География и геология

9. Экономическая география

Зеленчук В.Р.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

ПОЛІВАРІАНТНА СТРУКТУРИЗАЦІЯ РЕГІОНАЛЬНОГО ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ ЯК ПЕРЕДУМОВА ЙОГО РАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ В РИНКОВИХ УМОВАХ

З позицій теорії та практики раціональної організації РПК в ринкових умовах, передусім його територіальної організації, значний інтерес представляє виділення одиниць вертикальної (відомчо-компонентної) та горизонтальної (територіальної) систематики промислових об’єктів. Ми називаємо це процесом структуризації комплексу. Він важливий передусім з точки зору визначення пропорцій у розвитку елементів різних структур комплексу [5].

На нашу думку, у РПК доцільно виокремлювати компонентну (галузеву, секторальну, технологічну), функціональну (в тому числі відтворювальну) та територіальну структури. За О.М. Паламарчуком [8], доцільно ще виділяти й комбіновані варіанти структур: компонентно-функціональну, компонентно-територіальну, функціонально-територіальну тощо.

При виділенні усіх структур РПК слід виходити з того, що їх базовим елементом виступає підприємство. Кожне з підприємств характеризується наявність певних властивостей (ознак), які служать основою для виділення конкретних структур, наприклад – галузева приналежність – для виділення галузевої структури.

Під компонентною структурою РПК часто розуміють її галузеву структуру. Ми ж вважаємо, що це тільки одна із її складових (часткова структура).

Галузева структура РПК відбиває внутрішньорегіональний поділ праці між галузями та виробництвами комплексу. В умовах ринкової економіки характер галузевої структури РПК тісно пов’язаний з сучасним станом суспільного поділу праці, а саме – з процесами конвергенції та дивергенції суспільного виробництва [6, с. 70]. Перший процес часто зумовлює не тільки звуження, а й «збіднення» галузевого складу РПК, він, зазвичай, супроводжується витісненням новітніх галузей «старими» або традиційними. Якщо раніше більшість РПК України обласного рівня мали досить розгалужену (диверсифіковану) структуру, то нині вона стала практично моногалузевою у 7 областях, двохгалузевою – також у 7 областях і трьохгалузевою – у 10 областях [1, с. 56]. Так, раніше диверсифікований промисловий комплекс Вінницької області перетворився у вузькогалузевий. Провідною галуззю у ньому стала харчова промисловість (її частка складає близько половини), хоча ще недавно основною спеціалізуючою галуззю було машинобудування. Ці деформації ще більше помітні на рівні окремих елементів територіальної структури РПК (див. далі).

Нині, у зв’язку з переходом від Загального класифікатора галузей народного господарства до Класифікації видів економічної діяльності, галузева структура РПК заміняється структурою видів економічної діяльності комплексу, за якою виділяються секції (наприклад, «Обробна промисловість»), підсекція («Харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів», розділ («Харчова промисловість»), група («М’ясна промисловість»), клас («Виробництво м’яса та субпродуктів»), підклас (так само). Однак структуризація РПК за видами економічної діяльності в принципі мало чим відмінна від галузевої структуризації.

В контексті ринкових перетворень і поступу до постіндустріальної економіки важливо виділяти виробничо-технологічну структуру РПК, яка характеризує пропорції між галузями «старих» (від першого – до третього) та нових (четвертого, п’ятого і шостого – перспективного) технологічних укладів. Зауважимо, що пріоритетними галузями першого технологічного укладу є текстильна і металургійна, другого – сталеливарна, третього – електротехнічна і хімічна, четвертого – авіакосмічна, атомноенергетична, електронна і телекомунікаційна, п’ятого – інформаційна, шостого – біотехнологічна [3].

Нині у більшості РПК України домінують виробництва (за вартістю основних виробничих фондів) третього та четвертого технологічних укладів. Натомість частка галузей п’ятого та шостого укладів не перевищує 6,5%. Однак, позитивним є те, що з 2000 р. питома вага виробництв третього укладу скорочується на користь четвертого [7, с.18]. У структурі ж РПК старопромислових регіонів (особливо Донбасу) частка галузей «старих» технологічних укладів є домінуючою. Це пояснюється тим, що темпи падіння виробництва у галузях новітніх технологічних укладів (у роки ринкових трансформацій) були більшими, ніж у галузях «старих» технологічних укладів.

При дослідженні ринкових структурних змін в РПК доцільно виділяти інституційну структуру (за співвідношенням галузей і виробництв різних форм власності) та підприємницьку (корпоративну) структуру (за співвідношенням галузей і виробництв великого, середнього та малого бізнесу) [6, с. 78]. Ці структури, зазвичай, мають оригінальну територіальну «мозаїку», варту спеціального аналізу.

