можливість безпосередньої комунікації з представниками інших народів. Тому не дивно, що останнім часом в нашій країні істотно підвищився попит до вивчення іноземних мов. Тепер знання двох і більше мов - це безсумнівна перевага будь-якої сучасної високоосвіченої професійної людини. Володіння іноземною мовою стало справжньою потребою та вимогою туристичної галузі. Прагнення України активно і плідно співпрацювати із західними країнами суттєво вплинули на розширення функції іноземної мови як предмета і привели до переосмислення мети, завдань і змісту навчання іноземних мов. Розширення міжнародного співробітництва та міжнародних контактів вимагають сьогодні більш глибокого володіння іноземною мовою. Ефективна іншомовна підготовка майбутніх фахівців сфери туризму прагне до якісно нових підходів змістовної та організаційно-методичної сторін лінгводидактичної діяльності. При цьому не викликає сумніву, що основним, методичним принципом навчання іноземної мови має залишатися принцип комунікативності. Умовою успішної професійної діяльності для майбутніх фахівців є усвідомлення особливостей процесу комунікації, володіння прийомами вербальної та невербальної комунікації, комунікативними стратегіями і комунікативною компетенцією, яка містить у собі здатність використовувати іноземну мову для досягнення професійно значущих цілей.

Знання мови іншої країни є складником міжкультурної комунікації і найпершим кроком до налагодження успішного спілкування між представниками різних націй і культур. Тому серйозною перешкодою у спілкуванні з іноземними партнерами є незнання культурних особливостей тієї чи іншої країни. Під визначенням культура можна розглядати сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людською спільнотою, які характеризують певний рівень розвитку суспільства; але можно розглянути й як інтерпретаційну модель світу людини, соціалізованої в певних умовах; а де-хто наголошує на цілісному історичному феномені, локальної цивілізації, яка виникла на ґрунті територіальної, етнічної, мовної, політичної, економічної та психологічної спільності. Під визначенням культури країни, мову якої вивчають, розуміють «сукупність знань і досвіду, які дозволяють випускникам бути адекватними учасниками міжкультурної комунікації» [2; с.124]. Міжкультурна комунікація - вивчає особливості спілкування людей, що належать до різних національних та лінгвокультурних спільнот. Об’єктом міжкультурної комунікації є спілкування представників різних національних і лінгвокультурних спільнот, а предметом - прийняті в національних спільнотах мовні стереотипи і норми поведінки, спілкування, традиції, ритуали, дозволи, заборони тощо. Адекватна участь у міжкультурній комунікації включає правильне розуміння смислу висловлювань співрозмовника, правильну інтерпретацію культурних, історичних епізодів і реалій, розуміння поведінки носія мови.

Даний підхід особливо актуальний у підготовці фахівців туристичної галузі, оскільки він полягає у створенні таких ситуацій, що є максимально наближеними до особливостей реального процесу комунікації. Це дає змогу цілеспрямовано розвивати необхідні навики та вміння, практикувати використання мовних форм та мовленнєвих зразків для потреб професійної діяльності. Фахівці туристичної галузі мають бути професійно підготовлені до міжкультурної комунікації, працювати з інформацією іншомовних джерел, бути спроможними до професійного ділового (усного чи письмового) спілкування, застосовувати інформацію в своїй професійній діяльності, згідно освітньо-кваліфікаційної характеристики магістра за спеціальністю 8.14010301 «Туризмознавство»[1]. Отже, професійна діяльність фахівця з туризму передбачає його постійну участь у міжкультурній взаємодії, що вимагає володіння ним комунікативною компетенцією. Складовими комунікативної компетенції є лінгвістичні й соціокультурні знання й уміння майбутнього фахівця, оскільки його діяльність передбачає вирішення складних ситуацій, зумовлених мовними й культурними особливостями партнера по комунікації. Наявність соціокультурних знань, відомостей про культурні традиції, звичаї та норми поведінки тієї чи іншої країни, дозволяють майбутнім фахівцям зрозуміти співрозмовника та правильно зорієнтувати свою поведінку під час спілкування. Лінгвістичні знання й уміння дозволяють здійснювати спілкування іноземною мовою, що сприяє взаєморозуміння з партнером по комунікації. Знання іноземної мови - суттєвий складник міжкультурної комунікації і головний крок до налагодження успішного спілкування між представниками різних націй і культур.

