Ст. викладач Тивоненко
Г.І.
Енергодарський інститут державного та муніципального
управління
імені Р.Г. Хеноха
„Класичного приватного університету”,Україна
Теоретико-методологічні
основи дослідження факторів банкрутства
Починаючи з 2007 року, світова економіка зазнала системної
глобальної нестабільності, яка згодом переросла в масштабну кризу. Нестабільний
стан економіки країни негативно позначився на роботі
багатьох підприємств. Сьогодні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості порушених справ про банкрутство.
Банкрутство підприємств — це наслідок глибокої фінансової кризи. Під
фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та
обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини [6]. На практиці з кризою, як правило,
ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства,
діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного
функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства
полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної
виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома
параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи.
Ідентифікація вказаних ознак дає змогу правильно визначити діагноз фінансової неспроможності
підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього необхідно
ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб’єкта господарювання.
Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти
на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та
внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).
Головними зовнішніми факторами фінансової кризи
на підприємстві можуть бути:
- спад кон’юнктури в економіці в цілому;
- зменшення купівельної спроможності населення;
- значний рівень інфляції;
- нестабільність господарського та
податкового законодавства;
- нестабільність фінансового та
валютного ринків;
- посилення конкуренції в галузі;
- криза окремої галузі;
- сезонні коливання;
- посилення монополізму на ринку;
- дискримінація підприємства органами влади та
управління;
- політична
нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах
підприємств—постачальників сировини (споживачів продукції);
- конфлікти між засновниками (власниками) [6].
Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має
стратегічний характеp. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо
менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система
раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування
банкрутства чи така система функціонує недосконало.
Можна виділити велику
кількість внутрішніх факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх
можна згрупувати в такі блоки:
1. Низька якість
менеджменту.
2. Дефіцити в
організаційній структурі.
3. Низький
рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у
виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політиці.
8. Брак інновацій та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб [6].
У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс
причинно-наслідкових зв’язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство,
той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини
фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими
вище.
Типовими наслідками
впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства
є:
- утрата клієнтів та
покупців готової продукції;
- зменшення кількості
замовлень та контрактів з продажу продукції;
- неритмічність
виробництва, неповне завантаження потужностей;
- зростання
собівартості та різке зниження продуктивності праці;
- збільшення розміру
неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
- виникнення
внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;
- зростання тиску на
ціни;
- суттєве зменшення
обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації
продукції.
За даними Світового банку і Міжнародної фінансової
корпорації позиція України у рейтингу «Ведення бізнесу» за
індикатором «закриття бізнесу» є низькою порівняно з іншими країнами світу і за останні роки на краще не змінилась. За показником «закриття бізнесу» Україна у 2010 році посіла 145
місце серед 183 країн світу,
бізнес-клімат яких досліджувався; у 2011 році - 150 місце серед 183 країн. Низький рейтинг України за показником «закриття бізнесу» свідчить про наявність в українському законодавчому полі, яке регулює правові аспекти процедури банкрутства суб'єктів господарської діяльності, певних перешкод, а також про відсутність в останні три роки прогресивних
реформ у цій сфері державного регулювання. Україна має низький
рейтинг за показником «закриття бізнесу» і порівняно з іншими країнами регіону (Східна Європа та Центральна
Азія) - 26 позиція із 27, випереджаючи у 2010 році лише
Албанію [3].
Крім того, варто відзначити, що під загрозою
банкрутства в Україні перебувають у переважній більшості
малі та середні підприємства, а стабільність розвитку ринкової економіки, як відомо, залежить від ефективності функціонування в країні малого та середнього бізнесу. В Україні спостерігається стабільна тенденція до підвищення ролі малого підприємництва в економіці [1, 250].
Одним із найважливіших етапів
виведення підприємства із кризового стану є розробка та реалізація антикризових
заходів. Перелік заходів з покращення становища індивідуальний для кожного з
підприємств та залежить від сфери бізнесу, групи продукції, кон’юнктури ринку, регіональної
інфраструктури, системи управління підприємством, структури витрат на
виробництво та управління, техніко-технологічних особливостей.
Аналіз практичного досвіду вітчизняних підприємств
показує, що одними із основних інструментів, що застосовуються y
компаніях в кризових умовах – це нормування всіх статей затрат і жорсткий контроль за виконанням встановлених
нормативів. Але це не єдині важелі, які можуть
привести фінансовий стан підприємства до норми та вивести
його із фінансової кризи. У зв’язку з цим гостро актуалізується питання розробки комплексу антикризових
заходів, які б стабілізували діяльність підприємств. Особливо
гостро ця проблема стоїть в Україні [4].
Література:
1. Біловол Р. І. Методологічні
підходи до розробки концепції антикризового управління підприємством / Р. І.
Біловол // Регіональні перспективи. – 2007. – №7. – С. 12-14.
2. Державний департамент з питань банкрутства: Аналітична
інформація щодо реалізації державної політики у сфері банкрутства.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: -
http://www.sdb.gov.ua/control/uk/
3. Жалко О.В. Банкрутство як наслідок впливу фінансової
кризи на господарську діяльність підприємств / О.В. Жалко
// Університетські наукові записки. Економіка. – 2010. - №2.
– С.163 – 173.