Економічні науки/12. Економіка АПК

Аспірант Ковальчук Н.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет,Україна

ЗБУТОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Сучасні умови реформування національної економіки України та розвиток ринкових відносин ставлять перед керівниками сільськогосподарських підприємств все більш складні завдання. В свою чергу, виникає необхідність досягнення стабільності на продовольчому ринку, а також посилення конкурентної боротьби. Перш за все, значно збільшуються вимоги споживачів до якості товарів. А це в свою чергу, формує об’єктивні передумови розвитку ефективної системи збуту, яка забезпечить швидкий рух продукції від виробника до споживача, а також створення при підприємствах оптово-роздрібної торгівлі, що дозволяє здійснювати продаж продукції сільського господарства без посередників і безпосередньо вивчати споживчий попит. З метою забезпечення основних завдань підприємств сільського господарства – безперервне виробництво та поставка якісної та безпечної продукції – все більше виникає потреба у використанні переваг маркетингу та логістики.

Збутова діяльність орієнтує виробництво на задоволення платоспроможного попиту споживачів, активно працює на ринку з підтримки та формування попиту на вироблену продукцію та організує ефективні канали розподілу та товароруху.

Найефективнішу організацію розподілу виробленої продукції забезпечує збутова логістика (логістика розподілу), що розробляє раціональні канали товароруху. Саме цей вид логістики охоплює весь ланцюг розподілу виробленої продукції, а саме: маркетинг, транспортування, комплектування, пакування, складування та ін.

Сьогодні існує думка, що одним з найефективніших шляхів удосконалення збутової діяльності сільськогосподарських підприємств є включення маркетингу в збутову логістику. Оскільки концепцію маркетингу з точки зору логістичного підходу потрібно розглядати як функціональну діяльність спеціалізованої служби з вивчення ринку збуту виробленої продукції, розробки цін та складання прейскурантів,організації реклами. Якщо маркетинг займається виявленням і стимулюванням попиту, то логістика повинна задовольнити цей попит із мінімальними затратами. Головну роль при цьому відіграє вирішення завдання організації каналів розподілу.

Канал розподілу являє собою сукупність компаній або окремих осіб, які беруть на себе або сприяють передачі іншій особі права власності на певний товар або послугу на шляху від виробника до покупця. Використовуючи канали розподілу, виробник економить фінансові засоби на розподіл продукції, може вкладати зекономлені засоби в основне виробництво, має можливість продавати продукцію ефективнішими способами, має ефективне забезпечення широкої доступності своєї продукції, а також скорочує обсяг робіт по розподілу виробленої продукції.

Таким чином, вибір каналів збуту продукції є одним з найважливіших управлінських рішень. Обрані канали розподілу мають безпосередній вплив на швидкість, час, ефективність руху та збереженні товару на шляху його просування. Фірми або особи, які утворюють канали розподілу продукції, виконують такі функції як:

1. Проведення роботи по збору необхідної інформації для планування розподілу.

2. Стимулювання збуту.

3. Налагодження контактів з потенційними покупцями.

4. Пристосування товару до вимог споживачів.

5. Проведення переговорів з потенційними покупцями продукції.

6. Транспортування та складування продукції.

7. Фінансування просування продукції каналами розподілу.

8. Взяття на себе відповідальності за функціонування каналу.

Якщо усі або частину цих функцій візьме на себе виробник, то його витрати зростуть. Проте спеціалізовані організації виконують дані функції каналів розподілу продукції набагато ефективніше. З виробника посередницькі організації беруть додаткову плату на відшкодування своїх витрат.

Виділяють прямі, непрямі та змішані канали розподілу. Прямі канали розподілу являють собою просування товару безпосередньо від виробника до споживача. Непрямі канали реалізації передбачають переміщення товару від виробника до посередників, які в свою чергу реалізують його споживачам. Як правило, такі канали більше приваблюють виробників, які вважають, що використання посередників має деякі переваги (посередники допомагають скоротити обсяг роботи, яку потрібно виконати). Змішані канали розподілу містять в собі риси прямих та непрямих каналів товароруху.

Канали розподілу товарів характеризують за кількістю рівнів, що їх складають. Рівень каналу товароруху являє собою посередника, який виконує ту чи іншу роботу з наближення товару і права власності на нього до кінцевого споживача. Довжину каналу встановлюють по кількості проміжних рівнів, що він має.

Канал нульового рівня складається з виробника і споживача. Канал першого рівня включає в себе одного посередника (роздрібний торговець). Канал другого рівня включає в себе двох посередників (гуртовий торговець, роздрібний торговець). Канал третього рівня складається з трьох посередників (гуртовий торговець, дрібний гуртовий торговець, роздрібний торговець). Чим більше рівнів має канал розподілу, тим менше можливість його проконтролювати. Коли формують канал розподілу товарів, на перше місце ставлять рішення про кількість рівнів каналу і про склад членів каналу. Також необхідно визначитися з типом посередників, що використовуються. Можна виділити 4 типи посередників: дилер (ексклюзивний та авторизований), дистри’бютор, комісіонер, агент, брокер.

Дослідження питання становлення ефективної системи збуту сільськогосподарської продукції, яка забезпечувала б швидке переміщення виробленої продукції від виробника до покупця, дає підстави зробити висновок, що управління збутом на основі прямих продажів дозволяє отримати найвищий прибуток, але тут і найбільший ступінь ризику, так як виробник залежить від зміни кон’юнктури ринку. Проаналізувавши реальний стан аграрного ринку, можна зробити наступний висновок, що збутова політика виробників сільськогосподарської продукції повинна ґрунтуватися на таких підходах як створення власної системи каналів реалізації та використання існуючої системи гуртової та роздрібної торгівлі. Реформування аграрного сектору дає можливість сільськогосподарським підприємствам самостійно визначати канали реалізації.

Література:

1. Гаджинский А. М. Основы логистики. – М.: ИВЦ «Маркетинг» , 1995.

2. Смиричинський В. В., Смиричинський А. В. Основи логістичного менеджменту. – Тернопіль: Економічна думка, 2003. – 239 с.

3. Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення / За ред. П.Т. Саблука та В.В. Юрчишина. – К.., 1996. – 664 с.

4. Гладій В.Ф. Формування оптового ринку в Україні // Економіка АПК. – 2007. - № 5. – С. 41-43.