Медицина
7. Клиническая медицина
Модуляції
гормонального фону у хворих
на хронічний безкам’яний холецистит та
можливість їх корекції холе-граном
Вовк К.В.
Харківський національний університет
Гормональна система відіграє важливу роль в регуляції функціонування
біліарного тракту. Дослідження останніх років виявили, що нейроендокринні
порушення мають неабияке значення у розвитку хронічного безкам’яного
холециститу (ХБХ) – викликають розвиток дискінезій жовчовивідної системи та
сприяють застою жовчі і дистрофічним змінам стінки жовчного міхура. Причиною
дискінезій жовчного міхура (ЖМ) та жовчовивідних шляхів є порушення координації
нейрогормональних механізмів регуляції [1]. З’ясування
конкретних нейрогормональних механізмів формування дискінетичних варіантів ХБХ
є надзвичайно важливим.
МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ – визначення стану гормонального
балансу у хворих на ХБХ та можливості їх корекції.
МЕТОДИКИ ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ. Дослідження виконувалися на базі
гастроентерологічного відділення Харківської облклінлікарні. Було обстежено 87
хворих на ХБХ, пацієнти мали вік 18-50 років, співвідношення чоловіків та жінок
становило 1:5. До групи контролю увійшло 12 практично здорових осіб, розподіл
за віком та статтю був аналогічний. Всі параметри досліджувалися в динаміці
лікування загальноприйнятим способом на протязі 14 діб. Діагноз ХБХ уточнювався на основі сукупності
клініко-лабораторних, біохімічних та інструментальних методів дослідження. У
всіх хворих проводилося дослідження гормонального статусу. Вміст кортизолу
та гастрину оцінювали імуноферментним
методом із застосуванням набору реактивів фірми «Алкор Біо», інсулін визначали
радіоімунним методом з використанням стандартних наборів інституту біофізичної
хімії (Беларусь). Статистична обробка результатів дослідження проводилась з
допомогою програми Excel Microsoft.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОБГОВОРЕННЯ. За результатами комплексного
обстеження всі хворі на ХБХ були поділені на дві групи: I група (35 хворих) – ті, у яких була виявлена
гіпертонічно-гіперкінетична дискінезія ЖМ; II група (52 пацієнтів) – ті, що мали супутню
гіпотонічно-гіпокінетичну дискінезію ЖМ.
У всіх хворих на ХБХ виявлено
суттєву гіпергастринемію. Пацієнти II групи мали вірогідно вищий рівень гастрину у сироватці крові,
ніж хворі I групи (табл. 1). Також у
хворих на ХБХ мала місце гіперкортизолемія, більш виражена у пацієнтів I групи.
Зміна рівня інсуліну у сироватці крові у хворих на ХБХ мала інший характер:
вміст інсуліна був знижений у всіх хворих, у пацієнтів I групи гіпоінсулінемія була вірогідно більш
вираженою.
Таблиця 1.
Показники гомонального балансу (M ±m) у хворих на ХБХ
|
Показники |
Контроль, n=12 |
Хворі
на ХБХ |
Р
|
|
|
I
група,
n=35 |
II
група,
n=52 |
|||
|
Гастрин (нг/л) |
54,22±3,62 |
71,52±1,14 |
81,18±1,99 |
Р1<0,01;
Р2<0,01; Р3<0,05 |
|
Кортизол (нмоль/л) |
328,15±5,82 |
478,39±0,62 |
398,18±2,40 |
Р1<0,05;
Р2<0,05; Р3<0,05 |
|
Інсулін (пмоль/л) |
68,56±4,16 |
23,45±1,51 |
33,79±1,02 |
Р1<0,05;
Р2<0,05; Р3<0,05 |
Примітки: Р1 – вірогідність при порівнянні з контролем I групи;
Р2 – вірогідність при порівнянні з контролем II групи;
Р3 – вірогідність при порівнянні I та II груп.
В залежності від застосованого способу лікування кожна група хворих була
поділена на дві підгрупи, репрезентативні за основними характеристиками.
