Економічні науки/Економіка
підприємства
Дяченко
К. В., к.е.н. Богацька Н. М.
Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ
ЕКОНОМІЧНА СУТЬ
ЕФЕКТУ ФІНАНСОВОГО ВАЖЕЛЯ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА
Для створення нормальних умов виробничо-фінансової
діяльності торговельних підприємств необхідно сформувати ефективний економічний
механізм, у складі якого особливе місце посідає система кредитних відносин.
Адже саме від доступності кредитних ресурсів для торговельних підприємств
значною мірою залежить можливість нарощування обсягів виробництва, розвиток
підприємницької ініціативи та підвищення конкурентоспроможності їх.
Взагалі в практиці фінансового менеджменту ліверидж
(важіль) розглядається як важіль, що дає змогу за рахунок незначних зусиль
суттєво змінювати результати фінансово-господарської діяльності підприємства.
На думку І.А. Бланка, фінансовий ліверидж - це один з
основних механізмів реалізації такого завдання фінансового менеджменту, як
максимізація рівня рентабельності при заданому рівні фінансового ризику.
Ефектом фінансового лівериджу він називає „показник, який відображає рівень
прибутку, який додатково генерується власним капіталом при різній частці
використання позикових засобів” [1].
Фінансовий важіль – це інструмент регулювання пропорцій
власного та позикового капіталу з метою максимізації рентабельності власних
коштів підприємства. Його дія виявляється в ефекті фінансового важеля (ЕФВ),
під яким розуміють приріст рентабельності власних коштів, отримуваний унаслідок
використання коштів позикових (враховуючи їх платність і поворотність). Ефект
фінансового важеля досягається тільки тоді, коли економічна рентабельність
активів фірми (ЕР) вища за середню ставку процента із залучених коштів (СП). Різницю
між економічною рентабельністю активів і середньою ставкою процента, називають
диференціалом фінансового важеля.
Ефект фінансового важеля показує, на скільки процентів
збільшується рентабельність власного капіталу в результаті залучення позичених
коштів в оборот підприємства. Він виникає в тих випадках, коли економічна
рентабельність вище кредитного проценту [2].
Фінансовий важіль – це потенційна можливість впливати на
прибуток шляхом зміни обсягу та структури власного і позикового капіталу. Він
виражає взаємозв’язок між прибутком і співвідношенням позикового і власного
капіталу. Рівень фінансового лівериджу визначається відношенням темпів приросту
чистого прибутку до темпів приросту валового прибутку. Він показує у скільки
разів темпи приросту чистого прибутку вище темпів приросту валового прибутку.
Це перевищення досягається за допомогою плеча фінансового важеля. Змінюючи
плече фінансового важеля, можна вплинути на прибуток і дохідність власного
капіталу. Незначні зміни валового прибутку і рентабельності авансованого
капіталу в умовах високого фінансового лівериджу можуть призвести до значних
змін чистого прибутку, що небезпечно при падінні обсягів виробництва. Зміна
структури капіталу у бік збільшення частки позикового капіталу викликає
зростання фінансового ризику, хоча при цьому і досягається вищий рівень
прибутку.
Суть, значущість та ефект фінансового лівериджу
виражається так:
-
велика частка залученого капіталу в загальній сумі джерел
фінансування характеризується як високий рівень фінансового лівериджу і
свідчить про високий рівень фінансового ризику;
-
суть фінансового ризику полягає в тому, що регулярні
платежі (наприклад, відсотки) є обов’язковими, тому в разі недостатності коштів
може виникнути необхідність ліквідації частини активів;
-
фінансовий лівердж свідчить про наявність і ступінь
фінансової залежності підприємства від кредиторів та інвесторів;
-
залучення довгострокових кредитів і позик супроводжується
зростанням фінансового лівериджу та фінансового ризику;
-
для підприємства з високим рівнем фінансового лівериджу
навіть незначні зміни прибутку до сплати відсотків і податків можуть призвести
до суттєвих змін чистого прибутку.
Теоретично фінансовий ліверидж може дорівнювати нулю,
якщо підприємство фінансує свою діяльність тільки за рахунок власних коштів.
Такий суб’єкт господарювання називають фінансово незалежним. У разі, якщо
залучається позиковий капітал, компанію вважають фінансово залежною.
Відомо два основних показники фінансового лівериджу:
1) співвідношення залученого та власного капіталу;
2) відношення темпу зміни частого прибутку до темпу зміни
валового прибутку.
Перший показник дуже наочний, легко розраховується і
інтерпретується, другий використовують для кількісної оцінки наслідків при
розвитку фінансово-господарської ситуації (обсяг виробництва, збут продукції,
змушена або цільова зміна цінової політики тощо) в умовах обраної структури
капіталу, тобто обраного рівня фінансового лівериджу.
Досліджуючи визначену проблему, Є.С. Стоянова сформулювала
два важливих правила [3]:
1. Якщо нова позика приносить підприємству підвищення
рівня ефекту фінансового важеля, то така позика вигідна. Але при цьому
необхідно найуважнішим чином слідкувати за станом диференціалу: при нарощенні
плеча фінансового важеля банкір схильний компенсувати зростання свого ризику
підвищенням ціни свого кредиту.
2. Ризик кредитора виражається величиною диференціала:
чим більше диференціал, тим менше ризик; чим менше диференціал, тим більше
ризик.
Головним висновком цих правил є те, що розумний фінансовий менеджер не буде
збільшувати будь-якою ціною плече фінансового важеля, а буде регулювати його в
залежності від диференціалу
Таким чином, у викладених правилах, за підходом Є.С.
Стоянової, сформульовані головні критерії формування раціональної структури
капіталу підприємства. Кількісне співвідношення тих чи інших джерел в цій
структурі визначається для кожного підприємства на основі вказаних критеріїв,
але суто індивідуально.
Ми вважаємо, що цей спосіб відкриває широкі можливості по
визначенню безпечного обсягу позикових коштів, розрахунку допустимих умов
кредитування, а в поєднанні з формулою РВК = 2/3 ЕР + ЕФВ — також по полегшенню
податкового тягаря для підприємства. Ця формула виводить на доцільність
придбання акцій підприємства з тими чи іншими значеннями диференціалу, плеча
фінансового важеля та рівня ефекту фінансового важеля в цілому.
Таким чином, вивчення методик оцінки ефекту фінансового
левериджу дає змогу сказати, що знання механізму впливу позикового капіталу на
рівень прибутковості власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє
цілеспрямовано управляти як вартістю, так і структурою капіталу підприємства.
Література:
1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. Том 1. – 2-е изд., перераб. и
доп. – К.: Эльга, Ника-Центр, 2008. – 718 с.
3. http://www.rusnauka.com