Право/ 9.Цивільне право

Рєзнік І.В

Макаренко О.Ю

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Криворізький економічний інститут, Україна

Державна інформаційна політика України на сучасному етапі: проблеми і шляхи подолання.

Значимість інформатизації та її роль у суспільстві вважається ключовою тенденцією розвитку сучасного суспільства. В багатьох країнах світу давно розуміють, що майбутнє за тією цивілізацією, яка забезпечить максимальний рівень розвитку інтелектуального та творчого потенціалу своїх громадян. А це можливо лише за достатньої уваги держави і суспільства до інформатизації.

Інформаційна галузь належить до стратегічних інтересів будь-якої країни й потребує особливої уваги, тому дослідження теми державної політики є досить актуальним у наш час. На розвиток і захист свого інформаційного середовища та створення позитивного іміджу своїх країн у світі розвинені держави виділяють чималі кошти. У нас же ця галузь значною мірою перебуває на периферії суспільного розвитку.

У сучасних вітчизняних дослідженнях окремі теоретичні та практичні аспекти інформаційної політики розглянуті І. Арістовою, Л. Губерським, В. Івановим, Є. Камінським, О. Литвиненком, Є. Макаренком, А. Москаленком, Г. Почепцовим, С. Чукут, Ю. Шемчушенком. Проте основні завдання державної інформаційної політики потребують подальшого дослідження.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про інформацію», державна інформаційна політика – це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави, спрямованих на одержання, використання, поширення та зберігання інформації [1, с.2 ].

Варто зауважити, що при визначенні основних напрямів державної інформаційної політики слід ураховувати сучасні умови суспільного розвитку, а саме: формування інформаційного суспільства, яке уможливлює поширення процесів глобалізації, усуває комунікаційні бар’єри на різних рівнях – міждержавному і на рівні окремих громадян. З огляду на це, серед головних напрямів здійснення сучасної державної інформаційної політики Г.Г. Почепцов виокремлює такі: забезпечення свободи слова; сприяння вільному доступу до суспільно значущої інформації; збереження суспільної моралі, захист честі й гідності особистості; сприяння конкуренції у сфері засобів масової інформації; залучення інвестицій у розвиток ІКТ та їх пільгове оподаткування; сприяння відкритості та прозорості органів державної влади й місцевого самоврядування; захист самобутності української культури й мови; переведення культурної спадщини держави в цифровий формат; захист інтересів найбільш уразливих категорій громадян в інформаційній сфері; боротьба з неналежним використанням сучасних інформаційних технологій; гарантування інформаційної безпеки; захист персональних даних; охорона недоторканності приватного життя; формування позитивного іміджу України та її державних органів у світі [4, с.660].

Довгострокова стратегічна мета державної інормаційної політики України на переконання І.Арістової, - це формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави, його інтеграція у світовий інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів під час забезпечення інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях [2, с.367].

У державній інформаційній політиці України невирішеними залишається багато питань. Зокрема, неузгодженість окремих норм законодавства, що регулює інформаційну сферу (недієва система державного регулювання медіа-простору, відсутність єдиного бачення напрямів його подальшого розвитку, нерозвиненість національної системи поширення інформації в глобальному масштабі); недостатня інформаційна присутність України в глобальному медіа-просторі, підвищена інформаційна залежністьвід іноземних держав і медіа-структур; незадовільний стан мережі дротового радіомовлення; застаріле технологічне обладнання українських телерадіокомпаній; недостатній рівень розвитку новітніх засобів комунікації; монополізм кабельного мовлення; надзвичайно повільний перехід на цифровий формат мовлення; ринкова стихійність телекомунікаційних мереж і комп’ютеризації, низька керованість ними з боку держави; неврегульованість підготовки та працевлаштування в межах держави ІТ–спеціалістів; недостатня кількість державних програм, що стосуються формування інформаційного суспільства [3, с.103].

Перелічені вище проблеми в інформаційній сфері свідчать про необхідність удосконалення державної інформаційної політики, зокрема щодо визначення механізму державного регулювання відносин у сфері забезпечення реалізації права кожного на доступ до інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, правових і наукових основ інформаційної діяльності; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформаційних ресурсів; створення потужної й конкурентоспроможної національної системи інформаційного виробництва, здатної об’єднати суспільство на ґрунті спільних цінностей, завдань, ідей і сприяти всебічному розвитку особистості; подальша технологічна модернізація з орієнтацією на розширення присутності в міжнародному розподілі праці у сфері ІКТ; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації й гарантування інформаційного суверенітету України.

З метою вдосконалення державної інформаційної політики в Україні Указом Президента передбачається розробити проект Стратегії впровадження національної інформаційної політики, в якому основна увага повинна приділятися впровадженню дієвих механізмів реалізації інформаційних прав і свобод громадян, суспільства, держави; подальшому вдосконаленню законодавства в інформаційній сфері; розвитку на основі сучасних ІТ національної інформаційної інфраструктури; визначенню порядку функціонування та механізмів державного контролю за супутниковими, кабельними й комп’ютерними системами передачі інформації; формуванню єдиної державної системи зв’язків із громадськістю; подальшій лібералізації українського ринку телекомунікацій; розвитку науково-технічного й кадрового забезпечення інформаційної галузі; забезпеченню інформаційного суверенітету України та вдосконаленню системи захисту національних інформаційних ресурсів тощо.

Отже, державна інформаційна політика повинна закласти основи для вирішення фундаментальних завдань розвитку суспільства, головними з яких є формування єдиного інформаційного простору України та її входження у світовий інформаційний простір, гарантування інформаційної безпеки особистості, суспільства й держави.

Безперечно, в Україні практична реалізація державної інформаційної політики в сучасних умовах вимагає широкої психологічної кампанії з підтримки її основних положень громадськістю, роз'яснень її соціальної спрямованості та доведення її обґрунтованості. Сьогодні вже не виникає сумнівів, що за допомогою застосування інформаційних технологій можна впливати на свідомість та формування особистої думки громадян. У зв’язку з цим, державна інформаційна політика має стати інструментом захисту громадських інтересів, оскільки це питання інформаційної безпеки держави в цілому.

Література:

1. Закон України «Про інформацію» № 2657-XII від 02.10.1992 // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48 – Ст. 650.

2. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / І.В.Арістова / За заг. ред. д-ра юрид. наук, проф. О.М. Бандурки: Монографія. -Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 368 с.

3. Драч І.Ф Інформаційна політика України: Доп. на міжнар. конгресі у Києві “Інформаційне суспільство в Україні - стан, проблеми, перспективи” / І.Ф.Драч –К.: Адвокат, - 2000. - № 20. - С. 103-107.

4. Почепцов Г.Г. Інформаційна політика: навч. посіб./ Г.Г. Почепцов, С.А. Чукут. – К.: Знання, 2008. – 663 с.