Студент Грибов І. В.

Інститут підготовки кадрів для органів прокуратури України Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

АВТОРСЬКЕ ПРАВО НА МУЗИЧНИЙ ТВІР

В умовах розвитку музичної індустрії розширюється коло стосунків, які виникають з реалізацією особами майнових прав на музичні твори. В сучасному світі музичний твір стає цінним продуктом діяльності людини як з морально духовної, так і з економічної точки зору. Тому проблема охорони права на музичні твори в Україні має особливу актуальність. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про авторське право та суміжні права" до об’єктів авторського права належать різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні – симфонії, сонати, квартети і вокальні – пісні, романси, тощо), а також музично-драматичні – опери, оперети, балет. Не зважаючи на специфіку музичних творів – їх нематеріальний характер, Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про авторське право та суміжні права" вони повинні бути виражені у такій формі, яка робить можливим їх правовий захист. Зазначена форма може бути: а) письмовою (нотний запис); б) усною (публічне виконання); в) звукозаписом (механічний, магнітний, цифровий), тому ще однією ознакою музичного твору як об’єкта авторського права є можливість його відтворення. У сучасній правовій літературі під терміном «інтелектуальна власність» розуміють сукупність норм права, котрі об'єднуються в авторське право та право промислової власності. Як було зазначено вище, ЦК України у ст. 418 До таких об'єктів належать, перш за все, результати інтелектуальної, творчої діяльності, а також деякі інші прирівняні до них об'єкти, конкретний перелік яких встановлюється національним законодавством з урахуванням прийнятих державою міжнародних зобов'язань. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 р., у ст. 27 закріпила, що: - будь-яка особа має право вільно брати участь у культурному житті суспільства, користуватись об'єктами мистецтва і брати участь у науковому прогресі, а також користуватися всіма його благами; — кожний має право на охорону особистих немайнових і майнових інтересів, що виникають із будь-якого наукового, літературного або художнього твору, автором яких він є. Стаття 423 ЦК України є спеціальною статтею порівняно зі ст. 201 ЦК України. Водночас вона не містить визначення особистих немайнових прав, а лише вказує на деякі їх види та закріплює окремі характерні риси, що їм притаманні. Так, В.І. Серебровський писав, що твір — це сукупність ідей, думок та образів, які отримали в результаті творчої діяльності автора своє вираження в доступній для сприйняття почуттями людини конкретній формі, що припускає можливість відтворення. [1] В.Я. Іонас визначає твір як відображення дійсності, яке є синтезом ідей (понять або образів), вираженим в об’єктивній формі, що містить вирішення задачі пізнання та перетворення людини, суспільства або природи.[2] А.П. Сергєєв вказує, що музичним визнається твір, в якому художні образи виражаються за допомогою звуків. Специфікою музичних творів є те, що вони, здебільшого, містять в собі кількість елементів (мелодія, гармонія, темп, ритм та ін.), які, за переконанням науковців, можуть самі виступати в якості самостійних об’єктів авторсько-правового захисту. [3] Відповідно до статті 435 Цивільного кодексу України та статті 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та інші фізичні та юридичні особи, які набули авторських прав відповідно до договору або закону. Враховуючи норми статті 7 та пункту 1 статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» фізичні та юридичні особи стають суб’єктами авторського права після передачі (відчуження) авторами або спадкоємцями на основі відповідного договору майнових прав на користь цих осіб. 9 Отже, поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» нетотожні як за змістом, так і за значенням. Статтею 435 Цивільного кодексу України встановлено, що автор твору є первинним суб’єктом авторського права. Інші фізичні та юридичні особи є похідними суб’єктами авторського права. У автора твору авторське право виникає як сукупність немайнових (особистих) та майнових прав, що надаються йому законом. Інші фізичні і юридичні особи можуть набути лише майнових авторських прав відповідно до договору або до закону, так втор - це фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір (стаття 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Отже, автором твору може бути лише людина, яка як учасник цивільно-правових відносин є фізичною особою (стаття 24 Цивільного кодексу України). Юридична особа - організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку (стаття 80 Цивільного кодексу України), не може бути автором твору. Автором може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Порядок реалізації авторського права залежить від цивільної правосуб’єктності фізичної особи. Здатність мати цивільні права і обов’язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи (стаття 25 Цивільного кодексу України). Юридична особа може стати суб’єктом авторського права в порядку правонаступництва (злиття, приєднання, поділу, перетворення) згідно зі статтею 104 Цивільного кодексу України. Суб'єктом авторського права за договором може стати будь-яка фізична чи юридична особа. Види, зміст, порядок укладання договорів щодо розпоряджання правами інтелектуальної власності на твір визначено цивільним законодавством України статтями 31- 4 34 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та главою 75 Книги V Цивільного кодексу України. [4] Держава безпосередньо не може здійснювати управління та реалізацію приватних інтересів у сфері охорони інтелектуальної власності, а лише може створити для цього нормативну базу. Так, останніми роками проведена значна робота щодо вдосконалення законодавчих та нормативних актів, які регулюють питання захисту прав інтелектуальної власності. Але до будь-якої системи як сукупності взаємопов’язаних елементів, що створює єдине ціле, входять системи іншого порядку, що складаються із сукупності інших норм права, через які реалізується політика держави у сфері охорони інтелектуальної власності, а саме – охорони авторських та інших суміжних прав, які теж потребують більш глибокого аналізу та вдосконалення. Спеціальне регулювання авторського права і суміжних прав в Україні започатковане Указом Президента України “Про тимчасову правову охорону об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій” від 18 вересня 1992 р. № 472 та Законом України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. Отже, музичний твір це - твір, художні образи котрого виражені за допомогою звуків. Музичним творам властиві внутрішня завершеність й умотивованість цілого, індивідуалізація змісту і форми, визначена особистістю автора, детальна фіксація нотного запису, що припускає мистецтво виконавської інтерпретації. Він є одним з основних об’єктів авторського права, який має художнє та практичне значення. Суб’єктом прав на музичний твір є автор музичного твору, роботодавець або інший набувач цих прав за законом або за договором. Сфера використання музичних творів потребує розробки ефективних правових механізмів, спрямованих на забезпечення безконфліктної взаємодії суб’єктів авторського права. Однак, вітчизняна практика не має традицій ефективного договірного регулювання відносин із створення та використання музичних творів та позасудового розв’язання проблем у музичній сфері. У науковій літературі практично відсутні роботи, присвячені питанням реалізації авторських прав на музичний твір у договірній сфері.

Література:

1.Серебровский В.И. Вопросы советского авторского права. — М.,1956. — С. 32.

2. Ионас В.Я. Критерий творчества в авторском праве и судебной практике. — М., 1963. — С. 21.

3. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учебник. Изд. второе, переработанное и дополненное. — М.: ПБОЮЛ, Гриженко Е.М., 2001. — С. 138.

4. Денисюк О. П. Проблеми та перспективи розвитку охорони інтелектуальної власності в Україні // Адвокат. – 2009. – № 7 – С. 38-41.