Загальновідому терапію отримували 17 пацієнтів з ХБХ та
гіпертонічно-гіперкінетичною дискінезією ЖМ (1-а підгрупа I групи)
– лікувальне харчування (стіл №5), церукал по 10 мг тричі на день, спазмолітики
та антибіотики (за показаннями); 25 пацієнтів з ХБХ та
гіпотонічно-гіпокінетичною дискінезією ЖМ (1-а підгрупа II групи)
– лікувальне харчування (стіл №5),
холагогум по 1 капсулі тричі на день, антибіотики (за показаннями).
Лікування запропонованим способом отримали 18 хворих на ХБХ з
гіпертонічно-гіперкінетичною дискінезією
ЖМ (2-а підгрупа I групи) та 27 пацієнтів з ХБХ та
гіпотонічно-гіпокінетичною дискінезією ЖМ (2-а підгрупа II групи):
призначали гомеопатичний препарат холе-гран у середньотерапевтичній дозі – по 5
гранул тричі на день за 20 хвилин до їжі замість церукалу та холагогума.
В підгрупах, де застосовувався холе-гран,
по завершенні двотижневого курсу лікування прояви больового та
диспепсичного синдромів зберігалися у меншої кількості пацієнтів, ніж у
підгрупах, що лікувалися загальновідомим способом.
У хворих на ХБХ I та II групи лікування загальновідомим
способом не спричинювало вірогідного зниження рівня гастрину у сироватці
крові. Залучення до лікувального комплексу холе-грану дозволило нормалізувати
рівень гастрину у пацієнтів I групи та суттєво знизити його у пацієнтів II групи, хоча контрольних значень і не
було досягнуто (табл.2).
Проведене базисне лікування хворих I та II групи
сприяло зменшенню рівня кортизолемії, але нормалізації показника не
відбувалось. Терапія холе-граном дозволила досягти контрольних значень
кортизолемії у пацієнтів I групи та
близьких до норми у хворих II групи.
Після базисного лікування у хворих I
групи рівень інсуліну підвищувався, залишаючись нижчим, ніж у здорових. Після
проведеного базисного лікування у пацієнтів II групи рівень інсулінемії вірогідно
збільшувався.
Таблиця
2.
Показники гормонального балансу (M±m) у хворих на ХБХ
в динаміці
лікування
|
Показники |
I
група,
n=35 |
II
група,
n=52 |
Р |
|||
|
1-а підгрупа, n=17 |
2-а підгрупа,
n=18 |
1-а підгрупа,
n=25 |
2-а підгрупа, n=27 |
|||
|
Гастрин (нг/л) |
До лік. |
71,35±1,23 |
70,66±0,99 |
81,44±1,56 |
81,04±1,17 |
Р1<0,05; Р2<0,05 |
|
Після |
70,27±1,14 Рл>0,5 |
59,28±1,33 Рл<0,05 |
75,78±2,32 Рл>0,5 |
66,64±1,24 Рл<0,05 |
||
|
Кортизол (нмоль/л) |
До лік. |
477,69±0,95 |
483,22±0,96 |
399,06±2,12 |
385,35±1,82 |
Р1<0,05; Р2<0,05 |
|
Після |
452,75±1,89 Рл<0,05 |
326,12±2,64 Рл<0,05 |
369,81±1,64 Рл<0,05 |
344,8±3,05 Рл<0,05 |
||
|
Інсулін (пмоль/л) |
До лік. |
23,14±1,32 |
22,95±1,14 |
33,46±1,08 |
33,11±1,32 |
Р1<0,05; Р2>0,5 |
|
Після |
29,27± 1,59 Рл>0,5 |
59,82±3,62 Рл<0,05 |
48,40±0,46 Рл<0,05 |
48,28±1,24 Рл<0,05 |
||
Примітки: Рл – вірогідність при порівнянні до та після лікування
в кожній підгрупі; Р1 – вірогідність при порівнянні показників після
лікування між підгрупами у I групі; Р2 –
вірогідність при порівнянні показників
після лікування між підгрупами у II групі.
По закінченні курсу терапії холе-граном у хворих I групи рівень
інсуліну збільшувався, практично
досягаючи контрольних значень. Але у пацієнтів II групи лікування холе-граном
на рівень інсуліну у крові впливало так саме, як і базисна терапія: вміст
інсуліну збільшувався, але залишався меншим за контрольні цифри.
