Право/ 8. Конституційне право

 

Бутчана В.В., студентка

Науковий керівник: Мартинов М.П., к.ю.н., доцент

Запорізький національний університет

 

Пряма дія норм Конституції України: юридична властивість

 

Теоретична розробка питання прямої дії норм Конституції України  не втрачає своєї актуальності та, зокрема, демонструє, що Конституція — не декла­ративний акт, а безпосередньо діючий за­кон, що є основним засобом захисту прав і основних свобод людини і громадянина. Конституція України (ч. 3 ст. 8) закріплює, що її норми є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конститу­ційних прав і свобод людини і громадяни­на безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Положення Конституції України про пряму дію її норм є великим здобутком України на шляху демократичного державотворення. Такі якості норм Конституції України стають могутнім практичним інструмен­том впливу на конкретні суспільні відно­сини. Однак на шляху прямого застосування норм Конституції України існують певні недоліки.

Один з головних таких недоліків Конституції сто­сується недооцінки Основного Закону як норма­тивно-правового акта. В свою чергу, це є наслід­ком поширеної в суспільстві думки, що Конституція — це лише декларація [1].

Дослідженню питання прямої дії норм Конституції України приділяли увагу у своїх роботах такі вчені як Ю. Тодика, В. Шаповал, В. Лучін, А. Венгєров, Б. Ебзєєв та інші фахівці-правознавці. Однак одностайної думки серед правників не досягнуто і це питання залишається недостат­ньо дослідженним.

Загальноприйнятою є думка вчених, щодо розгляду прямої дії норм Конституції України як її юридичної властивості. [2; 3]. Проте існують різні підходи до розуміння змісту цього поняття.

Зокрема, В. В. Кравченко визначає пряму дію норм Конституції України як можли­вість звернення до суду для захисту кон­ституційних прав і свобод людини і гро­мадянина безпосередньо на підставі Кон­ституції України [2]. Однак таке розумін­ня прямої дії норм Конституції являється, на нашу думку, досить обмеженим, оскільки пряма дія дає можливість звернутись безпосе­редньо на підставі Конституції України не тільки до суду, а й до будь-якого суб’єкта, який уповноважений застосову­вати конституційні норми. Доречно погоди­тися у такому випадку з думкою В. Шаповала, який пише, що положення про пряму дію норм Кон­ституції України насамперед означає, що усі без винятку органи державної влади та їх посадові особи у своїй правозастосовній діяльності повинні не просто орі­єнтуватися на конституційні норми, а приймати відповідні рішення безпосеред­ньо на основі й за змістом цих норм [4].

У Тлумачному словнику конституцій­них термінів і понять зазначається, що пряма дія Конституції передбачає її за­стосування безпосереньо на всій терито­рії країни незалежно від існуючого дета­лізуючого законодавства [5]. Таку точку зору підримує і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів вико­навчої влади чи органів місцевого самов­рядування про проведення зборів, мітин­гів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібран­ня) від 19.04.2001 р. № 4-рп/2001  за­значає, що норми Конституції України застосовуються незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні зако­ни або інші нормативно-правові акти.

Слушною є думка, що пряма дія Кон­ституції дозволяє громадянину вимагати у держави забеспечити йому можливість користуватися нормою, яка включена в текст Конституції, а держава повинна ви­конувати таку вимогу. Саме таким чином забезпечується складова механізму способів захисту конститу­ційних прав і свобод людини і громадяни­на.

У науковій літературі досить часто за­уважується на несприйнятті практикою прямої дії норм Конституції України. Це є суттєвим недоліком, що обмежую можливість цілковитої реалізації Основного Закону. Як вважає Ю. Тодика, це обумовлено психо­логічним бар’єром, коли політичні, пра­вові та ідеологічні стереотипи в держав­но-владній практиці мають розходження з реальними регулятивними можливос­тями Конституції [6].

На нашу думку, важливе значення для сприй­няття Конституції України як акта пря­мої дії має підвищення правової культу­ри органів державної влади та їх по­садових осіб щодо прямої дії її норм. Україна на шляху свого державотворення вже робила кроки вирішення цієї проблеми. Зокрема, це стосується  постанови Пленуму Верховного Суду Ук­раїни «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 р. № 9.

У цій постанові Пленуму Верховного Суду України закріплено: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оціню­вати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Кон­ституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають грунтуватись на Консти­туції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй»

У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який під­лягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє роз­гляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Су­ду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Це неодноразово підкреслює прямую дію норм Основного Закону і закріплює Конститіцую України як прямий діючий акт.

На підставі наведеного аналізу можна зробити висновок, що пряма дія норм Конституції Украї­ни — це її юридична властивість, що має досить широкий зміст, який включає три компоненти. По-перше, дію Конституції України незалежно від наявності норма­тивних актів, що конкретизують чи до­повнюють її; по-друге, право громадяни­на вимагати у будь-якого суб’єкта, що уповноважений застосовувати конститу­ційні норми, забезпечення йому можли­вості користуватись нормою, яка включе­на в текст Конституції, і обов’язок зобов’язанного суб’єкта виконувати таку ви­могу громадянина; по-третє, видання за­конів, які конкретизують норми Консти­туції, в тому числі вказані в самому тексті Основного Закону України.

 

Література:

1.     Авакьян С.А. Конституционное право. Учебный курс: В 2 т. / С.А. Авакьян. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристъ, 2007. — Т.1. — 719 с.

2.     Кравченко В. В. Конституційне право України : навч. посіб. / В. В. Кравченко. — 6-те вид., виправ. та допов. — К. : Атіка, 2007. — С. 71.

3.     Совгиря О. В. Конституційне право України : навч. посіб. / О. В. Совгиря, Н. Г. Шук - ліна. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — С. 54.

4.     Шаповал В. Теоретичні проблеми реалізації норм Конституції України / В. Шаповал // Право України. — 1997. — № 6. — С. 4.

5.     Краснов М. А. Толковый словарь конституционных терминов и понятий / М. А. Краснов, В. А. Кряжков. — СПб. : Изд-во Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. — С. 318.

6.     Тодика Ю. М. Конституція України: проблеми теорії і практики: монографія / Ю. М. То - дика. — X. : Факт, 2000. — С. 26.