Регіональна складова інноваційного розвитку в умовах інтеграції України до європейських та євроатлантичних структур

Економічні науки / підсекція 13

Бутко М.П.

Чернігівський державний технологічний університет

Регіональна складова інноваційного розвитку

в умовах інтеграції України до європейських

та євроатлантичних структур

Прискорення темпів соціально-економічного розвитку нашої країни в контексті її європейської та євроатлантичної інтеграції, вимагає реалізації інноваційно-інвестиційних імперативів з метою модернізації та технічного оновлення виробництва, впровадження енерго-, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій.

Головні цілі сучасної інноваційної політики країни та її регіонів полягають у формуванні нової моделі інноваційного розвитку, яка включає важелі та механізми прискорення науково-технічного прогресу, визначення його пріоритетних напрямів, підвищення інвестиційної активності господарюючих суб’єктів, галузей, регіонів та держави в цілому.

Інноваційна політика має ґрунтуватися на певній інноваційній стратегії, яка може носити стосовно нововведень характер:

· перенесення, тобто використання в національній економіці наявного зарубіжного науково-технічного потенціалу через закупівлю ліцензій на високоефективні технології для освоєння виробництва продукції нових поколінь;

· запозичення, тобто освоєння випуску наукомісткої продукції, яку раніше виробляли індустріально розвинуті країни, використовуючи національний виробничий потенціал та дешеву робочу силу;

· нарощування, тобто використання власного науково-технічного потенціалу, об’єднання результатів фундаментальної та прикладної науки для створення нових продуктів та технологій, які використовуються на виробництві та в соціальній сфері.

Досвід провідних країн Європейського Союзу, США, Японії свідчить, що для досягнення успіху в інноваційному розвитку необхідно зосередити ресурси на реалізації національних пріоритетів, що секторально охоплюють найважливіші вектори економічного розвитку, оскільки саме інноваційна модель розвитку економіки країни та регіонів є визначальним чинником прогресу суспільства та підвищення добробуту його громадян. Так, за уявленнями Всесвітнього економічного форуму та Гарвардського центру міжнародного розвитку здатність країни досягнути стійкого економічного зростання за середній термін залежить, насамперед, від рівня інноваційних процесів, тобто спроможності стимулювати нові відкриття, розробку нових технологій та запозичувати технології, винайдені в інших країнах. Цим зумовлена потреба державної підтримки інноваційної сфери як джерела економічного зростання.

Немає ніяких інших методів структурної трансформації, окрім чіткої системи організації й управління інвестиційними та інноваційними процесами.

Слід зазначити, що впродовж усього періоду державності в Україні були наміри та вибудувати оптимальну модель управління процесами інноваційного розвитку.

Зокрема це стосувалося створення центральних органів виконавчої влади на функціональних засадах, централізованого формування інноваційного фонду за рахунок цільових відрахувань усіма господарюючими суб’єктами, а також цілісної організаційної структури і системи управління коштами цього фонду.

Проте це виглядало не інакше, як спробою запровадити ручне управління процесами інноваційного розвитку в умовах ринкових трансформацій і тому бажаного ефекту не було досягнуто.

Частка промислових підприємств, які займались цією діяльністю зменшилась з 18,7% у 1998 р. до 11% у 2005 р., а частка інноваційної продукції в загальному обсязі її реалізації становила лише 6,4%.

У контексті нинішнього вектора національної політики на євро- та євроатлантичну інтеграцію, стан української економіки характеризується майже повною відсутністю технологій 6-го укладу, частка 5-го не перевищує 10%, а найбільш поширеними є 4-й і особливо 3-й технологічні уклади.

Питома вага готових виробів у товарному експорті становить 30-35%, сировини та напівфабрикатів – 65-70%, тоді як у світовому експорті відповідно 77,5 та 12,5%.

З огляду на актуальність проблеми вперше системний підхід до поліпшення інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні закладено Указом Президента України від 19 липня 2005 року № 1116/2005.

Не менш важливе значення має також рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року „Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України”, де визначено пріоритетні завдання органів виконавчої влади із забезпечення національної безпеки в науково-технічній сфері, зокрема:

· розвиток національної інноваційної системи як сукупності інституцій, що забезпечують проведення ефективної державної політики;

· забезпечення інтеграції освіти, науково-технологічної сфери та виробництва як передумови інноваційного розвитку економіки;

· всебічну підтримку фундаментальних наукових досліджень спрямованих на забезпечення технологічного розвитку України;

· розвиток виробництва високотехнологічної продукції та послуг на інноваційній основі;

· першочергову реалізацію інноваційних проектів, спрямованих на суттєве поліпшення енергозабезпечення та енергозбереження, зниження енергомісткості та ресурсовитратності виробництва.

Ці кроки глави держави практично визначили цілі, завдання, стратегічні напрямки системної роботи з активізації інноваційного розвитку та управління. Проте вони загальмувались політичною дестабілізацією в державі, парламентською спробою позбавити Президента України засобів впливу на процеси економічних перетворень. На додаток до цього в рамках виконання рішень РНБО Урядом не опрацьована цілісна структура управління інноваційно-інвестиційним розвитком на всіх рівнях, особливо на регіональному.

Сподівання забезпечити цю роботу через місцеві державні адміністрації не принесе бажаного результату, оскільки останні не мають у своїй структурі ані відповідних підрозділів, ані кадрів необхідної кваліфікації.

Із врахуванням власного багаторічного досвіду регіонального управління вважаю, що головним інструментом активізації інноваційної діяльності на обласному рівні повинна стати комплексна програма, яка б окреслювала стратегічні напрямки інноваційно-інвестиційного розвитку регіону на довгостроковий період та визначала чіткі завдання на середньостроковий період (рис.1).

Структуру, цілі програми, її пріоритети та джерела фінансування повинна визначати регіональна Рада з питань інноваційно-інвестиційного розвитку, яку за нинішніх умов розподілу повноважень повинен очолити голова обласної державної адміністрації.

Для координації робіт по формуванню таких програм, аналізу ходу їх виконання, інформування місцевих органів влади про стан інноваційного розвитку та надання конкретної допомоги господарюючим суб’єктам у цій роботі на місцевому рівні потрібно мати робочі органи. Ними могли б бути районні (міжрайонні), міські та асоціативного типу обласні агентства регіонального розвитку засновані міськими, районними та обласною радою самостійно, як чисто комунальні підприємства, або ж з участю бізнес-структур інноваційного типу (консалтингові, інжинірингові компанії, інноваційні центри, бізнес-інкубатори).

Я більше схиляюся до змішаної схеми співзасновництва, оскільки тут з’являється можливість укомплектувати агентство висококваліфікованими спеціалістами і закладається механізм мотивацій їх роботи та фінансової самостійності і відповідальності юридичної особи.