к.психол.н. Дригус М.Т.,
к.психол.н. Петренко І.В.
Інститут психології імені Г.С.
Костюка НАПН України, м. Київ, Україна
Концептуальні засади вивчення особливостей саморегуляції у школярів
з різною навчальною успішністю
Вивчення питань детермінування
поведінки, спонукання та ініціювання діяльності, свідомого вибору цілей і
мотивів, особистісної спрямованості, чинників подолання зовнішніх і внутрішніх
перешкод, феноменів оцінювання, контролювання і корекції учнем параметрів дій
та багато інших проблем неможливе без знання цілісної системи саморегуляції,
механізмів її функціонування, багаторівневої структури, складної
детермінованості її компонентів, від злагодженості та узгодженості яких
залежать як об’єктивні, так і суб’єктивні наслідки довільної активності школярів.
У сучасному психологічному тезаурусі змістова характеристика регуляції
психічної активності особистості розкривається у таких психологічних
конструктах: «саморегуляція», «самоконтроль», «самоактивність», «вольова
регуляція», «самодетермінація», «Я-концепція», «образ Я», «самосприймання»,
«самоактуалізація», «внутрішня каузальність», «особистісна причинність»,
«самоефективність», «саморефлексія», «трансценденція», «екзистенція», що
свідчить про розмаїття інтерпретацій, багатогранність та
складноструктурованість регулятивної системи особистості (В.С. Біблер, М.Й.
Боришевський, Л.С. Виготський, Є.П. Ільїн, В.А. Іванніков, Б.Ф. Ломов, С.Л.
Рубінштейн, В.І. Селиванов, В.В. Столін, А. Адлер, А. Бандура, Ш. Бюлер, Е.
Десі, Дж. Річлак, К. Роджерс, М. Розенберг, Р. Руаян, Ж.-П. Сартр, Р. Уайлі, Г.
Уїткін, В. Франкл, М. Хайдеггер, Ф. Хайдер, Р. Харре, Р. де Чармс й ін.).
Аналіз сучасних тенденцій у вивченні проблеми саморегуляції показав
перспективність її новітніх напрямків: маємо на увазі перехід від
мультисуб’єктної до метаімплікативної моделі саморегуляції, яка дає змогу
розкрити становлення її транзактного контуру (В.А. Петровський); а також у
зв’язку зі створенням моделі особистості практичного психолога (Н.В. Чепелєва).
Огляд наявних концептуальних підходів до досліджуваної проблеми показав, що
у теоретико-методологічному плані саморегуляція вивчається у різних площинах:
зокрема, як цілісна регулятивна система; багаторівнева, багатопланова та
поліфункціональна система і як детермінований та динамічний процес. Звідси
можна виділити такі аспекти дослідження системи саморегуляції: структурний,
функціональний та онтогенетичний, що дає можливість вивчати особливості
регулятивної системи з погляду на її становлення і функціонування.
Теоретико-методологічний аналіз проблеми у структурному аспекті показав, що
процеси саморегуляції особистості мають багаторівневу організацію, в якій можна
виділити такі рівні розвитку: імпульсивні процеси, що за своєю природою є рефлекторними
(П.К. Анохін, М.О. Берштейн); довільні процеси, що формуються через
самоусвідомлення особистістю потреби і можливості регулювання власної
активності завдяки мовленнєвому опосередкуванню (Л.С. Виготський, В.І.
Селіванов); вольові процеси як особистісний рівень довільної регуляції, за
якого особистістю свідомо створюється додаткове спонукання до дії через зміну
її сенсу (Л.М. Веккер, В.А. Іванніков). Отже, найважливішими характеристиками
довільної регуляції особистості є її усвідомленість та знакова
опосередкованість. Домінуючою є точка зору, за якою регулятивні процеси з
безпосередніх перетворюються на опосередковані, з імпульсивних – у довільні, з
неусвідомлюваних – у свідомі (М.І. Бобнєва, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, О.М.
Леонтьєв, О.Р. Лурія, К.В. Шорохова).
Аналіз психологічних
досліджень регулятивної сфери особистості у функціональному аспекті дав змогу
виділити такі різнопланові теоретико-методологічні підходи: мотиваційний підхід
– породження та ініціація довільної активності (Б.Г. Ананьєв, Л.І. Анциферова,
Л.І. Божович, Л.М. Веккер, В.А. Іванніков, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, Н.І.
Рейнвальд, С.Л. Рубінштейн, П.В. Симонов, Д.М. Узнадзе, Г.І. Челпанов, Т.
Гоббс, Е. Десі, У. Джемс, Р. Райан, Х. Хекхаузен й ін.); підхід «свободи
вибору» – усвідомлений вибір цілей і мотивів (К.О. Абульханова-Славська, Л.С.
Виготський, В.К. Вілюнас, О.Р. Лурія, А. Маслоу, Р. Мей, К. Роджерс, В. Франкл,
Е. Фромм); регулятивний підхід – опанування особистістю власної активності
(М.Я. Басов, О.О. Конопкін, К.М. Корнілов, В.І. Моросанова, В.І. Селіванов,
Б.М. Смирнов, А. Бандура, Дж. Роттер, Р.Дж. Стернберг, Д. Фарес); підхід до
регуляції як самоактивності та довільного самоуправління – усвідомлений
самосуб’єктний вплив на довільну активність (М.Й. Боришевський, О.І. Висоцький,
Є.П. Ільїн, В.К. Калін, Г.С. Никифоров, Є.Д. Хомська, М. Брихцин, А.
