Ніколайчук Ольга Петрівна

ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я ЯК ЗАПОРУКА ЗДОРОВОЇ НАЦІЇ

старший викладачкафедритеоретичних основ та методики фізичного виховання Чернівецькогонаціональногоуніверситетуімені Ю. Федьковича

Використання терміну «психічне здоров’я» підкреслює нероздільність тілесного та психічного в людині, необхідність і того, й іншого для повноцінного життя, наявність задоволеності ним. Більш того, останнім часом виділився такий новий науковий напрям, як психологія здоров’я – «наука про психологічні причини здоров’я, про методи та засобийогозбереження, зміцнення та розвитку». У рамках цього напряму детально розглядається вплив психічних факторів на збереження здоров’я та на появу хвороби. І самездоров’япотрібнорозуміти не як мету, а як умову для самовизначеннялюдини, виконаннясвоєїнеобхідноїмісії. Тому, спираючись на положенняпсихологіїздоров’я, можнаприпустити, щосамепсихічнездоров’я є передумовою здоров’я фізичного. Йдеться про те, що якщо виключити вплив генетичних факторів або катастроф, стихійних лих, то психічно здорова людина, найімовірніше, буде здорова й фізично.

Наступна важлива проблема, котра звичайно цікавить педагогів і батьків, – наскільки взаємопов’язане психічне здоров’я та успішність у школі.

Відповідно до результатівсучаснихдосліджень, можнаговорити про сильнузалежністьміжпорушеннямипсихічногоздоров’я й учбовоюуспішністю. Дійсно, відставання в навчанні, а такожнедисциплінованістьчастіше за все є проявомнесвідомихконфліктівабоневротичнихутворень, підвищеноїтривожності, виникнення в учнівнавченоїбезпорадності. В цілому, можнаговорити про специфічні причини зниженняуспішності для кожного з варіантівпорушенняпсихічногоздоров’я.

Так у дітейіззахисноюагресивністювнутрішнянапругаможезумовитипідвищенуруховуактивність, схильність до порушеньдисципліни. Такідітивикликаютьнезадоволеність учителя та відторгаються ним. Тому причиною зниженняуспішності є, перш за все, відсутністьемоційного контакту з педагогом. Учні з наявністювираженихстрахів, як правило, перебуватимуть у ситуаціїпостійноїнапруги, щозумовитьпідвищенустомлюваність і зниженняпрацездатності.

У багатьохдітейвідвідуванняшколивикликаєрізніформи страху. За підрахункамипсихологівнепереборний страх перед школою мають 40%учнів.

Учні з наявністюдемонстративноїагресивностівиробляють стереотип поведінки, скерований на отриманняпереважнонегативноїуваги. Вони заважають вести уроки, викликають у вчителівневдоволення, що неминуче веде до зниженняучбовоїмотивації. А дітиіз страхом самовираження на уроках періодично «тікають у себе» і просто не чуютьчастинуучбовогоматеріалу, і як наслідок, зниженняїхуспішності.

З вищезазначеногоможнатакожзробитивисновок про взаємозв’язокпсихічногоздоров’я та порушеньповедінкиучнів. Дійсно, схильність до постійногопорушення правил суспільногожиттявластивадітям з істотнимипорушеннямипсихічногоздоров’я. Таким чином, можназробитивисновок, щозбереженняпсихічногоздоров’яучнів є необхідноюпередумовоюфізичногоздоров’я, шкільноїуспішності та соціальноїадаптованості.

У цілому, на даний час наше суспільство далеко віддуховної, в цьомувипадку, психічноїкультури. Більш того, подивіться, якіпропагуютьсяфільми, реклама тощо, і стане зрозуміло – «порятунокпотопаючих – справа рук самих потопаючих». Якщо держава не можездійснюватисоціальнихфункційізпсихічногозахисту та розвитку наших дітей, якщо в інших школах уже дієкримінальнебеззаконня, а в дитячих садках – «дитячадідівщина», то ми можемодопомогтисвоїмдітямхоча б тим, щоздобудемонеобхіднізнання та спробуємозастосуватиїх для вирішення проблем їхпсихічногорозвитку. Час спливає. Дитина росте, і разом з нею ростутьїїобрази, розчарування, страхи. Задумаємося над наведениминижче цифрами, а перемножитиїх на кількістьдітей у містах, селах, країнізможекожний. Отже, проведенідослідження дозволили отриматинаступнідані: спостерігається, що у віці 1-3 років уже нервовакожначетвертадитина не залежновідстаті. У дошкільномувіцінервовим є кожнийтретійхлопчик і кожначетвертадівчинка [2]. У молодшомушкільномувіцінайбільшіпоказникинервозності – до 46%у хлопчиків і 37% у дівчаток. У більш старшому віціпоказникизнервованостітакі ж, як і в дошкільномувіці. За оцінкоювчителів, найбільшіпоказникизнервованості у хлопчиків восьми, дев’яти та дванадцятироків. У дванадцятьроківкількістьнервовихдівчатоктежзбільшується. Отже, цейвік, щопередуєпідлітковимвідхиленням у розвитку, вимагаєособливоїувагибатьків, педагогів і психологів. Помітнапідвищеназбудливість й агресивністьсаме в цьому критичному для подальшогоформування характеру віці. Доречнозапитати: а що ж розумієтьсяпідпоняттямнервовість? Це комплекс характеристик підвищеної, помітноїзовнізбудливості та дратівливості, руховогонеспокою, стурбованості, нестійкого настрою. Те, щовідсотокнервовостінайвищий у перших класах, говорить про складний комплекс причин, щоїївикликають. Одна з головних – одностороння лівопівкульна методика навчання, розрахованалише на майбутніхматематиків та інженерів, й яка не враховуєгуманітарну, правопівкульнуспрямованістьмайбутніхпрактичнихфахівців типу винахідникаЕдісона, а такожмузикантів, художників і лікарів. Чималезначеннямають і перевантаження великою кількістюуроків, щонепродуманозмінюють один одного, завищенінадмірувимогисамолюбивих і пихатихбатьків, якінерідкопримушуютьдитинувчитисяодночасно в двох школах. І проблемисоціально-психологічноїадаптаціїтежвідіграють не останню роль: немає контакту, спілкування з однолітками, нервовозасмученадитина не прийнята, ізольованачизнехтувана.

