Цибанюк Олександра Олександрівна

Цибанюк Олександра Олександрівна

канд. пед. наук, доцент кафедри фізичного виховання

для природничих факультетів

Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича

ВСЕБІЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДІ ЯК ПРОВІДНИЙ НАПРЯМ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКОРДОННИХ УКРАЇНСЬКИХ ТОВАРИСТВ

За положеннями нормативно-законодавчої бази України, що регламентує сферу фізичної культури і спорту (Конституція, закони «Про об’єднання громадян», «Про фізичну культуру і спорт», «Про внесення змін до Закону України «Про фізичну культуру і спорт» від 17.11.2009, відповідні міжнародні договорів та низка нормативно-правових документів) основні показники стану фізичної культури і спорту в країні поділяються на дві взаємопов’язані групи, а саме рівень фізичного здоров’я й залучення всіх верств населення до занять фізкультурою і спортом та забезпечення сфери фізичної культури і спорту. До цього переліку включені показники рівня участі молоді в заняттях фізичною культурою і спортом, зокрема у різноманітних товариствах, федераціях, дитячо-юнацьких спортивних школах тощо. А також фінансового, матеріально-технічного та кадрового забезпечення сфери фізичної культури і спорту.

Окремі аспекти розвитку системи фізичного виховання у буковинському регіоні досліджуваного періоду вивчали І. Кобилянська, Д. Пенішкевич, І. Петрюк, І. Руснак; особливості діяльності фізкультурно-спортивних товариств розглядали Н. Гнесь, В. Мужичок; фізичне виховання як провідний напрям діяльності громадських та тіловиховних спілок краю Австро-Угорського періоду Ю. Тумак, умови впровадження фізичної культури в навчально-виховний процес школи аналізували А. Вихрущ, Б. Ступарик, Д. Дринда, Д. Герцюк, Л. Дерев'яна, дидактичні аспекти означеної проблеми вивчали Т. Завгородня, В. Шулякевич, С. Вдович, І. Ковальчук.

Історія студентського товариського руху ІІ половини ХІХ – першої третини ХХ ст., зокрема українських студентських організацій представляє історію академічних, студентських спілок, що активно діяли в закладах освіти західноукраїнських земель, здебільшого Львівського та Чернівецькому університетів, та товариств, які були засновані у закордонних «alma mater». Маємо на увазі «Громаду» в Ясах, «Зорю» та «Буковину» в Бухаресті (Румунія), і «Черемош» у Празі тощо.

Розглянемо діяльність перших українських спілок, які існували в українських колоніях та в еміграції. Найстаршою такою колонією був Зелений Клин, українська колонія в південній частині Далекого Сходу, у нижній частині ріки Амур і над Тихім океаном. Поселення гетьмана Дем’яна Многогрішного із родиною та поважною кількістю старшини і козацтва у кінці XVII ст. спричинило потужну міграцію українських поселенців. Кульмінаційним пунктом у цьому процесі був 1907 р., коли українців прибувших на Зелений Клин, нараховувалось 76000 осіб. Влада не давала можливості українській колонії створити власну національну спільноту, заснувати власні організації тощо. Отже, згадок або фактів про організований молодіжний рух нами не винайдено [1].

Яскравим прикладом організованого українства у наступні роки стала українська громада у Манджурії, передусім у Харбіні. Там вже перед Першою світовою війною діяли різні українські установи, школи, музичний та драматичний гуртки, а також молодіжна організація «Січ». Всі спілки, а також церква, розміщувались в триповерховому будинку, побудованому з цією метою концесіонером-міліонером Іван Прохоровичем Шевченко [2].

Українська колонія на Балканах, початки якої сягають XVIII ст., мала інший організаційний характер. Засадничу роль в них відігравала церква. Перша греко-католицька єпархія була створена на Балканах у Руськім Керес-турі 1752 р. (село в общині Кула Західно-Бацького округу, Воєводіна, Сербія). При церквах виникали, згідно традиції, принесеної переселенцями з Галичини та Буковини, парохіяльні братства і сестринства, окремо для старшого за віком населення і молоді. Бурхливого розвитку отримали школи, хори, різноманітні гуртки. У Загребі було закладено українську малу семінарію.

Далеко від суцільної української території знаходились українські колонії в Бачці (місцевість між Дунаєм та Тисою, тоді південно-західна Словенія). Крім Керес-тура українці населяли селища Коцур, Вербас, Дюрдьово тощо. Діяльність парохіяльних братств у Бачці, як і в Україні, мала суто релігійно-ритуальний характер. Їх завданням було прикрашати церкву, прислуговувати при богослужіннях, допомагати в ремонтах церковних будинків тощо. Члени братств мали деякі привілеї, наприклад, могли стояти на почесному місці в церкві, вбирати на час Богослужіння чи процесії стрічки через плече, тримати великі братські свічки тощо. Деякі братства мали свої записані статути та носили імена святих. Та всі вони діяли лише у свїй парохії і не виходили за її межі [1].

Вплив парохіяльних братств на організоване життя молоді був дуже незначний, хоч можна припускати, що приналежність до них популяризувала до деякої міри організоване життя взагалі.

Отже, українські громади за кордоном виокремлювали потреби в самоорганізації. Найбільшими перешкодами для налагодження товариського життя молоді були відсутність студіюючої молоді, досвіду організації, зв’язків із батьківщиною та прикладу.

Список використаних джерел

1. Гуцуляк О. Український Зелений Клин / Олег Гуцуляк [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://www.mesoeurasia.org/archives/11948. ‒ Мова укр.

2. Карпець В. Спомини / Карпець Володимир. ‒ Вінніпег, 1960. ‒ 30 с.

3. Леник В. Українська організована молодь (молодечі організації від початків до 1914 року) / Володимир Леник. ‒ Мюнхен-Львів, 1994. ‒ 181 с.

4. Ювілейний альманах, виданий з нагоди 50-ліття УНС (1894-1944). ‒ Джерсі Сіті-Нью-Джерсі, 1944. ‒ 323 с.

5. Tsybaniuk O. Comprehensive training of young generation as a leading stream of activity of Ukrainian students societies abroad (the first half of the XX century) / O. Tsybaniuk // Electronic journal «The theory and methods of education management». ‒ №11. ‒ 2013. http://www.umo.edu.ua/katalog/850-elektronne-naukove-fahove-vydannja-qteorija-ta-metodyka-upravlinnja-osvitojuq-vypusk-11-2013