Косаківський). На підставі аналізу вищевказаних підходів саморегуляція
пов’язується, по-перше, з мотиваційною сферою особистості – ініціацією
активності в разі подолання перешкод; по-друге, визначається як усвідомлений
самостійний процес прийняття особистістю рішення щодо вибору мотивів, цілей,
власних дій, незалежних від зовнішніх умов і впливу соціального оточення; по-третє,
характеризується з точки зору її регулюючої, виконавської і контролюючої
функцій щодо перебігу довільної активності; по-четверте, розглядається як
усвідомлений самосуб’єктний вплив на діяльність – в ракурсі самоуправління,
самоактивності особистості.
В ході концептуального аналізу окреслено наукове бачення процесу
становлення саморегуляції довільної активності в онтогенетичному аспекті. У
дослідженнях проблеми розвитку довільних процесів на різних етапах онтогенезу
простежуються такі самостійні напрямки: вивчення розвитку довільної поведінки
як стадії розвитку волі; дослідження сформованості довільної регуляції у дітей
різного віку; визначення рівня розвитку системи саморегуляції та її окремих
компонентів на різних етапах онтогенезу; нарешті, ще одним найважливішим
напрямком є дослідження процесів саморегуляції навчальної діяльності школярів
різного віку (Є.М. Баканов, М.Й. Боришевський, С.В. Велієва, Л.В. Долинська,
Л.О. Кожаріна, О.М. Корніяка, В.К. Котирло, Н.Ф. Круглова, C.Є. Кулачківська, О.І.
Кульчицька, Я.З. Неверович, В.Г. Нечаєва, О.К. Осницький, О.О. Прохоров, О.О.
Смирнова, С.П. Тищенко, Т.І. Шульга, Е. Маккобі, Дж. Флейвелл й ін.).
Аналіз стану вирішення проблеми саморегуляції у ретроспективі і сучасній
психології дав змогу дійти висновку про те, що її вивчення перебуває в такому
різноаспектному діапазоні: від дослідження саморегуляції сенсомоторики і
функціональних станів до особистісних характеристик саморегуляції довільної
активності; від розкриття структури усвідомленої саморегуляції, її загальних і
вікових закономірностей до становлення індивідуалізованої системи
саморегуляції. Однак, попри значну кількість наукових праць з проблеми
довільної регуляції, є аспекти цієї проблеми, які залишилися поза межами
наукового пошуку. Це, зокрема, дослідження особливостей саморегуляції довільної
активності школярів у контексті їх навчальної успішності.
У сучасній психології саморегуляція визначається як системна форма
довільної активності школяра, що виступає критерієм і результатом його розвитку
як суб’єкта навчальної діяльності. Від ступеня досконалості процесів
саморегуляції залежать надійність, продуктивність і результативність довільної
активності особистості. Індивідуальні особливості діяльності зумовлюються
рівнем функціональної сформованості, динамікою і змістом тих процесів
саморегуляції, що здійснюються суб’єктом активності (М.Й. Боришевський, Є.П.
Ільїн, В.К. Котирло, О.О. Конопкін, Н.Ф. Круглова, В.І. Моросанова, Г.С.
Никифоров, Ю.О. Миславський, О.О. Обознов, О.К. Осницький, С.П. Тищенко).
Однак, попри
значну кількість наукових праць з проблеми довільної регуляції, ряд аспектів
цієї проблеми залишається недостатньо вивченим. Поза увагою дослідників
залишилися питання, пов’язані з розглядом особливостей саморегуляції довільної
активності у школярів з різною успішністю у навчанні.
У
зв’язку з цим вивчення особливостей саморегуляції у школярів з різною навчальною
успішністю здійснювалося нами в межах концептуального підходу, розробленого
М.Т. Дригус. Цей підхід дав змогу дослідити
особливості саморегуляції у школярів з різною навчальною успішністю у двох
площинах. У межах першої площини здійснено аналіз, спрямований на визначення
мікрогенетичних особливостей саморегуляції довільної активності у школярів на
певному етапі онтогенезу, а також
встановлено тенденції впливу цієї активності на їх навчальну успішність. У межах другої площини розкрито – за допомогою
аналізу емпіричних даних – макрогенетичні особливості саморегуляції довільної
активності у школярів різного віку з низьким, середнім та високим рівнями
навчальних досягнень. У процесі дослідження простежено становлення структурних
особливостей саморегуляції довільної активності школярів за рівнем їх прояву –
низьким, середнім та високим.
Як показав лонгітюдний психолого-педагогічний
експеримент, процес онтогенезу саморегуляції у школярів молодшого шкільного та
раннього підліткового віку відбувається в такому напрямку: від становлення і
розвитку окремих її компонентів до гармонізації та систематизації її
структурно-динамічних характеристик у цілому. До того диференціація структури
саморегуляції має і конструктивний, і деструктивний характер, що залежить від
рівня навчальних досягнень високовстигаючих і слабковстигаючих школярів. Виникнення конструктивних
чи деструктивних тенденцій у процесі становлення регулятивної сфери учнів
зумовлюється відмінностями в саморегуляції ними довільної активності. Високовстигаючим школярам притаманні високий
рівень сформованості, збалансованість і злагодженість взаємозв’язку компонентів
саморегуляції. У слабковстигаючих школярів спостерігаються дисбаланс,
недостатня розвиненість та низький ступінь прояву цих компонентів.
Отже, у процесі дослідження встановлено, що
особливості саморегуляції учнів тісно пов’язані з рівнем їх навчальної
успішності. До того ж отримані дані про характеристики індивідуалізованого
контуру саморегуляції дали змогу з’ясувати адаптаційні та компенсаторні
можливості школярів, що забезпечують їх психологічно комфортний особистісний
розвиток.