к.е.н., докторант Вдовенко Н.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

СУКУПНІ ПЕРЕДУМОВИ ПІДВИЩЕННЯ РОЛІ АКВАКУЛЬТУРИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Основною метою рибогосподарської діяльності на найближчу перспективу є забезпечення населення України харчовою рибною продукцією з поступовим наближенням виробництва та споживання рибної продукції до рівня, досягнутого на початку 90-х років. Прийнятий у 2003 р. Закон України “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них” визначив основні правові і організаційні засади забезпечення якості та безпеки риби та інших водних живих ресурсів, виготовленої з них харчової продукції для життя і здоров’я населення та запобігання негативному впливу на довкілля у разі вилову, переробки, фасування та переміщення через митний кордон України. Даний Закон також визначив сутність риби та інших водних біоресурсів як сукупності водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді, а спеціальне їх використання – як вилучення (лов, добування, збирання тощо) з середовища перебування. При цьому вирощування водних ресурсів у рибогосподарських водних об’єктах України дозволяється суб’єктам господарювання лише за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки стану даних водних об’єктів [1].

Іншими словами, сфери рибного господарства і аквакультури, як і усі інші сфери господарювання, розглядаються у контексті продовольчої безпеки з двох сторін: по-перше, з соціально-економічної, де визначаються ті її риси, які торкаються задоволення потреб населення в рибної продукції (за умови її прийнятності з точки зору якості, асортименту і ціни), по-друге, з екологічної та медико-соціальної сторони, яка регламентується Законами України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 № 1023-XII, “Про безпечність та якість харчових продуктів” від 23.12.1997 № 771, урядовими актами та державними стандартами. Узгодження згаданих сторін продовольчої безпеки, враховуючи членство України у ФАО та СОТ, на сьогодні є однією з ключових функцій державного регулювання (рис. 1).

Рис. 1. Роль аквакультури у забезпеченні продовольчої безпеки України

Закон України “Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів”, визначив, по-перше, сутність аквакультури (рибництво) як цілеспрямованого використання рибогосподарських водних об’єктів (їх частин) для одержання максимальних обсягів корисної біологічної сільськогосподарської продукції (риби, молюсків, безхребетних, водоростей, інших водних організмів) шляхом їх штучного розведення та утримання; по-друге, рибне господарство як галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції; по-третє, завдання державної політики у галузі рибного господарства, серед яких на першому місці стоїть забезпечення продовольчої безпеки держави, а далі: управління рибальством, збереження та збільшення чисельності водних біоресурсів у природному середовищі, їх біологічного різноманіття шляхом забезпечення охорони, відтворення та раціонального використання; науково обґрунтоване використання водних біоресурсів; підвищення біологічної продуктивності рибогосподарських водних об’єктів шляхом відтворення водних біоресурсів, розвитку аквакультури; забезпечення раціонального використання об’єктів промислу, покращення та розширення асортименту продукції їх переробки; забезпечення рівних умов конкуренції в галузі; здійснення у галузі державного нагляду (контролю).

Безумовно, внесок рибного господарства і аквакультури у продовольчу безпеку України може суттєво збільшитися, якщо статус галузі привести до рівня аграрного сектора, про що мова велася у вищезгаданій Концепції [2]. Проте Положення про Державне агентство рибного господарства від 16.04.2011 № 484 хоча і делегує відомству повноваження щодо здійснення державного регулювання у сфері рибництва (аквакультури), забезпечення формування раціонального ринку вітчизняної продукції аквакультури, науково-технологічної політики селекції у рибництві (аквакультурі), але безпосередньої участі у формуванні політики продовольчої безпеки держави згадане Положення не передбачає.

Висновки. Отже, реалізація стратегії державної політики у аквакультурі та суттєве зростання її внеску у забезпечення продовольчої безпеки держави вимагає надання їй статусу аграрного виробника, що сприятиме інтенсифікації усіх сторін її діяльності з удосконалення систем державного регулювання і ринку.

Література.

1. Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них. Закон України від 6.02.2003 № 486-IV // ВВР України. – 2003. – № 15. – С. 107.

2. Про Концепцію розвитку рибного господарства України: Постанова ВРУ від 13.07.2000 № 1885-III // ВВР України. – 2000. – № 41. – С. 344.