7–ЕК “Економічна теорія
К.е.н. Непокупна Т.А., ст.
викладач Бровко Т.В.
Полтавський державний
педагогічний університет імені В.Г. Короленка
До питання про засади формування
людського потенціалу
Визначаючи роль і місце людини
у соціально-економічному середовищі традиційна економічна теорія
використовувала такі поняття, як трудові ресурси, трудовий потенціал, ресурси
праці, робоча сила, людський фактор, працездатне населення тощо. Сучасна
економічна наука досліджує і використовує поняття “людський капітал” і
“людський потенціал”.
Серед вітчизняних
економістів-теоретиків проблеми людського капіталу і людського потенціалу
досліджують Богиня Д., Грішнова О., Долішній М.,
Задорожний Г., Каленюк І., Куценко В., Лібанова Е.,
Тютюннікова С. та ін. Аналізом вищезазначених питань серед зарубіжних
науковців соціально-економічного напряму займаються Автономов В., Беккер Г., Заславська Т.,
Капелюшніков Р, Маслоу А., Шульц Т., Щетінін В. та ін.
Вважаємо, що людському капіталу, його сутності, формуванню, функціонуванню та реалізації науковцями приділяється достатня увага, тому необхідне більше уваги приділити проблемі людського потенціалу. Так, у широкому розумінні термін потенціал (від лат. potentia – сила) означає можливості, наявні сили, засоби, що можуть бути використані [1, с.673]. Визначення саме людського потенціалу віднаходимо в економічній енциклопедії: “міра втілених у людині природних здібностей, таланту, рівня освіти, кваліфікації та їх здатності приносити доход” [2, с.216]. Світовий банк у це поняття включає ще й стан здоров’я індивіда та якість його харчування, а ООН – професійний досвід, фізичний стан, здатність до виживання, тобто те, що впливає на продуктивність і самозабезпеченість людини. Людський потенціал подеколи ототожнюють з поняттям “людські ресурси” – сукупність різних якостей людей, які визначають їх загальну працездатність до виробництва матеріальних і духовних благ [3, с.444].
Оскільки людський капітал низкою науковців трактується як завершена форма існування саме людини діяльної і саме у суспільному виробництві, тобто уже зі здобутими освітою і знанням, набутими досвідом і кваліфікацією, наявним станом здоров’я, що дозволяє бути зайнятим певним видом діяльності та отримувати доход, то людський потенціал має розглядатися як рухлива субстанція, що може мати різновекторні аспекти: чи то у сторону удосконалення психофізичних, освітньо-культурних, виробничо-кваліфікаційних характеристик, чи то у сторону зменшення їх обсягів, зниження рівня, врешті – деградації вищезазначених компонентів.
Одним з важливих компонентів
людського капіталу є біофізичний капітал [4], як життєві ресурси індивіда, його
фізичний і психологічний потенціал щодо здатності створювати вартість. Тому
першочергову роль у формуванні людського капіталу відіграє сім’я. Досліджені
нами функції сім’ї стосовно формування людського капіталу, дозволили розширити
сутність цього поняття, а саме: людський капітал – це закладений сім’єю у
результаті фінансових, емоційних, часових та інших інвестицій фізичний,
розумовий, творчий і моральний потенціал індивіда, який у подальшому дозволить
йому отримати знання, здобути кваліфікацію, набути досвід та у результаті
участі у суспільному виробництві – сприяти економічному зростанню й підвищенню
добробуту [5, с.152]. Виведення за межі статики визначення поняття “людський
капітал” у площину динаміки дозволяє говорити саме про людський потенціал.
Значну роль у формуванні
людського потенціалу на біофізичному рівні відіграє геном людини, який сучасна
медицина настійливо намагається розшифрувати з метою попередження та можливої
корекції патологій, які передаються у спадок від батьків до дітей. На сьогодні
виявлено генетичну схильність індивідів до низки захворювань, які впливають на
їх подальше психофізичне існування та потенціал щодо активної життєдіяльності
[6, с.15].
