Пісна Юлія Володимирівна

кандидат філософських наук,доцент кафедри соціальної роботи

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

КОНФЛІКТ У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ:ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ

Довгий час в країнах пострадянського простору (і Україна не виняток) зберігалась тенденція до орієнтації на безконфліктний розвиток суспільства, що виявляло конфліктологічну проблематику неперспективною. Відповідно, це призвело не тільки до її фактичного вилучення зі сфери наукового дослідження, а й до того, що у суспільстві не сформувалися механізми розв’язання конфліктів, особливо у соціальній сфері та системі управлінської діяльності. Отож, українське суспільство виявилося непідготовленим до такої важливої проблематики, як «конфлікт – феномен суспільного розвитку».

У повсякденному спілкуванні слово «конфлікт» застосовується щодо широкого кола явищ — від збройних сутичок і протистояння різних соціальних груп до службових чи сімейних суперечок, до проблем кожної особистості, які супроводжують її протягом усього життя. Все перелічене є сферою діяльності соціального працівника, соціальної роботи в цілому, яка спрямована на гармонізацію суспільної взаємодії, суспільства та процесів, що відбуваються в ньому.

Уникнути конфліктів та їх наслідків неможливо, особливо у сфері соціальної роботи, яка пов’язана безпосередньо з «людиною» її проблемами, труднощами, переживаннями, діями чи бездіяльністю. Саме соціальна робота намагається вирішити існуючі проблеми та попередити виникнення нових в майбутньому, з метою гармонійного розвитку як окремої особистості, так і всього суспільства. Відповідно, потреба ознайомитись із сутністю конфліктів в процесі соціальної роботи, їх динамікою, способами розгортання та вирішення, а також з механізмами їх попередження – є вкрай актуальною.

Головною метою соціальної роботи і соціальних працівників є вдосконалення людських відносин, втілення в життя високих гуманістичних ідеалів. Філософія соціальної роботи – це певна ідеологія соціальної діяльності основою якої є цінності та ідеали, що сформувалися у процесі діяльності.

Соціальна робота в контексті деонтології (системи норм в межах професії) має певну специфіку. Вплив соціального працівника на долю клієнта та значимість соціального результату діяльності вимагають від нього постійної готовності до певної (встановленої професійними нормами) поведінки, конкретних дій, відносин. Усвідомлення свого професійного обов’язку вимагає від соціального працівника самовіддачі у досягненні цілей і вирішенні завдань, що поставлені перед ним суспільством, державою. Професійні вимоги до особистості соціального працівника жорстко детермінують спеціаліста в усіх його діях. Проте, соціальний працівник може і повинен залишатися активним суб’єктом своєї діяльності, отже, повинен мати своє власне «Я», бути різносторонньою особистістю, яка живе повним життям. Соціальний працівник, як і його клієнт, як будь-яка людина, має право на щастя, розвиток, планування свого життя за власним розсудом.

Потенційно виникає можливість конфлікту між інтересами клієнта і соціального працівника. Проте, такий конфлікт може бути вирішеним, оскільки скоріше є ситуативним та короткостроковим. Важливо, аби спеціаліст навчився узгоджувати ситуативні професійні інтереси і особисті, не допускаючи їх протиріччя. Надзвичайно важливою є спроможність спеціаліста до професійного аналізу проблемної ситуації, його вміння керуватися деонтологічними принципами при вирішенні конфліктів і виборі пріоритетів діяльності. Складність вирішення конфлікту полягає у тому, що соціальний працівник має, як і будь-яка людина, власні, отримані у повсякденній життєдіяльності, уявлення про цінне і нецінне, обов’язкове і не обов’язкове. Окрім формальних професійних зв’язків (професійний колектив) соціальний працівник має безліч неформальних відносин і зв’язків за межами своєї роботи та виконанням професійних обов’язків. Як у повсякденному житті, так і у професійній сфері спеціаліст може спостерігати безліч прикладів, коли у конфліктній ситуації особистість знехтувала професійним обов’язком, і це не лише не привело до трагічних наслідків, а й в окремих випадках мало певний індивідуальний успіх. Значно впливає на формування ставлення спеціаліста до професійного обов’язку низька оплата праці та недостатнє ресурсне забезпечення соціальної роботи, уявлення про не престижність такої роботи. Все це ускладнює деонтологічний вибір спеціаліста. Аби уникнути внутрішньоособистісного конфлікту спеціалісту у галузі соціальної роботи слід розуміти, що:

1) соціальна робота не стільки професія, скільки покликання, яку індивід обирає добровільно і самостійно, відношення до якої має бути відповідальним і творчим, а не формальним;

2) висуваючи високі вимоги до особистості соціального працівника, дана професія продукує тенденцію до постійного самовдосконалення спеціаліста, на відміну від звичайної людини чи іншої професії; соціальний працівник має бути взірцем для клієнта, людиною, на яку хотілося б рівнятися, проте, це в жодному разі не суперечить ні інтересам особистості, ні інтересам суспільства і не може вважатися фактором обмеження свободи соціального працівника;

3) конфлікт між інтересами суспільства чи клієнта і професійної групи в жодному разі не має вирішуватися з позицій корпоративного егоїзму;

4) слід розуміти, що істинні інтереси клієнта, суспільства, професії суперечити не можуть, оскільки всі спрямовані на досягнення індивідуального і загального блага; обов’язком соціального працівника є формування раціональної поведінки і ставлення до учасників конфлікту.

Отже, професійний обов’язок спеціаліста – це ті вимоги, котрі суспільство, професія, клієнти і сам спеціаліст формує і висуває по відношенню до поведінки і дій соціального працівника. Обов’язок виступає перед спеціалістом у вигляді правил, зобов’язань, дотримання яких стає внутрішньою моральнісною потребою. Зовні зміст професійного обов’язку соціального працівника виступає як сукупність правових, моральних вимог, що висуваються до нього самою професією.