Слюсаренко А.В., викладач

Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського

Економічне стимулювання інвестиційної привабливості аграрного сектору економіки України

Розвиток ринкової економіки надає новий характер інвестиційній діяльності. Розвиток різних форм власності, рівних умов господарювання створює нові умови для інвестування й регулювання цього процесу.

Для нормального розвитку економіки, для забезпечення відтворювання необхідний постійний приплив засобів. Кількісне зростання інвестицій, їх напрям в різні сфери господарювання залежать від правильної інвестиційної політики, яка передбачає застосування відповідного ринковим умовам дієвого механізму економічного стимулювання, яке є рушійною силою створення підгрунття для покращення інвестиційних процесів, в тому числі і в аграрній сфері економіки.

Інвестиції - найважливіший чинник економічного зростання, що забезпечує збільшення певної частини щорічного реального продукту країни. Однак у період функціонування в умовах ринкових відносин найбільшої деградації в Україні зазнала саме інвестиційна діяльність, адже внаслідок малого досвіду та складного процесу адаптації до нових умов діяльності підприємцями-аграріями не сформовано відповідного бачення економічних реалій сьогодення, що створює проблему переосмислення усталених поглядів та формування пріоритетів в діяльності господарств, створюючи при цьому поняття «швидких грошей», яке не передбачає створення сприятливих умов для побудови стратегічних планів розвитку, які, в свою чергу, є привабливими для власників капіталу. І нині стан аграрної сфери є досить складним унаслідок зниження ділової активності більшості суб’єктів господарювання, остаточного погіршення інвестиційного клімату та можливостей бюджетів усіх рівнів. Вищезазначене стримує структурну перебудову та перешкоджає розв´язанню нагальних соціально-економічних проблем у суспільстві.

Система економічного стимулювання, яка була б орієнтованою на активізацію залучення інвестиційних коштів повинна враховувати ряд чинників, котрі, в свою чергу, мають бути підкріпленими стабільністю здійснюваної політики зі сторони держави та прозорості відносин зі сторони аграрних формувань, що, як наслідок, стане передумовою формування стратегічних планів співпраці з вітчизняними бізнес об’єктами аграрної сфери економіки. Дотримання даних принципів призведе до підвищення ступеню довіри зі сторони вітчизняних та закордонних інвесторів і створить можливість збільшення концентрації капіталу в досліджуваній сфері.

Тривалий час проблема інвестиційної привабливості аграрного сектора не знаходила свого дослідження і розв’язання. Тільки з 2004 р., з початком реальної ринкової трансформації аграрного сектора, впровадженням макроекономічних важелів його фінансової стабілізації, інвестиційна привабливість галузі почала підвищуватись. Але й після вжиття цих заходів інвестиційний імідж аграрного сектора залишається досить низьким. У 2010 р. в галузь було залучено всього 20 млн. дол. США, або 1,3% річних іноземних інвестицій, що надійшли в Україну. Значною мірою це зумовлено, за інших рівних обставин, низьким рівнем теоретичних досліджень та відсутністю дієвих механізмів економічного стимулювання інвестиційної привабливості аграрного сектора.

Стимулювання інвестиційної діяльності є пріоритетним напрямом політики зі сторони держави так, як це створює нові умови оновлення матеріально-технічної бази забезпечення аграрної сфери, а відповідно і якості продукції, яка набуватиме більшої конкурентоспроможності по відношенню до інших країн виробників сільськогосподарської продукції. Держава може виступати суб’єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства та корпорації. В першу чергу інструментами економічного стимулювання з боку органів державної влади є прискорена амортизація, пільгові кредити, інвестиційні гарантії, інвестиційна податкова знижка. Нажаль в Україні сьогодні спостерігається тенденція повної відсутності чіткої організаційної система руху та контролю за використанням централізованих державних інвестиційних коштів. Очевидним є те, що постала необхідність створення принципово нових організаційних структур для успішного функціонування економічного механізму державної інвестиційної політики. Важливу роль відіграє вдосконалення правового, організаційного та економічного механізму управління інвестиційними процесами. Натомість в Україні існують обтяжливі регуляторні процедури, зокрема: складність адміністрування податків, кількість та складність отримання дозволів, технічне регулювання (сертифікація та стандартизація), що в свою чергу створює перелік демотивуючих факторів.

Наступним чинником, який безперечно є основою формування будь-якої моделі економічного стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності, є людина. Необхідним є відхід від усталених поглядів на людський фактор і сприйняття його як основного багатства підприємства, що створює необхідність переосмислення методів та підходів, щодо системи стимулювання. Слід переосмислити роль людського фактора у межах виробничих функцій і відповідно до нових вимог ринкових відносин сформувати демократичний підхід до управління трудовими ресурсами, який передбачає застосування політики втручання працюючого в процес управління господарством, що створює прозорість відносин та посилює почуття відповідальності. Зворотною стороною такого підходу є існування високих вимог стосовно кваліфікації та професійних вимог, які пред’являє працівникові науково-технічний прогрес і це в свою чергу створює проблему соціальної цінності праці.

Підводячи підсумки можна зробити висновок про те, що головним завданням, яке стоїть перед Україною поліпшення та стабілізація інвестиційного клімату та створення відповідного дієвого механізму економічного стимулювання. З цією метою необхідно задіяти такі чинники:

- лібералізація й дерегуляція діяльності підприємств аграрної сфери, для чого необхідно створити діючу схему виявлення й швидкого усунення бар'єрів для створення, ведення бізнесу в даній сфері. До схеми входить комплекс заходів щодо зниження ступеня втручання з боку держави в бізнес, надання підприємцям можливості діяти вільно і отримувати прибуток в умовах конкуренції;

- стабільність і передбачуваність правового поля. З цією метою необхідно узгодити існуючі, розробити й ухвалити нові закони, які встановлюють єдині правила гри для підприємств усіх форм власності. Насамперед, таку роботу слід провести щодо цивільного, трудового, податкового й комерційного права, законодавства про захист прав у сфері інтелектуальної власності, патентів, політики передачі технологій та прямих іноземних інвестицій;

- змінити стереотипи поведінки та адаптуватися до нових вимог ринкової економіки.

Література:

1. Вініченко І.І. Інвестиційна привабливість аграрного виробництва регіону // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. – № 10. – С. 3–5.

2. Гайдуцький А.П. Економічний механізм забезпечення інвестиційної конкурентоспроможності агропромислового сектора економіки // Економіка України. – 2003. – №2. – С. 69–73.

3. Гайдуцький А.П. Методологічні та методичні аспекти оцінки інвестиційної привабливості аграрного сектору // Вісник аграрної науки. – 2002. – № 7. – С. 73–75.

4. Каким иностранные инвесторы видят свое будущее в Украине? // Інвестиції: практика та досвід. – 2005. – № 13. – С. 23–27.

5. Гуткевич Світлана Олександрівна. Формування інвестиційної привабливості аграрного сектора економіки: дис...д-ра. екон. наук: 08.07.02/ Національний науковий центр;Інститут аграрної економіки; - К., 2004 - 31 с.