Економічні науки / 12. Економіка сільського господарства

Каламан О.Б.

Одеська національна академія харчових технологій, Україна

Питання сировинного забезпечення виноробства України

Висока економічне і соціальне значення виноградарства в забезпеченні населення вітамінізованої продукцією, а промисловості - сировиною, визначає необхідність подальшого розвитку цієї цінної багаторічної культури - винограду, як найважливішої складової агропромислового комплексу. Виноград має великий попит і забезпечує значні надходження в бюджети всіх рівнів. Виноградарство і виноробство є одними із перспективних галузей України, ефективне управління якими забезпечує виробництво і споживання винограду й продуктів його переробки. Протягом останніх років в їх розвитку спостерігаються негативні тенденції, що стосується виноградарства як базової галузі виноградарсько-виноробного комплексу.

Негативні зміни в управлінні характеризуються погіршенням розсадництва, недостатнім і повільним відтворення виноградних насаджень, значним розкорчовуванням виноградних площ, відставанням технологій вирощування винограду, скороченням його валових зборів й реалізації у свіжому вигляді. Незадовільними залишаються матеріально-технічна база галузі, впровадження інновацій, фінансове і кредитне забезпечення. Потребує адаптації до ринкових умов господарювання інфраструктура виноградарства.

На початок ХХІ ст. світовий рівень виробництва вина досяг 260 млн. гкл. Основними виробниками вина є: країни ЄС з виробництвом 160−170 млн. гкл., експортом 49 млн. гкл. і імпортом 38 млн. гкл.; США, в основному штат Каліфорнія, − виробник вина, що динамічно розвивається з виробництвом 21 млн. гкл. та доходами від виноградарсько-виноробної та суміжних галузей в розмірі більше 46 млрд. дол.; Австралія – новий виробник вина − з виробництвом 10 млн. гкл., внутрішнім продажем 3,45 млн. гкл., експортом 3,38 млн. гкл., зокрема в країни ЄС 2,08 млн. гкл.; Чилі з виробництвом 5 млн. гкл., внутрішнім споживанням 2,2 млн. гкл., експортом 2,2 млн. гкл., де 80 % усіх виноградників контролюють 5 великих компаній.

Вирощування виноградної лози та виробництво виноробної продукції зосереджено в країнах з помірним і субтропічним кліматом, точніше на території між 300 і 500 північної широти, в яку входять такі країни: США, Франція, Португалія, Італія, Греція, Туреччина, Алжир, Україна, Молдова, Угорщина, Іспанія, та на території між 300 і 400 південної широти (Аргентина, Чилі, ПАР, Австралія). На 15 вказаних країн приходиться приблизно 70 % збору винограду та 90 % виготовлення виноградного вина.

Найбільші площі виноградників були в Україну в 1960 році. Тоді вони становили 397 000 гектарів. З тих пір виноградники скорочувалися щорічно і до 2010 року їх залишилося всього 72 тис. га, тобто за останні 50 років площі виноградників скоротилися більш ніж у п'ять разів, і в даний час швидкість виведення виноградників з експлуатації перевищує швидкість посадок їх на нових площах. Так, з 1990 по 2010 рік щорічно викорчовували і списувалося по 5-10 тис. га, а нові посадки складали тільки на 2-4 тис. га.

Потужності виноробних підприємств дозволяють переробляти понад 800 тис. тонн винограду на рік. Весь річний обсяг збору винограду на виноробство, споживання в свіжому і сушеному вигляді в два рази менше. Виноробні підприємства щорічно відчувають дефіцит сировини. Споживання вина в Україну значно нижче, ніж в Європі. Річне споживання вина у Франції, Італії, Іспанії, визначається величиною в 50-60 літрів на людину, в Україну - 7 л. Максимальний обсяг споживання вина в Україну за останнє сторіччя був в 1981 році, тоді він склав близько 17 л на людину на рік.

Площі, займані виноградниками, не повною мірою характеризують обсяг одержуваного врожаю. Урожай винограду залежить від виду саджанців, агрокліматичних умов, добрив, культури землеробства, ін. Невисока продуктивність насаджень в Україну за світовими мірками, обумовлена:

- сильної зрідженість виноградників (15-20%);

- неефективним сортовим складом насаджень, що призводить до пікових ситуацій при збиранні і переробці винограду;

- недостатньою увагою щодо клонової та фітосанітарної селекції;

- низьким рівнем зрошення та догляду за виноградниками;

- недосконалим та недостатнім набором сільськогосподарських машин і знарядь для виноградарства та переробки винограду;

- недосконалістю економічних і юридичних форм захисту приватної власності на землю.

