Мачуська І. Б.
старший викладач кафедри цивільного та трудового права Київського
національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана
В умовах
розвитку земельної реформи в Україні,
земля, як базис будь-якої економіко-фінансової системи, була і залишається
основним джерелом отримання природних багатств. Необхідність залучення в
ефективний обіг земельно-ресурсного потенціалу та удосконалення земельних
відносин об’єктивно обумовлюють стратегічне значення земельних ресурсів.
За
земельною територією Україна є найбільшою (після європейською частини Росії) країною Європи, а за якісним складом грунтів та біопродуктивністю угідь -
однією з найбагатших держав світу [1, с. 237]. На теперешній час на долю України приходиться біля 0,45% світового земельного фонду, однак при цьому рілля займає
2,4% світової площі ріллі. Україна займає п’яте
місце в світі по площі сільськогосподарських угідь (41,8 млн.га) після таких
країн як США, Росія, Китай і Канада. Також Україна находиться на третьому місці
після Росії і Канади по площі ріллі на 100 мешканців країни [2, с. 87]. Висока природна продуктивність грунтового
покрову визначає провідну роль земельного фонду як одного з найважливіших видів
ресурсів економічного розвитку та найціннішої частини національного багатства
України.
В юридичній
та економічній наукової літературі термін “земля” розглядається як природний
об’єкт природного походження [8, с.6]; [5, с. 56],
просторово-теріторіальний базис для розвитку виробництва [9, с. 113];
[7, с.146], земна куля, частина космічного
простору [3, с. 5]; [4, с. 4],
основний базис виробництва в сільському господарстві [6, с. 364]; [10, с. 26].
Разом з
тим, термін “земля” має декілька значень: землю можна розглядати як почву,
родючий шар грунту, який використовується в сільському господарстві; землю як,
“територію” окремої держави; “земельні
ресурси”; “територіальні ресурси”; “земельний фонд”. Слід погодитись з думкою М.Б. Данілішина, що досить часто ці терміни
вживаються некоректно, а то і недоречно [1, с. 234].
Отже, необхідно дати визначення
кожного із термінів, які пов’язані з
використанням землі. Законодавче
визначення землі і земельних ресурсів міститься в Законі України “Про охорону
земель” (далі – Закон) від 19.06.2003 р. Відповідно до ст.1 Закону, земля - поверхня суші з ґрунтами, корисними
копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та
функціонують разом з нею.
Поняття “земельних
ресурсів” має більш вузьке значення, ніж поняття “земля” і безпосередньо пов’язана з господарською
діяльністю людини [11, с.20]. Термін “земельні ресурси”
багатогранний по своєї суті. Відповідно
до ст.1 Закону, земельні ресурси - сукупний природний ресурс поверхні
суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний
засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві.
Необхідно зауважити, що
законодавче визначення земельних ресурсів потребує певного уточнення. Основними критеріями включення території
певної держави в категорію “земельних ресурсів” є економічна необхідність і можливість її
використання. Земельні ресурси, використання яких формує близько 95 % обсягу
продовольчого фонду та 2/3 фонду товарів споживання, є первинним фактором
виробництва, фундаментом економіки[15]. Земельні ресурси є частиною природних незамінних
ресурсів в сільському господарстві, які відносяться до відтворюваних ресурсів,
є національним багатством держави. Земельні ресурси можуть відтворюватись у
природних процесах і підтримуватись у постійної кількості, що визначається рівнем їх щорічного відтворення і споживання.
Однак, іноді деякі види відновлювальних природних ресурсів таких як (земельні),
можуть перейти і в розряд не відновлювальних природних ресурсів, або ж їх відновлення вимагатиме порівняно
більше часу. Наприклад, родючість грунтів, яка підвищується при їх
раціональному використанні, може значно погіршитись при неправильних методах обробітку [14, с.57].
Також,
слід відмітити, що земельні ресурси України є унікальними, в межах її території нараховується 650 видів грунтів [13,
с. 91], їх неможливо замінити іншими
засобами виробництва. Важливою особливістю земельних ресурсів є те, що верхній
шар Землі – грунт – має природну родючість, тобто здатність забезпечувати
рослини компонентами, необхідни для їх життя. Крім того, земельні ресурси
територіально відокремлені і обмежені, їх поверхню не можна збільшити. Слід
погодитись з думкою Коваленко Н.Я. [12, с. 119], в тому, що в межах окремих держав земельні ресурси
визначаються певними кордонами, а в цілому на планеті поверхнею суші.
Використання земельних ресурсів як
засобу виробництва також пов’язано з постійним місцем їх використання. Також,
слід додати, що земельні ресурси є частиною території, яка може бути об’єктом
права власності і користування.
Література.
1. Б.М.Данілішин, С.І. Дорогунцов, В.С. Міщенко, Я.В.
Коваль, О.С. Новоротов, М.М. Паламарчук. Природно-ресурсний потенціал сталого
розвитку України. - Київ. РВПС України. 1999. – С.237.
2. Саблюк П.Т. Проблеми ефективного функціонування АПК в
умовах нових форм власності і господарювання. Колективна монографія. -
К.:Інститут аграрної економіки УААН.2001, - Т.1.
3. Погребной А.А., Каракаш И.И. Земельное право: Учеб. Пособие.
– К.: Истина, 2002 – 496 с.
4. Ковтун В.М. Земельне право: курс лекцій для
студентів юрид. вузів та факультетів. 2 видання. – К.: ТП Пресс, 2003. – 208 с.
5. Боголюбова С.А. Земельное право. Учебник. – м.: ООО
«ТК Велби», 2002 – 400 с.
6.
Шемшученко Ю.С. Академічний курс: Підручник. – К.: ТОВ “Юридична думка”, 2005. – 848 с.
7. Бринчук М.М. Экологическое право: Учебник. – 2 – е
изд., перероб. и доп. – М.: Юрист, 2003. – 670 с.
8. Шульга М.В.,
Анісімова Г.В., Багай Н.О., Гетьман А.П.
та ін.; За ред. Шульги М.В. – К.:
Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
9. Дорогунцов С.І., К.Ф. Коценко, Хвесик М.А. – К.: КНЕУ, 2005. – 371 с.
10. Лютий Я.Н. Прогнозирование и планирование
использования земельних ресурсов.: Учеб. Пособ. – Киев.: Изд-во УСХА, 1991 –
136 с.
11.Лойко П.Ф. Земельный потенциал мира и России:
пути глобализации его использования в ХХІ веке:
Учебное пособие. – М.: Федеральный кадастровый центр «Земля», 2000. – 324 с.
12. Коваленко Н.Я. Экономика сельского хозяйства с
основами аграрных рынков. Курс лекций. – М.: Ассоциация авторов и издателей ТАНДЕМ: Издательство
ЭКМОС, 1989. – 448 с.
13. Бабіч А.О. Світові земельні, продовольчі і кормові
ресурси. – К. Видавництво “Аграрна наука”. – 1996. – 570 с.
14. Борісова Н.А. Відтворення природного ресурсного
потенціалу АПК: економічні аспекти. -
Суми: Видавництво “Довкілля”, 2003. – 372 с.
15. Даніленко А.С., Ю.Д. Білик Формування ринку землі в
Україні. – 2-ге вид., перероб. і допов. – К.: Урожай, 2006 – 280 с.