Педагогические
науки/
6. Социальная педагогика
К.пед.н. Курліщук І. І.
ДЗ
«Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна
До питання сучасного аналізу змісту поняття соціокультурна компетенція
школярів
Постановка проблеми
дослідження. Інтеграція України
до світового культурно-освітнього простору зумовила активний ріст
інновацій у педагогічній теорії і практиці. Сьогодні перед українською системою
середньої освіти стоїть задача
виховання підростаючої молоді патріотами, відповідальними соціальними
суб’єктами, які розуміють свою роль і значущість для країни. Одним із шляхів
вирішення цієї задачі є використання
виховного потенціалу навчальних предметів. Соціокультурний компонент у змісті сучасної освіти сприяє
розширенню загального, соціального, культурного світогляду, стимулює
пізнавальні та інтелектуальні процеси.
Аналіз джерел та
публікацій за проблемою. Цілий ряд вітчизняних і
зарубіжних дослідників вивчають різні аспекти соціокультурної компетенції
(Н.Бориско, Л. Голованчук, В.Костомаров, О.Селіванова, О. Тарнопільський,
Г.Томахін, В. Топалова; L. Damen, D.Killick, С. Kramsch, J. Munbay, R. Spack,
P. Steavens). Питання формування соціокультурної компетенції школярів знайшло
теоретичне обґрунтування в працях Н.П.Анікеєвої, О.В.Безпалько, Г.М.Бондарчука,
В.П.Бусела, А.Л.Венгера, Т.М.Волкової, В.В.Воронова та ін.
Актуальність досліджуваної проблеми обумовила вибір теми нашого дослідження.
Формулювання цілей
статті. Мета статті – дослідити
особливості трактування поняття «соціокультурна компетенція школярів» у
сучасній педагогічній науці.
Виклад основного
матеріалу дослідження. У XXІ ст. особливістю української освіти стає
орієнтація на утвердження людини як найвищої соціальної цінності. Ще наприкінці
минулого століття активно почали відбуватися зміни в цілях і задачах шкільної
освіти. Спрямованість системи освіти на
переважне засвоєння системи знань, яка була виправданою ще кілька десятиліть
тому, вже не відповідає сучасному соціальному замовленню, яке вимагає виховання самостійних, ініціативних i
відповідальних членів суспільства, здатних ефективно взаємодіяти у вирішенні
соціальних завдань. Вирішення цих завдань потребує
істотної активізації самостійної i продуктивної діяльності школярів,
розвитку їхніх особистісних якостей, умінь самостійно розв'язувати проблеми, добре
орієнтуватись у житті суспільства. Таким чином, ми бачимо, що
парадигма сучасної освіти не заперечує знання, але водночас надає пріоритет
формуванню культурних і соціокультурних цінностей в освітніх процесах.
Соціокультурні знання,
вміння та навички, які школярська
молодь набуває в прoцeci навчання є дуже важливими. Поряд з цим актуальним стає поняття соціокультурної
компетенції школяра, яке
визначається багатьма чинниками.
У ході даного
дослідження необхідно розглянути сутність терміна «соціокультурна компетенція».
Але спочатку визначимося з дефініціями поняття «компетенція», поширеними у
педагогічній літературі.
Ще наприкінці
80-х – на початку 90-х рр. було здійснено спробу визначення компетенції як
певного освітнього результату. Визначення компетенції через зв'язок
між знанням і ситуацією ми знаходимо у ряді довідкових видань. Як «добра обізнаність із чим-небудь;
коло повноважень будь-якої організації,
установи особи» трактується компетенція у «Новому тлумачному словнику
української мови» (2006) [3, с. 874]. У «Новейшем словаре иностранных слов»
(2009) вказується, що компетенція
(латинське competere - домагатися, відповідати, підходити) - знання, досвід у
тій чи іншій області [2, с. 233].
У даний час існує ряд спроб визначити
поняття «компетенція» з освітньої точки зору. У педагогічній
літературі широко розповсюджено поняття «освітня компетенція», що розуміється як рівень розвитку
особистості, який пов’язаний з якісним засвоєнням змісту освіти.
Аналіз визначень поняття компетенції,
що зустрічається в педагогічній літературі дозволяє зробити висновок про те, що
компетенція розглядається одночасно в трьох сенсах: 1) як коло питань, в яких
особа повинна бути обізнана; 2) як досвід, інформаційний ресурс, знання в
певній предметній галузі, якими володіє суб'єкт; 3) як соціально задана вимога
до підготовки особи у певній сфері.
Таким чином, вслід за
провідними педагогами сучасності [5; 6] під компетенцією ми будемо розуміти
структуровані у певний спосіб набори знань, умінь, навичок, які здобуваються у
процесі навчання.
Тепер перейдемо до
визначення основного поняття нашого дослідження, а саме «соціокультурної
компетенції школярів».
Соціокультурна компетенція на думку більшості
дослідників (М. Гез, І.Зимньої, В. Коккота, О.Леонтьєва, В. Редько, В. Топалової) є складовою
частиною комунікативної компетенції. Соціокультурна компетенція передбачає
наявність знань про національно-культурні особливості країни, норми мовленевої
і немовленевої поведінки її етнічних представників і вміння адекватно реагувати й будувати свою
поведінку відповідно до цих особливостей і норм ( Л. Калініна, П. Сисоєв).
А. Ярмолюк дає визначення соціокультурної компетенції як
«вміння усвідомлено враховувати знання культурного і соціального контекстів
країни в процесі спілкування» [7, с. 135].