Вивчення світового досвіду обробітку винограду в умовах ринкових відносин показує, що тільки висока якість сировини та кінцевої продукції є гарантом виживання галузі. Подальше існування галузі в ринкових умовах буде повною мірою залежати від обґрунтованості застосовуваних рішень з розвитку та відтворення виноградарства. Зібраний урожай винограду йде на виробництво вина, споживання в свіжому вигляді, споживання в сушеному вигляді. У всьому світі існує така статистика, що враховує обсяги використання винограду за напрямами. На жаль, світова практика не знайшла застосування в Україну.

Реконструкція старих виноградників і закладка нових повинні йти в напрямку оновлення сортименту для виробництва вин вищої якості, із збільшенням питомої ваги виноградників на підщепах з більш тривалим терміном життя, який у країнах розвиненого виноградарства - Франції, Італії, Іспанії, Австрії - досягає 70 - 80 років на відміну від нормативного терміну експлуатації - 20 років. Якщо врахувати, що при сформованих витратах окупність виноградників відбувається на 8-10 рік плодоношення, пріоритет новим сортам і клонам повинен віддаватися повсюдно.

Практика світового виноградарства в своєму розпорядженні більш ніж трьома тисячами сортів винограду з різноманітними властивостями, з яких можна вибрати і використовувати сорти різних якостей, смаку, призначення-столові, винні, універсальні. З цього багатства сортів в Україну культивується близько двох сотень. Скорочення виноградників позбавляє селян робочих місць, звичного праці, забезпеченості. Відомо, що трудомісткість обробки одного гектара виноградників, приблизно, в 10 - 15 разів вище, ніж трудомісткість обробки одного гектара землі, зайнятого пшеницею. Наведений приклад свідчить на користь розвитку виноградарства і забезпечення селян робочими місцями по догляду за виноградниками.

Для підвищення врожайності виноградників будівництво систем зрошення повинно бути збільшено в десятки разів, тим більше, що витрати на зрошення окуплять себе значно швидше, ніж закладка нових виноградників, і збережуться родючі землі для інших культур.

Враховуючи користь для здоров'я людей натурального виноградного вина, світову тенденцію збільшення обсягів його споживання, посилення конкурентної боротьби, необхідно розробити регіональні програми розвитку виноградарства, які мають передбачати:

- створення нового покоління високопродуктивних і морозостійких сортів винограду високої якості і ефективних методів їх прискореного розмноження;

- встановлення єдиного терміну експлуатації плодоносних виноградників;

- розширення продажу винограду у свіжому вигляді, для чого необхідне забезпечення виноградарів в сезон збирання достатньою кількістю великовантажних рефрижераторних автомобілів для перевезення винограду;

- закладку нових виноградників на землях виновиробників або отриманої в довгострокову оренду;

- звільнення господарств від земельного податку з площ, зайнятих розплідниками і молодими виноградниками, до вступу їх у плодоношення;

- повсюдне введення системи страхування врожаю винограду з компенсацією за рахунок бюджетних коштів витрат сільгосптоваровиробників за договорами страхування в розмірі процентної ставки кредитування;

- виділення бюджетних коштів на розвиток виноградарства здійснювати Мінагрополітики тільки при наявності обґрунтування ефективного використання та безумовного повернення цих коштів, викладається у бізнес-плані. Бюджетні кошти виділяти на 10 років, з відстрочкою платежу протягом перших п'яти років і погашенням кредиту в наступні п'ять років - по 20 відсотків на рік від отриманої суми;

- ліцензування всього циклу виробництва вина для виключення фальсифікацій, що передбачає видачу ліцензій тільки тим виновиробників, які мають власні виноградники, власні підприємства первинного та вторинного виноробства, фахівців відповідного профілю;

- створення єдиного Державного центру сертифікації виробників винограду та виноробної продукції;

- формування єдиних інформаційних баз даних по винограду, виноградникам, вин, їх виробництва, вимогам до них по країнах світу;

- введення обов'язкової статистичної звітності для виноградарських господарств, підприємств первинного виноробства з поданням інформації про обсяги вирощеного і проданого у свіжому вигляді винограду, а також проданого на переробку в вино винограду, обсяги отриманого виноматеріалу (сусла) за видами, обсягами використаного спирту, обсягами власного виробництва вина та винопродажу.

Література

1. Гаркуша О.М. Формування ефективного виноградарсько-виноробного підкомплексу АПК України / О.М. Гаркуша; Миколаївська держ. аграрна академія. — Миколаїв, 2001. — 282с. — Бібліогр.: с.269-278.

2. Черемисина С.Г. Развитие виноградо-винодельческого производства Крыма: моногр./ С.Г. Черемисина – К.: ННЦ ИАЭ, 2006. – 490 с. — Библиогр.: с. 418-444.