Филологические науки / 2. Риторика и стилистика

К. філол. н. Мелкумова Т. В.

Державний вищий навчальний заклад

«Криворізький національний університет», Україна

Полеміка щодо функційно-стильової ідентифікації

мовлення засобів масової інформації

На сучасному етапі система функційних стилів української мови не є усталеною, оскільки мовознавці враховують різноманітні позалінгвальні та лінгвальні характеристики, за якими можна розрізнити стилі (настанова, мовні засоби, функційне призначення, практика мовного спілкування тощо) [1, 3].

Усталений перелік функційних стилів – офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, розмовно-побутовий і художній стилі – натрапляємо в навчальних посібниках, лінгвістичних словниках, енциклопедіях. Такої позиції дотримується багато лінгвістів: Н. Бабич, І. Дацюк, А. Кожин, А. Мороховський, М. Плющ, В. Перебийніс, О. Пономарів, Н. Шкуратяна й ін.

Ф. Бацевич зазначає, що «стилі – відкриті різновиди мовного коду; між ними існує взаємодія, взаємовплив» [2, с. 193]. Тому й виникають підсистеми стилів, зокрема художньо-публіцистичний підстиль, що його виділяють, наприклад, Л. Дускаєва, Л. Майданова [5, с. 79] та ін. Художня публіцистика представлена такими жанровими різновидами: нарис, есе, рецензія, політичний трактат, оповідання, байка, гумореска, епіграма, пародія, сатиричний афоризм. Оцінними текстами за функційним призначенням є фейлетон і памфлет [5 , с. 314].

Полеміка розгорнулася навколо функційно-стильової ідентифікації мовлення засобів масової інформації. Останнім часом посилився інтерес до їх мовного аспекту. Публіцистичне мовлення в ораторському різновиді існувало задовго до появи ЗМІ, публіцистика в її сучасних обсягах є широко розвиненим функційним стилем, багатим на форми та засоби вираження.

А. Медушевський виділяє ораторський стиль (окремо від публіцистичного, не як підстиль публіцистичного стилю). М. Брандес, Г. Волкотруб, П. Дудик, О. Крилова, А. Мороховський, Г. Солганік, М. Плющ традиційно вважають ораторське мовлення підстилем публіцистичного.

Диспут стосовно виокремлення інформаційного стилю бере початок у першій чверті ХХ ст., коли почалося обговорення функційно-стилістичних особливостей мови газети. Наприкінці ХХ ст. у публіцистичному стилі науковці фіксують значні зміни: посилення інформаційної функції ЗМІ, презентація ставлення до адресата, націленість на комунікативний статус аудиторії, перетворення в жанровій системі [5, с. 664−665]. Інформаційний стиль склався в результаті активізації масово-інформаційного виду діяльності суспільства (Ю. Арешенков).

Мовознавці обґрунтовано доводять виокремлення інформаційного стилю як самостійного функційно-стильового різновиду мовлення (Ю. Арешенков, Д. Баранник, Т. Добросклонська, В. Зайцева, М. Ковальчук, А. Медушевський, Т. Коць, Г. Мельник й А. Тепляшина, Н. Озерова, І. Онищенко, Н. Разінкіна, В. Русанівський, І. Чередниченко, І. Шашкін та ін.). Інші дослідники обстоюють позицію інформаційного мовлення як підстилю публіцистики (Н. Бабич, М. Брандес, М. Феллер та ін.).

Привертає увагу те, що лінгвісти користуються кількома назвами на позначення інформаційного мовлення як окремого функційного стилю: інформаційний стиль (Ю. Арешенков, Ф. Баранник, В. Зайцева, В. Нагіна), публіцистичний стиль на противагу ораторському (у традиційній класифікації – публіцистика) (І. Арнольд, А. Медушевський), газетний (І. Арнольд, Н. Разінкіна, М. Степанова, І. Шашкін), газетно-інформаційний або мова засобів масової інформації (Т. Коць, Н. Озерова), стиль масової інформації (В. Русанівський, І. Чередниченко), газетно-публіцистичний стиль (В. Абашина, А. Кулага, І. Мешкова, Л. Шевченко).

У лінгвістиці тривають суперечки, чи варто виокремлювати стиль, послуговуючись таким критерієм, як канал комунікації. Так, Є. Какоріна вважає окремим функційним стилем мовлення електронних засобів комунікації, розуміючи під цим лише інтернет-мовлення [4]. Інтернет, так само, як і газета, телебачення, радіо, є контамінацією різних стилів (публіцистичного, інформаційного, офіційно-ділового, художнього й ін.), різновидів (усних і писемних; монологічних, діалогічних і полілогічних) і жанрів мовлення. Публіцистичне мовлення реалізується в текстах-«клонах» і в модифікованих текстах традиційних видань засобів масової інформації, в оригінальних веб‑виданнях.

Попри всі здобутки мовознавства функційно-стильова диференціація мовлення залишається перспективним напрямом досліджень сучасної стилістики.

Література:

1. Балли Ш. Французская стилистика / Шарль Балли. − [2‑е изд., стер.] − М. : Эдиториал УРСС, 2001. − 392 с. − (Серия «Лингвистическое наследие 20‑го века»).

2. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики : підруч. / Флорій Сергійович Бацевич. – К. : ВЦ «Академія», 2004. – 344 с. − (Альма‑матер).

3. Дудик П. С. Стилістика української мови : навч. посіб. / Петро Семенович Дудик. – К. : ВЦ «Академія», 2005. – 368 с. − (Альма-матер).

4. Какорина Е. В. СМИ и интернет-коммуникация (области пересечения и проблемы взаимодействия) / Елена Валентиновна Какорина // Язык современной публицистики : cб. статей / cост. Г. Я. Солганик. – [2‑е изд., испр.] – М. : Флинта : Наука, 2007. – С. 67−98.

5. Стилистический энциклопедический словарь русского языка / гл. ред. М. Н. Кожина ; члены редкол. : Е. А. Баженова, М. П. Котюрова, А. П. Сковородников. – [2‑е изд., испр. и доп.] – М. : Флинта : Наука, 2006. – 696 с.