РОЗВИТОК СІМЕЙНИХ ФОРМ ВИХОВАННЯ ТА ОПІКИ ДІТЕЙ В УКРАЇНІ ТА НІМЕЧЧИНІ

Щадило Катарина Михайлівна, магістр Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальної нестабільності, радикальної соціально-культурної трансформації постає проблема щодо необхідності розробки нових форм виховання дітей, які перебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Діти, позбавлені батьківського піклування – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебування їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти[1].

В останні десять років в нашій державі вдвічі збільшилася кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Переважна більшість цих дітей влаштовані в інтернатні заклади. Вихованці інтернатних закладів відрізняються від дітей, які виховуються в сім’ях, станом здоров’я, рівнем соціалізації, розвитком інтелекту й особистості в цілому, що підтверджено спеціальними психологічними дослідженнями (І. Дубровіна, М. Лисіна, А. Прихожан)[3]. Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці – Г. Бевз, С. Волинець, А. Капська, В. Кузьмінський, Н. Комарова, С. Мещерякова, І. Пєша, Н. Салабай, І. Трубавіна, О. Яременко та ін [3].

В Україні існує чотири форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. За їх пріоритетністю перелік такий – усиновлення, опіка (піклування), прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу.

Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування, визнання урядом України доцільності функціонування прийомних сімей, як сімейних форм опіки, необхідність розгляду комплексного підходу до соціального виховання, визначено тему нашого дослідження: «Прийомна сім’я – альтернативна форма опіки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Діти які виховуються в прийомних сім’ях та ДБСТ, не позбавляються статусу дитини – сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає збереження за ними пільг та соціальних гарантій, передбачених законодавством для цієї категорії дітей[6].

Інтернати та дитячі будинки в Німеччині переважно фінансуються органами місцевої територіальної комуни, існує й фінансування на рівні федерації, а також стимулюється допомога благодійних організацій. Структура інтернатів забезпечує утримання дітей у групах до 15 осіб, які забезпеченні чотирма вихователями та одним соціальним робітником-волонтером. Важливим є подолання в німецьких інтернатах фактора колективного утримання. Переважна більшість інтернатних закладів надає кожному вихованцю можливість проживати в одній кімнаті, або ж по двоє. Усі без винятку діти, включаючи дітей з фізичними вадами, отримують освіту в загальних навчальних закладах. Зазначена практика сприяє покращенню соціалізації дитини-сироти в соціум.

Інститут усиновлення в Німеччині протягом тисячоліть був покликаний допомогти бездітним сімейним парам (або самотнім людям) придбати спадкоємців, щоб мати можливість продовжити свою династію і успадковувати залишилося після їх смерті майно[6].

Виходячи з цього, німецькою державою визначена мета усиновлення: воно повинно служити благу дитини, і передбачається, що між усиновлювачами та дитиною виникнуть взаємини, схожий на тих, які в нього могли б бути з біологічними батьками. Всі інші цілі - другорядні і підпорядковані вищевказаному. Дитина повинна інтегруватись у нову сім'ю. Всі родинні стосунки з біологічною сім'єю припиняються. Само усиновлення здійснюється на основі рішення суду у справах опіки, який спочатку спільно з Відомством у справах молоді (Jugendamt) зобов'язаний перевірити доцільність усиновлення, тобто наскільки воно відповідає інтересам самої дитини. Усиновити дитину подружжя може лише повна сім'я. Є лише лічені винятки із загального правила. Також при виконанні певних умов можливе усиновлення дітей самотніми людьми. Вік усиновителів не повинен бути менший 21 року для жінок і 25 – для чоловіків. Одинокі усиновителі не можуть бути молодше 25 років. Верхньої межі не існує. Разом з тим судова практика виходить з того, що грудні і малолітні діти не повинні передаватися в сім'ї, в яких батьки значно старші 35 - 40 років[6].

Відповідно до рішення Конституційного суду (1995 р.) біологічні батьки повинні дати згоду на усиновлення їхньої дитини. Також і дитина, старша 14 років, має висловити свою згоду. Обов'язок з утримання дитини протягом річного випробувального терміну лягає на усиновителів, але вони не мають права отримувати відповідну допомогу на дитину. Суд може обійтися і без згоди біологічних батьків на усиновлення, якщо, незважаючи на їх активний пошук, батьки не можуть бути знайдені або ж внаслідок важкої хвороби не можуть висловити свою згоду. Для захисту матерів новонароджених дітей законом встановлений термін у 8 тижнів після народження дитини, до закінчення якого не допускається вираження згоди. Тим самим закон захищає матерів від поспішних і необачних рішень. Коли батьки не перебувають у шлюбі і батько не має опікунських прав, він може висловити свою згоду на усиновлення ще до народження дитини.

Після усиновлення, біологічні батьки не зобов’язані матеріально забезпечувати дитину. Але разом з тим у нього виникають нові права - по відношенню до нових батьків. Дитина має право носити нове прізвище, а також нове або додаткове ім'я. Усиновителі зобов'язані також матеріально утримувати дитину, виховувати і піклуватися про неї.

Список використаної літератури

1. Бевз Г. Сім’ї заміщувальної опіки: соціально-психологічні аспекти. Наукові студії із соціальної та політичної психології / Г. Бевз // [Редкол.: С. Максименко, М. Слюсаревський та ін]. – К.: Міленіум, 2005. – випуск 9 (12). – С. 104 – 115.

2. Бевз Г., Тарусова Л. Соціальна політика держави в інтересах дитини: аналіз і концептуальна модель розбудови / Післядипломна освіта в Україні, 2005. –№ 2. – К. : РОВ “Валевіна»”. – С. 16 – 22.

3. Бевз Г. Прийомні сім’ї (оцінка створення, функціонування та розвитку) / Г. Бевз. – К. : Главник, 2006. – 112 с.

4. Бевз Г., Ейдеміллєр В. Інформаційна компанія з рекрутування кандидатів у прийомні батьки: критерії ефективності / Г. Бевз, В. Ейдеміллєр // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. – 2004. – № 3 (8). – С. 5 – 14.

5. Безпалько О. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник / О. Безпалько. – К. : Логос, 2003. – 134 с.

6. Електронний ресурс. Режим доступу до документу: http://men.webfermer.org.ua/