Ігор Гомзяк,

аспірант кафедри теорії та історії держави і права

Львівського державного університету внутрішніх справ

Націоналізм і шовінізм:

онтологічні та деонтологічні виміри національного правотворення

Національне правотворення повинно ґрунтуватися на парадигмі втілення національної ідеї у державотворчі процеси. Це принцип онтологічного буття самого права. Однак, вивчення девіантних, деонтологічних проявів буття національного у праві є необхідним для визначення меж сутнісного явища. Як вказує Ю. Оботов «для правознавства важливо визнати, що дезорганізовані процеси в суспільстві по-своєму природні, об'єктивні і складають необхідний елемент соціального розвитку, а тому людині необхідно дати правові ціннісні орієнтири для життя в стані невизначеності, нестабільності, хаосу» [1, c.19]. Так, на думку А. Козловського, право виступає як цінність і антицінність. При цьому антицінність права може бути виражена в таких формах:

1) коли воно використовується в антиправових цілях, шляхом прийняття неправових законів, нормативних актів, що суперечать правам людини;
2) коли воно свідомо не використовується для реалізації справедливості існуючою владою;

3) коли, спираючись на принцип стабільності і авторитету закону, влада стоїть на шляху правового оформлення необхідних змін;

4) коли нормативно перерегульовані соціальні відносини і тим завдано шкоди соціальному розвитку [2, c.189].

Національна ідея - це творець, захисник, відновлювач і будівничий державності народу, його духовної свободи, вищий рівень самоусвідомлення, ознака інтелектуальної зрілості, його здатності впливати на формування позитивного для себе політичного та міжнародного клімату[3, c.4]. Національна ідея згруповує, узагальнює та нонконфронтує елементи політичної системи, їх свідомі та підсвідомі прояви, виступаючи як єдино національний інтегратор. Поруч з цим, в основі національної ідеї є історичне підґрунтя, звичаї, традиції, морально-релігійне, естетичне начало перевірене часом, тому виступає індикатором, «лакмусовим папірцем» ідеального начала у порівнянні з реаліями сучасності.

Деонтологічним виявом національного в правотворенні – це атрофована гіперболізація, або навпаки – мінімізація національної ідеї. Онтологічно встановлюються межі впровадження, імплементації національного у правові відносини.

Розширення меж національного призводить до впровадження деонтологічної ідеології – шовінізму, що полягає у агресивній формі націоналізму, проповідь національної виключності, протиставлення інтересів однієї иації інтересам іншої нації, національна пихатість, розпалювання національної ворожнечі й ненависті. Спорідненими із "шовінізмом" є фашизм, тоталітаризм, антисемітизм, апартеїд, геноцид, націоналізм (як одна із його форм).

Правотворці повинні відчувати тонку грань між націоналізмом як формою впровадження національної ідеології у правові відносини і шовінізмом, як радикальною формою націоналізму. Так Якщо націоналізм - це ідеологія і політика національної винятковості, образної, переваги однієї нації над іншою, то шовінізм є логічним наслідком цією надлюбові до себе, зневажливим ставленням до інших етносів як спільностей, які, на думку шовіністів, перебувають на більш низькому ступені розвитку. Суспільно-політичний розвиток цих народів, їх мова, культура здаються шовіністам нерозвинутими, примітивними, не вартими уваги. Внаслідок цього вони не тільки підлягають витісненню за рахунок іншої, на їх думку, більш розвинутої цивілізації, але й знищенню. Звідси проповідь ворожнечі та насилля в міжнаціональних відносинах, політика економічного підкорення інших народів, їх політичного та духовного пригноблення. Великодержавний шовінізм може виявлятись у політиці великої нації стосовно малих народів всередині однієї держави, а також набувати міжнародного резонансу, тобто політики пригноблення інших держав-націй. Ця політика може зростати до прагнення завоювати інші народи з метою "переходу" їх у лоно "більш високої"' культури, приєднання до "кращої" суспільної організації нації—завойовника. Але, оскільки, будь-яке насильство породжує зворотню протидію, то в більшості випадків „окультурювання" не дає бажаних наслідків. Потерпає культура в цілому, як загальнолюдська. Різні культури в наслідок війни не взаємозбагачуються, нічого не набувають, а тільки втрачають [4, c. 65].

На нашу думку, шовінізстичні прояви у правотворенні держави несуть ряд негативних наслідків:

1. перманентно руйнують етногенез правових, толерантних відносин між етнічними одиницями держави;

2. виступає субстанційною основою соціальних конфліктів та етнорегіоналізації;

3. призводить до міжнародної ізоляції держави в наслідок усунення гносеологічних аксіом розвитку суспільства і побудови права;

4. усуває можливість порівняльного аналізу раціональних і ірраціональних проявів наслідків правотворчості у компаративіському сприйнятті.

Такий стан неприродний і небезпечний - шовіністичні трансформації приречені на "пробуксовування" доти, доки суспільний консенсус щодо національних пріоритетів не буде знайдений. А цей останній вирішальною мірою залежить від закладеного в ідентичностях потенціалу самореалізації, від подолання "внутрішньої двовекторності", від максимально точної реструктурації соціальних зв'язків у масовій свідомості.

Література

1. Оботов Ю.Н. Традиции и обновление в правовой сфере : вопросы теории (от познания к постижению права) / Ю.Н. Оботов.- Одесса: Юридична література, 2002 .- 280 с.

2. Козловський А. А. Право як шзнання: Вступ до гносеологи права. —
Чершвщ: Рута. — 1999. — 295 с.С. 189.

3. Сливка Ю. Українська національна ідея: суть, етапи формування та реалізація / Ю.Сливка, Т. Панфілова; Центр досліджень визвольного руху. - Львів : [б.в.], 2011. – 108 с.

4. Берко П. Основні етнонаціональні фірми буття / П.Берко, М. Небелюк - Дрогобич: Вимір, 2006 – 124 с.