Право/ 8Конституционное право

К.ю. н. Дудченко О.С.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Україна

До питання визначення теоретичного поняття «колегії»

У теорії права термін “колегія” вживається в кількох значеннях і походить від латинського collegium, що буквально означає товариство, братство, співпраця. За тлумачним словником В. Даля, “колегія – це совєщательное присутственое мєсто”, а колегіальний – “це совещательный, решаемый по числу голосовъ членовъ” [1, с. 136]. Відтоді більшість словників визначають колегію як орган, створений для спільного, колегіального вирішення найважливіших питань. У Великій радянській енциклопедії зазначається, що “колегія – це група осіб, яка має право спільного вирішення питань, віднесених до її компетенції” [2, с. 424].

У широкому значенні колегія – це група осіб, що утворює керівний дорадчий або розпорядчий орган, який має право на спільне вирішення питань у межах своєї компетенції, може здійснювати функції управління (наприклад, колегія міністерства України) або правосуддя (наприклад, судова колегія Верховного Суду України) [3, с. 149].

У тлумачному словнику української мови колегія – це офіційно визначена група осіб, які утворюють певний адміністративний, розпорядчий або дорадчий орган [4, с. 439].

У юридичній енциклопедії Росії колегія визначається як група осіб, яка утворює адміністративний або дорадчий орган [5, с. 411].

Поняття “колегії міністерства” розкривається в юридичних словниках радянського періоду. Зокрема, у словнику за редакцією П.І. Кудрявцева колегія міністерства визначається як орган міністерства, який складається з міністра, заступників міністра і керівних працівників міністерства [6, с. 436]. У юридичному словнику за редакцією Б.М. Бабія, Ф.Г. Бурчака, В.М. Корецького, В.В. Цвєткова колегія міністерства та відомства – це дорадчий орган міністерства, відомства, персональний склад якого затверджує за поданням міністра, керівника відомства відповідно Рада Міністрів. У роботі колегії міністерства, відомства поєднувалася єдиноначальність у керівництві й персональна відповідальність працівників за доручену справу з колективним обговоренням найважливіших питань розвитку дорученої міністерству галузі державного управління [7, с. 348].

Українська дослідниця С.Г. Серьогіна у своїй праці з державного будівництва дає визначення колегії місцевої державної адміністрації України як колегіального органу, що забезпечує координацію роботи управлінь і відділів, усебічний розгляд та обговорення найважливіших напрямків діяльності держадміністрації [8, с. 157]. Український вчений В.Я. Малиновський визначає колегію місцевої державної адміністрації як дорадчий орган, що утворюється в місцевій державній адміністрації для погодженого вирішення питань, що належать до їх компетенції, та для колективного й вільного обговорення найважливіших напрямів діяльності [9, с. 85].

У праві України існують нормативно закріплені визначення поняття “колегії”. Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Загального положення про колегію центрального органу виконавчої влади та місцевої державної адміністрації” від 2 жовтня 2003 р. № 1569 колегія центрального органу виконавчої влади, місцевої державної адміністрації є постійним консультативно-дорадчим органом і утворюється для погодженого вирішення питань, що належать до їх компетенції, та для колективного і вільного обговорення найважливіших напрямів діяльності [10]. Указ Президента України “Про колегію міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади” від 31 грудня 2005 р. № 1902/2005 не дає визначення “колегії міністерства”, а обмежується лише вказівкою, що колегія міністерства є постійним консультативно-дорадчим органом [11].

Отже, колегія органу виконавчої влади – це постійний колегіальний консультативно-дорадчий орган, який створюється в єдиноначальних органах державного управління для колективного обговорення та вирішення питань, віднесених до компетенції відповідного органу, рішення якого втілюються в життя наказом керівника центрального органу виконавчої влади або розпорядженням голови місцевої державної адміністрації.

Література:

1. Толковый словарь живаго Великорускаго языка Владиміра Даля. – Второе изданіе, исправленное и значительно умножено по рукописи автора. – Изданіе книгопродавца-типографа М. О. Вольфа. – Спб. : Гостиный дворъ, №№ 17 и 18 – Москва, Кузнецкій мостъ, д.Третьякова, 1881.

Т. 2: И. – О. – 1881. – 779 с.

2. Большая советская энциклопедия : [у 30 т.]. / [главный редактор А. М. Прохоров.]. – [3-е изд.]. – М. : Издательство “Советская энциклопедия”, 1969.

Т. 12: Кварнер. – Конгур. – 1969. – 623 с.

3. Юридична енциклопедія : В 3 т. / [НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького; за ред. : Шемшученко Ю. С. (голова) та ін.] – К. : “Українська енциклопедія” ім. М. П. Бажана, 1998.

Т. 3: К. – М. – 2001. – 792 с.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голова ред. В. Т. Бусел]. – К. : Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2003. – 1440 с.

5. Юридическая энциклопедия. – М. : Издательство “Юридическая литература”, 2006. – 649 с.

6. Юридический словарь. В 2 т. / [за ред. П. И. Кудрявцева] – М. : Государственное издательство юридической литературы, 1956.

Т. 1: А. – Н. – 1956. – 687 с.

7. Юридичний словник [уклад. І. П. Бутко, Р. І. Гричук] ; за ред. Б. М. Бабія, Ф. Г. Бурчака, В. М. Корецького, В. В. Цвєткова. – [2-ге вид., прероб. й допов.] – К. : Головна редакція української радянської енциклопедії, 1983. – 872 c.

8. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні : [підручник для ВНЗ] / [за ред. С. Г. Серьогіної]. – Х. : Право, 2005. – 256 с.

9. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління : [2 вид., доп. й перероб.]. – К. : Центр сприяння інституційному розвитку державної служби, 2005. – 254 с.

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 р. № 1569 “Про затвердження Загального положення про колегію центрального органу виконавчої влади і місцевої адміністрації” // Офіційний вісник України вiд 17.10.2003 – 2003. – № 40. – Ст. 48.

11. Указ Президента України від 31 грудня 2005 р. № 1902/2005 “Про колегію міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади” // Офіційний вісник України вiд 25 січня 2006 р. – 2006. – № 1. – Ст. 24.