Підвищення рівня гастрину у сироватці крові можна
розцінити як компенсаторну реакцію організму, спрямовану на збільшення
інтенсивності кровообігу та метаболічних процесів у гепатобіліарній зоні.
Підвищення рівня
кортизолу слід вважати адаптаційним фактором – захисною реакцією цілісного
організму
на локальний запальний процес. Загальновідомий анаболічний вплив
глюкокортикоїдів на печінку з посиленням глюконеогенезу, синтезу РНК та білка,
активацією різних ферментних систем у гепатоцитах. Але тривала
гіперкортизолемія з адаптаційного фактору перетворюється на патогенний.
Надлишок ендогенних кортикостероїдів в організмі спричинює розслаблюючу дію на гладенькі м’язи
внутрішніх органів,
викликає зниження їх моторики, амплітуди скорочень, тиску в області сфіктерів.
Гіперкортизолемія може викликати гіпокінезію жовчовивідних шляхів, застій
жовчі, дисхолію та, можливо, сприяє утворенню жовчних каменів. Крім того,
кортизол уповільнює перебіг запальних процесів, гальмує імунні реакції, що
сприяє хронізації запального процесу в жовчовивідних шляхах [2]. Гіпотонічно-гіпокінетичний варінт
дискінезії у більшості хворих на ХБХ є
наслідком еволюції
гіпертонічно-гіперкінетичного варінту. Більш низький рівень кортизолемії
у хворих на ХБХ з гіпотонічно-гіпокінетичним варінтом дискінезії жовчних шляхів
є результатом відносного виснаження адаптаційних можливостей наднирників і його
слід розглядати як несприятливий прогностичний фактор.
Інсулін є універсальним анаболічним фактором для більшості тканин
організму. Він не тільки стимулює засвоєння глюкози клітинами інсулінзалежних
тканин, але й посилює транспорт в клітини амінокислот, калію, стимулює синтез
білка [3]. За безпосереднім впливом на трофіку тканин інсулін та
кортизол є гормонами-антагоністами. Секреція інсуліну знаходиться під подвійним
контролем: паравентрикуловагусним та трансгіпофізарним через систему
“АКТГ-глюкокортикоїди”. У міжтравний період глюкокортикоїди здатні гальмувати
секрецію інсуліну [4]. Відносний дефіцит інсуліну у міжтравний період викликає
гальмування трофічних процесів у
тканинах, знижує репаративний потенціал, що сприяє хронізації запального
процесу у жовчному міхурі та збільшує ризик літогенезу.
ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ.
У всіх хворих на ХБХ підвищений рівень гастрину у сироватці крові, більш
виражено у хворих із супутньою гіпотонічно-гіпокінетичною
дискінезією ЖМ.
У хворих на ХБХ виявлено
гіперкортизолемію, більш значну при супутній гіпертонічно-гіперкінетечній
дискінезії ЖМ, що можна вважати адаптаційним
фактором. У пацієнтів з ХБХ та гіпотонічно-гіпокінетичною дискінезією
гіперкортизолемія виражена менше внаслідок виснаження компенсаторних
можливостей наднирників.
У
хворих на ХБХ знижений рівень інсулінемії натщесерце, що не приводить до
порушення гомеостазу глюкози, але знижує репаративний потенціал тканин, сприяє
хронізації запального процесу у ЖМі.
Холе-гран ефективно
покращує показники гормонального балансу у хворих на ХБХ.
СПИСОК
ЛІТЕРАТУРИ
1.
Lilja P., Fagan C.,
2.
Герман С.В. // Клин. Мед.- 1988.-№6-С.16-18.
3. Reaven
G.M. et al. Pathophysiology of insulin resistance in human disease. Physiologycal reviews 1995; 75: 3: 473–486.
4. Акмаев И.Г. Паравентрикуловагусный
путь регуляции углеводного гомеостаза – перспективная биологическая модель в
исследовании нейроиммуноэндокринных взаимодействий.//Бюллетень
экспериментальной биологии и медицины, 1999.-Т. 127.-№2.-С.124-128.
Вовк Кіра Віталіївна – моб.т. (8-050-300-85-30);
skv_70@mail.ru