І. А. Воробйова розглядає
соціокультурну компетенцію як «здатність здійснювати міжкультурну комунікацію,
яка базується на знаннях лексичних одиниць з національно-культурним компонентом
семантики й уміннях адекватного їхнього застосування в ситуаціях міжкультурного
спілкування, а також уміннях використовувати фонові знання для досягненнях
взаємопорозуміння в ситуаціях опосередкованого та безпосереднього
міжкультурного спілкування» [1, с.
29-30].
За визначенням В.В. Сафонової [4],
соціокультурна компетенція складається з трьох блоків знань:
лінгвокраїнознавчих: знання лексичних одиниць національної семантики із
подальших їх застосовуванням у ситуаціях спілкування; соціально-психологічних
(соціокультурних): знання національно-специфічних моделей поведінки,
характерних для певної культури; культурологічних (країнознавчих): знання
соціокультурного, історико-культурного, етнокультурного фону певного соціуму і
їх використання для взаєморозуміння.
Основними завданнями, які необхідно реалізувати для
досягнення соціокультурної компетенції школярів, є: 1) вироблення в учнів
уміння взаємодіяти з іншими людьми в полікультурному суспільстві; 2) залучення
школярів на практиці ефективно застосовувати набуті знання й уміння;
3)формування духовного світу учнів, ціннісних світоглядних уявлень,
загальнолюдських ціннісних орієнтирів; 4) виховання для життя в цивілізованому
громадянському суспільстві.
На підставі проведеного аналізу можна зробити висновок
про те, що однією з найголовніших компетенцій школярів на сучасному етапі
розвитку українського суспільства є соціокультурна компетенція як показник
сформованості здатності людини ефективно брати участь у міжкультурній
комунікації і як головна категорія
нової наукової парадигми.
Спираючись на дослідження А. Ярмолюка [7], зазначимо, що
соціокультурна компетенція школярів спрямована на:
1) розвиток світогляду учнів і їхню підготовку до
сприйняття себе як носія національних цінностей;
2) усвідомлення обов’язків як
члена суспільства і відповідальності за свою країну;
3) знання загальноприйнятих норм поведінки, форм
самовираження і їх використання під час спілкування;
4) розвиток умінь використовувати набуті соціокультурні
знання, уміння і навички відповідно до комунікативної ситуації;
5) розвиток потреби в самоосвіті.
Таким чином, під соціокультурною компетенцією школярів ми
будемо розуміти сукупність знань, умінь, навичок та здібностей особистості,
що сприяють її естетичному і морально -
етичному розвиткові, органічному входженню
в соціум та забезпечують ефективність міжкультурній комунікації і
взаємодії.
Визначною рисою сучасної української шкільної освіти
виступає її гуманістична спрямованість, яка полягає в орієнтації освіти на
формування цілісної картини світу, духовності, культури особистості. Це
неможливо без оволодіння певним обсягом культурно-історичної, соціальної інформації. У зв’язку з цим проявляється
зміст соціокультурної компетенції школярів як обов’язкової складової
навчально-виховного процесу у сучасній українській школі. Аналіз педагогічної
літератури за проблемою дослідження дає підстави розглядати сьогодні
соціокультурну компетенцію школярів як сукупність знань, умінь, навичок та
здібностей особистості, що формують соціальну і громадянську позицію, дають
можливість відстоювати свою точку зору на політичні, економічні, культурні
зміни, які відбуваються у країні, забезпечують ефективність комунікації, у тому
числі міжнародної, в різних ситуаціях відповідно
до норм мовлення, поведінки і загальнолюдських цінностей.
Висновки та
результати дослідження. Таким чином, соціокультурна
компетентність школярів взаємопов’язана насамперед з раціональним самопізнання
та їх самоідентифікацію, автентичним самоусвідомленням своєї
національно-культурної неповторності, розвитком тих сутнісних соціокультурних
ознак, які зумовлюють не стільки соціальну типовість суб’єкта, cкільки його культурну унікальність. Слід зазначити, що
ефективне формування соціокультурної компетентності у школярів, безумовно, буде сприяти становленню їх соціокультурного
досвіду в майбутньому.
Література
1. Воробйова І.А. Країнознавчий підхід до навчання мов студентів немовних спеціальностей у вищих навчальних
закладах // Слов’янський вісник: [зб. наук. праць.]. – Рівне.: Серія
„Філологічні науки”, 2004. – №5–
С.28-40.
2. Новейший словарь иностранных слов: около 5000 слов и словосочетаний/ [под ред. Е.А. Окунцовой]. - М. : Айрис-пресс, 2009. - 510 c.
3. Новий тлумачний словник української мови (у трьох томах) / [укл.:
В.В. Яременко, О.М. Сліпушко]. – К.: Вид-во АКОНІТ,- 2006. – Том 1, А-К. - 926 с.
4. Сафонова В.В.
Социокультурный подход к обучению иностранному языку как специальности / Сафонова В.В.
– М.: Высшая школа, Амскорт Интернешнл, 1991. – 528 с.
5. Селевко Г. Компетентности и их
классификация / Г. Селевко // Народное
образование. – 2004. – № 4. – С. 138-143.
6. Фролов Ю.В., Махотин Д.А. Компетентностная модель как основа оценки
качества подготовки специалистов / Ю.В. Фролов, Д. А. Махотин // Высшее образование сегодня. - 2004. - №8. - С.34-41.
7. Ярмолюк А. В. Формування соціокультурної компетенції старшокласників на
уроках української мови// Наукові записки НДУ ім. М. Гоголя.
Психолого-педагогічні науки. – 2011. - № 5. – С. 134-136.