Критеріями сформованості комунікативного компоненту культури міжкультурного спілкування є: 1) правильність мовлення – знання та вміння дотримуватися прийнятих у сучасній суспільно-мовленнєвій практиці мовних норм (орфоепічних, лексичних, граматичних, стилістичних тощо); 2) точність мовлення – зрозумілість висловлень для партнерів з комунікації, адекватність слів або синтаксичних конструкцій об’єктивній дійсності; 3) логічність мовлення – опанування техніки смислової зв’язності, тобто логіки викладу, за якої не виникає суперечностей, а також знань мовних засобів, якими можна оформити думку; 4) доречність мовлення – уміння добирати найбільш точні, доречні в даній ситуації мовні засоби з урахуванням мети, умов, сфери спілкування та психічного стану партнера з комунікації; 5) виразність мовлення – уміння естетично, оригінально й яскраво висловлювати свої думки; 6) знання та дотримання етикетних норм і правил мовлення. Вторинна соціалізація сприяє розвитку вже набутої культурної компетенції та переходу її у міжкультурну компетенцію. Цей процес додатково потребує здібності до аналізу і сприйняття інших культур. Оскільки у процесі міжсуб’єктної взаємодії беруть участь особистості, дії яких залежать від їх особистісних якостей та реакції на ситуацію, культура професійного спілкування розглядається як єдність двох взаємопов’язаних, але якісно своєрідних підструктур: особистісної і поведінкової. Кожна з них впливає на вибір суб’єктом способів спілкування. Особистісна підструктура містить у собі мотиваційно-ціннісні установки, професійні орієнтації, які визначають спрямованість його спілкування, вибір тих чи інших способів взаємодії з співробітниками. Поведінкова, або операційно-дійова, підструктура охоплює способи організації професійної взаємодії з партнерами, вербальні та невербальні засоби спілкування, комунікативні стратегії і прийоми впливу на підлеглих. Культура професійного спілкування синтезує в собі комплекс знань, цінностей, способів поведінки, необхідних у ситуаціях ділового спілкування, і вмінь гнучко реалізовувати їх на практиці з метою забезпечення ефективної спільної діяльності. Отже, ефективне виконання службових обов’язків потребує системи знань, умінь та навичок, від рівня сформованості яких залежить якість професійного спілкування.

Професійно-туристична діяльність, пов’язана з використанням іноземної мови для вирішення різноманітних завдань у сфері туристичної галузі, досвідчений фахівець повинен вільно орієнтуватись у величезних обсягах багатомовної міжкультурної інформації; блискавично комбінувати різноманітні варіанти відпочинку; знати все про особливості перебування в певній країні; пам’ятати великий обсяг інформації; володіти високим ступенем особистої організованості, має аналітичний склад розуму, гнучкість мислення, здатність до концептуалізації. По своїй суті він має бути організатором, ініціатором, творчою особистістю, новатором, керівником, прагматиком. При цьому він комунікабельний, ввічливий, дипломатичний, харизматичний. Професійні якості фахівця з туризму передбачають сформованість у нього таких умінь: 1) організувати свою працю, володіти спеціалізованими комп’ютерними програмами для збору та обробки інформації; 2) бути мобільним, швидкого перенавчатися, здобувати нові знання; 3) мати нестандартне мислення; 4) знати управління, психологію, педагогіку; 5) мати організаторські здібності, а також готовність до співпраці з колегами по роботі; 6) бути комунікативним, грамотне вести переговори, укладати договори, приймати рішення в сфері маркетингу і продажу.

У результаті узагальнення розглянутого матеріалу необхідно зазначити що вивчення іноземної мови тісно пов’язане з реалізацією принципів професійно-орієнтованого підходу до процесу навчання і специфікою викладання іноземної мови з визначеною метою підготовки фахівців туристичної галузі до формування міжкультурної комунікації.

Литература:

1. Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра, спеціаліста, магістра галузі знань 1401 «Сфера обслуговування», напряму 140103 «Туризм»: вимоги до спеціалізованих лабораторій та кабінетів. МОН, молоді та спорту України, Науково- методична комісія зі сфери обслуговування. – К., 2011. – 12 с.

2. Пассов Е.И. Коммуникативный метод обучения иноязычному говорению / Пассов Е.И. – М. : Просвещение, 1991. – 223 с.

3. Полевая М.В. Особенности обучения персонала на предприятиях индустрии туризма // Кадровик. Кадровый менеджмент. – 2011. – № 3. – С.1.

4. Формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму: навчально-методичний посібник / [В.Т.Лозовецька, Л.Б.Лук’янова, Л.В.Козак та ін.] : за заг. ред. В.Т. Лозовецької – К. : 2010. – 382 с.