РПК загалом та його компоненти зокрема мають характерні внутрішні й зовнішні зв’язки. Внутрішні зв’язки в РПК формують макроопераційну систему, яка перетворює (трансформує) вихідні ресурси в кінцеву продукцію. Зовнішні ж зв’язки РПК обумовлюють його галузеву та територіальну спеціалізацію (по відношенню до інших РПК). Наявність функціональних взаємозв’язків (у енерговиробничих циклах) і функціональних відношень між галузями РПК (виділення галузей спеціалізації, допоміжних, обслуговуючих та ін.) свідчить про те, що в РПК чітко простежується функціональна структура.

Звісно, компоненти РПК взаємодіють між собою та із зовнішнім середовищем, тому що «взаємодія – це та субстанція, з якої починається будь-яке явище чи діяльність» [10, с.121]. Відповідно кожний промисловий продукт є результатом взаємодії не тільки факторів виробництва, а й контрагентів, що є їх «носіями». В результаті взаємодії, зазвичай, утворюються функціонально-територіальні системи (ФТС), які формують «каркас» даної території. У якості ФТС виступають містоутворюючі підприємства, великі організаційні об’єднання підприємств (холдинги, концерни, корпорації, фінансово-промислові групи тощо), міжгалузеві та промислово-територіальні комплекси та їх елементи (промислові агломерації, вузли, центри) [2, с. 27]. Тобто ФТС виступають як елементи функціонально-територіальної структури РПК.

Функціональний характер РПК проявляється і в тому, що найменша зміна в змісті або дії будь-якого функціонального елементу комплексу викликає необхідність функціональних та змістовних змін у решті його елементів.

Чітко виражений функціональний характер має відтворювальна структура РПК, яка характеризує співвідношення елементів та підрозділів суспільного відтворення у ньому: виробництва розподілу, обміну та споживання. Саме відтворювальному аспекту належить особлива роль у структурній характеристиці РПК, оскільки цей «зріз» комплексу відображає можливості його ефективного зростання [6, с. 74].

Для характеристики територіальної організації РПК суттєве значення має виділення територіальної структури комплексу. За М.М. Паламарчуком і К.О. Тащуком, територіальна структура РПК – це його внутрішня будова, певний склад виробничо-територіальних поєднань, які сформувались або формуються внаслідок галузевого і територіального поділу праці, територіальної концентрації та інтеграції виробництва [8, с. 21].

Відштовхуючись від ідей І.М. Маєргойза [4], територіальну структуру РПК можна розглядати у трьох ракурсах: 1) як інтегративну територіальну, що має своїми елементами РПК нижчого рівня; 2) як територіально-галузеву, що складається з ареальних елементів (промислових пунктів, центрів, вузлів, агломерацій тощо); 3) як лінійно-вузлову, елементами якої є ареальні елементи у єдності з системами розселення та політранспортними магістралями.

Отже, наведена структуризація РПК дає ключ до усестороннього аналізу його збалансованості, що є неодмінною умовою його раціональної організації в компонентному, функціональному, територіальному та організаційному аспектах.

Література:

1. Богданова В.О., Тарасова Н.В. Проблеми розвитку промислового виробництва в Україні // Регіональна економіка. – 1998. – № 2. – С. 53-60.

2. Василенко В.Н. Функціонально-територіальні системи і організаційні структури. – Донецьк, 2003. – 306 с.
3. Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития. – М.: ВлаДар, 1993. – 310 с.
4. Маергойз И.М. Территориальная структура хозяйства. – Новосибирск: Наука. Сиб отд-ние, 1986. – 304 с.
5. Мельник А.Ф. Організаційно-економічний механізм розвитку регіону: трансформаційні процеси та їх інституційне забезпечення. – Тернопіль: Екон. думка, 2003.
6. Мельник Л.В., Мельник Л.М. Структура регіональної економіки: сутність та напрямки трансформації // Регіональна економіка. – 2001. – № 4. – С. 41-46.
7. Одотюк І.В. Технологічні уклади як спосіб визначення та економічної оцінки державних пріоритетів технологічного розвитку // Проблеми науки. – 2001. – № 11.
8. Паламарчук А.М. Общественно-территориальные системы (логико-математическое моделирование). – К.: Наук. думка, 1992. – 272 с.
9. Паламарчук М.М., Тащук К.О. Територіальна структура промислового комплексу економічного району. – К.: Наук. думка, 1974. – 127 с.
10. Федько В.П. Рыночная устойчивость промышленности (теоретико-методологический аспект). – Р/на/Д, 2000.

Довідка про автора

Зеленчук Вікторія Русланівна - аспірант

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Кафедра економічної і соціальної географії

Службова адреса: 21001 Вінниця, вул. Острозького, 32 Педуніверситет. Тел.: (0432) – 27-64-66

Домашня адреса (адреса для листування):

м. Вінниця, вул. 50 – років Перемоги б. 30, кв. 26 Тел: (8-0432) 63-28-48

E-mail: vikaz@svitonline.com