До того ж батьки повиннікращенамагатисьзнайтиспільнумову з дитиною. Усе цезначнополегшить роботу школи. Змінитися, звичайно, потрібно не тількидітям і батькам, але й вчителям, якінерідкозастосовуютьавторитарний стиль керівництвадітьми, переоцінюючиїхможливості, а то й відразусписуюїх в класивирівнювання, компенсуючогонавчання, де вони, як «громадяни другого сорту», маютьзалишатися до кінця, якщо не днів, то хоча б школи. На жаль, покимаємісце не психологічнийпідхід до викладанняшкільнихдисциплін, а технократичний, тобтопредметний, хай то навітьмова та література. До того ж учителями зараз все більшестаютьфахівці, котрівзагалі не маютьпедагогічноїосвіти. Якраз вони схильні «натаскувати» перспективних, ізїхньої точки зору, дітей, але тільки не систематично розвиватиіндивідуальнівміння та здібностівсіхсвоїхпідопічних. Залишаєбажатикращого і нервовий стан самих учителів, якінерідковитримуютьвеликенавантаження та нервово-психічнунапругувідневміннявчаснорозслаблятися, поводитисягнучко, ситуативно та доброзичливо. (Більше 80%учителівзнаходяться в тривожномустані. При цьомустратегіяпсихологічногозахистумаєтакий характер: 50% − миролюбність, 42%− уникнення і лише 8%здібні до активного захистусвоєїгідності. Причина: невпевненість у собі, недостатнякомпетентність) [3]. У результатітільки в об'єднанніпсихологічних і педагогічнихзусильшколи та сім'їможназнайтиприйнятнийспосібвирішенняпроблеминервовихрозладів у дітей.

Вартовідзначити, щокількістьнервовихпорушеньзменшуєтьсячимближче до випускнихкласів. Утім, деякіфахівці, навпаки, вважають, щовоно не зменшується, а зростає. Річ у тому, що, починаючи з тринадцятироків, можнашвидшеговорити про тічиіншіпорушення у формуванні характеру, ніж про нервовість як таку. І дійсно, до п’ятнадцятироків ми бачиморозквітхарактерологічнихпорушень, або, як їхщеназиваютьакцентуації характеру. В старших класахшколивідбувається так бимовити «розумнішання», і знервованістьнібизменшується, і характер дитини, виявляється, не такий уже й поганий. Але і тут є підводнітечії, головна з яких – появапсихосоматичнихрозладів: підвищуєтьсяартеріальнийтискабознижується до рівнягіпотонії, з'являютьсяболі в серці, помічаютьсяфункціональніпорушення в роботішлунково-кишкового тракту, дискінезіяжовчовивіднихшляхів, гастрит і коліт, а іноді й просто дисфункція кишечника. Все церозвивається на нервовомупідґрунті. І причина тому – стрес. Інодісамопочуттябуває таким поганим, а настрій таким пригніченим, щовже не до навчання, абитількизберегтизалишкипрацездатності [1]. Стан здоров’я людей (85%хвороб виникають на нервовомупідґрунті) вимагаєбільшсерйознопоставитись до поширеноговиразу, що «всіхворобивіднервів», і розібратися, як впливають думки, емоції, почуття, слова на стан здоров’ялюдини.

Кожний з батьків і педагог хоче, щобїхнядитина в майбутньому по можливостібулатрішкищасливішою, ніж вони самі. За наслідкамипублікацій і багатьохдослідів, проведених за десятилітнійперіод, складається вельми гнітюча картина соціальногосамопочуття та настроїв у країні. Причомуданівсіхцихдослідів, не дивлячись на деякірозбіжності у формулюванняхпитань, практично співпадають один з одним. Упродовжостанніхроківкількістьнезадоволенихжиттямнезмінновтримується на рівні 73-75%, тоді як прекраснийнастрійлише в 1% опитаних, а тотально щасливими людьми вважають себе тільки 13,8%.

Література:

1. Зелигман М. Как научиться оптимизму: советы на каждый день / Зелигман М. − М.: Вече, 1997. − 432 с.

2. Каптерев Л.Ф. Избранные педагогические сочинения / Под ред. А.М. Арсеньева. − М., 1982. – 450 с.

3. Панкратов В.Н. Саморегуляция психического здоровья: Практическое руководство / Панкратов В. − М.: Изд-во Института психотерапии, 2001. − 353 с.

4. Хухлаева О.В. Как сохранить психическое здоровье учеников / Хухлаева О.В. − М.: Сентябрь, 2003. − 176 с.