Экономика / Государственное регулирования экономикой

К.е.н. Головня О.М.

Вінницький національний аграрний університет

Державна політика кадрового забезпечення розвитку економіки на інноваційній основі

Про економіку знань можна говорити як про економічну форму стійкого розвитку, його економічний фундамент. При подібному розумінні наука, інновації та технології перетворюються в основний ресурс соціального розвитку та забезпечує стабілізацію організації господарчої системи. З точки зору економічної стійкості майбутній економіці мають бути притаманні наступні важливі риси: пріоритет в розвитку отримують наукомісткі, високотехнологічні галузі з мінімальним впливом на навколишнє середовище; істотного значення набувають екологічні умови життя населення та їх забезпечення. Для переходу до стійкого розвитку необхідна компенсація виснаження природного капіталу за рахунок росту інвестицій в людський, фізичний і інституційний капітали в розвиток економіки знань. В практичному плані доцільне різке збільшення інвестицій в науку, інноваційний розвиток, освіту, охорону здоров’я, створення спеціальних фондів. Економічний механізм економіки знань через систему податків, кредитів, пільг, інвестиційного клімату стимулюють створення, розповсюдження і використання знань для забезпечення росту подавлює види діяльності, які забруднюють навколишнє середовище.

Одною з основних причин втрати України провідних позицій на світовому і внутрішньому ринках щодо наукомісткої продукції стали відсутність концептуальної державної політики в сфері науково-технічної діяльності, фактична ліквідація галузевої науки, порушення зв’язків науки з виробництвом. Державна інноваційна система не забезпечує єдиного, ефективного державного управління інноваційною діяльністю а окремі складові - її комплексного розвитку. Фінансових ресурсів, що виділяються на проведення НДДКР по пріоритетних інноваційних проектах недостатньо.

Гостро стоїть проблема кадрового забезпечення розвитку економіки на інноваційній основі через наявність диспропорцій в системі початкової, середньої, вищої та після вузівської професійної освіти. З 1992 р. спостерігається тенденція скорочення чисельності випускників професійно-технічних навчальних закладів на фоні стійкого зростання випуску із закладів вищої професійної освіти [1]. При цьому вузи в основному здійснюють підготовку спеціалістів гуманітарного профілю (вчителі, економісти, менеджери, юристи). Низький соціальний статус наукових працівників, невисокий рівень заробітної плати вчених також є фактором деградації української науки.

Для оздоровлення ситуації в системі наукових та науково-педагогічних кадрів на законодавчому рівні варто закріпити наступні положення: а) підготовку кадрів здійснювати в рамках державного замовлення і договорів про цільову контрактну підготовку з гарантією наступного працевлаштування випускників за отриманою професією. Об’єм підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів щорічно затверджується постановою уряду на основі довгострокових науково-технічних прогнозів; б) фінансове забезпечення підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів здійснювати на основі нормативів фінансування, що затверджено урядом і державними органами виконавчої влади за кожною науковою спеціальністю; в) для підвищення відповідальності випускників аспірантури і докторантури а також роботодавців передбачити економічні міри в частині відшкодування витрат на навчання в бюджет відповідного рівня при відмові в працевлаштуванні в науковій організації, наукомісткому закладі чи закладі вищої і післявузівської професійної освіти [2, c. 37].

Запропоновані заходи дозволять підвищити ефективність використання бюджетних засобів на підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів, збалансувати структуру їх підготовки по галузях у відповідності з закономірностями науково-інноваційного розвитку і потреб ринку праці. Для забезпечення стабільного та інноваційного розвитку промисловості, соціально-економічних завдань держави і національної безпеки країни необхідно розробити відповідний закон, який би був вбудований в систему правового забезпечення національної інноваційної системи. В даному законі має бути визначена роль та місце держави в формуванні і реалізації промислової політики, встановлені форми державної підтримки інноваційної діяльності в промисловості. В умовах індиферентного відношення підприємницького сектора економіки до науки та інноваціям поряд з методами державної підтримки інноваційної діяльності варто запровадити механізм економічного та нормативно-технічного примусу, що заставляє підприємства виробляти конкурентоспроможну продукцію: технічне регулювання, стандартизацію, контроль. З метою покращення управління підприємствами незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, підвищення ефективності їх роботи в перехідний період до досягнення макроекономічної стабільності, варто здійснити перехід до державного регулювання їх фінансових потоків на основі використання методів економічного примусу підприємств для утворення фондів власного розвитку. У цьому взаємозв’язку необхідно впровадити нормативний принцип розподілу отриманого прибутку для утворення наступних фондів: модернізації і технологічного переозброєння виробництва; інноваційного розвитку, підготовки кадрів, соціального розвитку.

Для переведення економіки на інноваційний шлях розвитку необхідно найближчим часом створити потужну національну інноваційну систему, яка буде включати комплекс правових, фінансових, організаційних структур та механізмів, що забезпечують процес розробки, освоєння, виробництва і масового розповсюдження інновацій у всіх сферах економіки.

Література:

1. Державний комітет статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

2. Тодосийчук А. Условия перехода к инновационной экономике / А. Тодосийчук // Экономист. – 2010. - №2. – С. 25-38.