Экономические науки/ 9. Экономика промышленности

Колодійчук А.В., аспірант

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів, Україна

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЙ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Ключовим чинником формування конкурентних переваг промислових підприємств є інноваційний характер промислового виробництва. Умови невизначеності, потреба гнучкого реагування на ринкові зміни зумовлюють необхідність розробки та реалізації інноваційної стратегії на підприємствах.

Питання стратегічного управління інноваційним розвитком підприємств промисловості знайшли своє відображення у наукових працях таких дослідників як: О. Амоша, І. Ансофф, В. Геєць, П. Друкер, С. Ілляшенко, О. Лапко, М. Портер, Б. Санто, А. Чандлер, Й. Шумпетер. Проте досі не вироблено єдиного бачення щодо обґрунтування теоретико-методологічних підходів до стратегії інноваційного розвитку промислового підприємства. Тому дане дослідження є актуальним і необхідним.

На сьогодні відсутнє єдине тлумачення поняття “стратегія”. А. Богданов трактує стратегію як організований розподіл ресурсів для досягнення визначених цілей [1, 42]. А Б. Санто визначає стратегію як довгострокове планування і програму робочих дій, які поширюються на всю його тривалість в часі [3, 195].

У книзі П. Друкера під стратегією розуміється готовність до подій, що відбуваються до вироблення загальних орієнтирів та за межами дієвості системи управління в умовах невизначеності, наявності відхилень від усталених тенденцій [2, 44].

Узагальнення розглянутих визначень поняття “стратегія” дає змогу сформулювати його наступним чином: стратегія – система завдань на основі застосування правил, концепцій, моделей прийняття рішень для встановлення і досягнення довгострокових цілей розвитку підприємства з урахуванням наявних ресурсів, економічних інструментів і конкурентних позицій на ринку, кінцевою метою яких є забезпечення досягнення економічного і соціального ефекту.

Якщо під стратегією розуміти довготермінове планування, то інноваційна стратегія стосується всієї тривалості процесу – від досліджень, виробництва, збуту і до використання.

Слід зазначити, що будь-які стратегічні кроки промислового підприємства мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше базуються на нововведеннях в економічній, виробничо-господарській, дистрибуційній або управлінській сферах.

Відповідно до характеру взаємодії промислового підприємства із зовнішнім середовищем в науковій економічній літературі [4] розрізняють дві групи стратегій: оборонну та наступальну.

Формуючи стратегію інноваційного розвитку, сучасне промислове підприємство використовує комплексний підхід на основі двох складових:

1) ринкової, що передбачає всебічний аналіз зовнішнього оточення підприємства та врахування макрофакторів. Підприємство чітко націлене на шляхи дистрибуції своєї продукції та пошук нових комерційно привабливих ринкових сегментів;

2) ресурсної, що головний фактор успіху вбачає у ефективному використанні ресурсів підприємства та передбачає оцінку його сильних та слабких внутрішніх сторін. Ефективне поєднання інтелектуальних і матеріальних ресурсів дозволяє зберегти або розвинути конкурентні переваги на цільових ринках і, таким чином, впливає на результативність господарської та фінансової діяльності підприємства.

Процес формування інноваційної стратегії на промисловому підприємстві охоплює наступні етапи:

1) на основі аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства визначаються та оцінюються сильні та слабкі сторони його діяльності, потенційні загрози та можливості;

2) відповідно до інформації про можливі напрямки розвитку інноваційної активності підприємства формуються його інноваційні цілі на перспективу;

3) визначаються стратегічні альтернативи, спрямовані на досягнення запланованих цілей, серед яких обирається оптимальна інноваційна стратегія розвитку підприємства;

4) завершальним етапом виступає реалізація обраної стратегії шляхом використання необхідного організаційного, фінансово-економічного та інформаційно-аналітичного забезпечення, а також оцінка її ефективності та контроль отриманих результатів.

Отже, стратегія інноваційного розвитку промислових підприємств, яка діє в ринковій економіці, має свої особливості і тому її вибір залежить від великої кількості чинників (динаміка науково-виробничого потенціалу тощо). Це вимагає стратегічної спрямованості інноваційної діяльності підприємств і визначення змісту інновацій, які були би адекватними інтересам споживачів. У свою чергу ефективна реалізація інноваційної стратегії вимагає об’єктивної оцінки наявних можливостей і загроз у діяльності промислового підприємства.

Література

1. Богданов А.И. Стратегическое управление научно-техническим прогрессом на предприятии / А.И. Богданов. – М.: ВАФ, 1991. – 219 с.

2. Друкер П. Управление, нацеленное на результат / П. Друкер. – М.: Технологическая школа бизнеса, 1992. – 192 с.

3. Санто Б. Инновация как средство экономического развития / Б. Санто; [пер. с англ. под ред. Б.В. Сазонова]. – М.: Прогресс, 1990. – 296 с.

4. Томпсон А.А. Стратегический менеджмент. Искусство разработки и реализации стратегии / А.А. Томпсон, А.Дж. Стрикленд: [пер. с англ.]. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1998. – 576 с.