Крім біофізичного капіталу
складовою людського потенціалу є соціальні ресурси особистості – закладений у
людині потенціал соціальної взаємодії, її включеність у певне соціальне
середовище [4]. Світовою науковою спільнотою одним із визначальних факторів
формування соціальних ресурсів індивіда визнана освіта. Говорячи про освіту,
яка здобувається, в основному, у спеціалізованих навчальних закладах, варто
пам’ятати, що освітній процес у широкому розумінні слова починається у
сімейному колі, коли через спілкування дітей зі старшим поколінням відбувається
закладання інтелектуальних рис особистості, формування відповідного способу
мислення та передача морально-духовних і соціально-економічних норм, правил
поведінки, навичок, цінностей, як то: розуміння навколишнього світу, вибір
адекватних дій, здатність до творчості, уяви, новаторства, ініціативність,
відповідальність, комунікабельність, раціональність суджень, допитливість тощо.
Тобто, за інших рівних умов, саме на рівні сім’ї відбувається первинна соціалізація
особистості, і від того, наскільки повно вищезазначені цінності проникають і
закріплюються у свідомості дитини, настільки максимально вони будуть
реалізовуватися у подальшому через поведінку у суспільному середовищі та
визначати зрілість і соціально-економічну компетентність людини.
За умови, що закладений сім’єю
потенціал на біофізичному, психологічному та соціальному рівнях є достатнім,
подальший процес формування людського потенціалу відбувається через систему
освіти у цілому, і вищої зокрема. Небайдужість вітчизняних науковців до проблем
вищої школи спричинена розумінням освітньої системи, як такої, що формує
“світорозуміння і світогляд людини, яка потім будує на них свою філософію …
щоденних дій, виборів, рішень і відповідальності” [7, с.156]. На нашу думку,
визначення освіти як процесу формування філософії життєдіяльності індивіда
охоплює широкий спектр причинно-наслідкових зв’язків у контексті розуміння й
усвідомлення ним низки цінностей соціального, морального, духовного,
економічного плану у цілому та сімейних, зокрема.
Таким чином, сім’я формує людський потенціал – один з основних ресурсів суспільства, який, за умови його повноцінного біофізичного і соціального відтворення та ефективного використання у подальшому, здатен реалізуватися у всіх сферах життєдіяльності на мікро- і макрорівнях. Вища освіта здатна внести корективи у недосоціалізований людський потенціал і вплинути на подальшу соціально-економічну адаптацію індивіда, сформувавши відповідну філософію світосприйняття навколишнього світу. Звідси слідує аксіоматичний висновок щодо підтримки сім’ї і системи освіти.
1. Словник іншомовних слів / За ред. акад. АН УРСР О.С. Мельничука. – Вид. 2-е, випр. і доп. – К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1985. – 966 с.
2. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2 / Редкол.: ...С.В. Мочерний
(відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий
центр „Академія”, 2001. – 848 с.
3. Щекин Г.В.
Социальная теория и кадровая политика: Моногр. – К.:
МАУП, 2000. – 576 с.
4. Климов С.М. Ваш человеческий
и социальный капитал // www
// http://psylive.ru
5. Бровко Т.В., Непокупна
Т.А. Визначення функцій сім’ї щодо формування людського капіталу //
Соціально-економічні трансформації в епоху глобалізації. Матеріали
Всеукраїнської науково-практичної конференції. Т. 1. – Полтава: Скайтек,
2005. – 264 с.
6. Галковская Т.
Роковые гены, или язык общения судьбы с человеком // Зеркало недели. – 2002. –
№ 33. – 31 августа.
7. Задорожный Г.В. О
“абсолютных нелепостях”, “несуразностях” и “глупостях” в экономической науке // Социальная экономика. –
2005. – № 3–4. – С.155–159.