Молодцов В.А., к.військ.н., доцент; Тузіков С.А., к.т.н., доцент;
Лазутський А.Ф., к.військ.н., доцент; Карманний Є.В., к.т.н., доцент;
Писарєв А.В., к.військ.н., доцент

Національний університет «Юридична академія України
імені Ярослава Мудрого», м. Харків, Україна

СТІЙКІСТЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ
ЗАХИСНИХ СПОРУД ЦИВІЛЬНЬОГО ЗАХИСТУ
ТА ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ

Постановка проблеми. Основним та надійнішим способом захисту населення від вражаючих факторів надзвичайних ситуацій (НС) мирного та воєнного часу є укриття їх у захисних спорудах (ЗС) цивільного захисту (ЦЗ). Укриття населення у ЗС ЦЗ – це збір, розміщення і життєзабезпечення людей, що укриваються у ЗС, з метою збереження їх життя і здоров'я при виникненні НС. Укриттю у ЗС ЦЗ підлягає все населення, але підхід повинний бути диференційований, тобто рівень захисту залежить від того, до якої категорії відноситься контингент (робоча сила, населення тощо).

Типи ЗС, розподіл категорій осіб, що належать укриттю у ЗС, створення та використання фонду ЗС визначені статтею 32 "Кодексу цивільного захисту України" [1].

Укриття у ЗС передбачає: збереження фонду ЗС; будівництво окремих сховищ і протирадіаційних укриттів (ПРУ), у т.ч. найпростіших; комплексне освоєння підземного простору; створення ЗС подвійного призначення.

Для укриття людей, в основному, використовуються сховища і ПРУ, а щодо короткочасного захисту – найпростіші укриття. Сучасні ЗС, особливо сховища, достатньо складні в технічному відношенні споруди, обладнані комплексом інженерних систем і приладів, що повинні не тільки захистити людей, які укриваються, від впливу вражаючих факторів НС, але і забезпечити санітарно-гігієнічні та решту умов життєзабезпечення людей, що вимагаються, на протязі певного часу без індивідуальних засобів захисту. Для забезпечення утримання ЗС в організаціях і на об'єктах ЦЗ призначаються посадові особи, обов'язком яких є облік, організація утримання та забезпечення готовності цих захисних споруд до укриття людей при виникненні HC. Для обслуговування ЗС за умов мирного часу створюються формування з обслуговування цих споруд.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основні вимоги до будівництва і експлуатації ЗС, у тому числі щодо захисних властивостей і систем життєзабезпечення викладені у [2, 3, 6, 7], а також в інших нормативних документах з урахуванням умов будівництва. Об'єкти або приміщення, що пристосовуються під захисні споруди, в усіх випадках мають відповідати вимогам цих норм.

Статус захисної споруди, її основні технічні характеристики визначаються паспортом сховища (ПРУ), підписаним керівником експлуатуючої організації і представником управління (відділу) з питань надзвичайних ситуацій міста (району). Паспорт сховища (ПРУ) є основою для введення його в експлуатацію.

Керівники підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності та господарювання, на балансі яких знаходяться захисні споруди, забезпечують їх належний технічний стан і готовність до укриття населення за рахунок власних коштів.

Для оцінювання стійкості функціонування ЗС необхідно знати фактори, що здійснюють вплив на стійкість. Основними з яких є [5, 6]:

– тип обраної ЗС (за місцем розміщення, конструкції, захисних властивостях тощо);

– район розташування ЗС на місцевості;

– стійкість огороджувальних захисних конструкцій, противибухових пристроїв і клапанів на повітровідбірних, вихлопних та інших отворах до впливу вражаючих факторів НС;

– герметичність ("підпір повітря") сховища;

– наявність у вбудованих ЗС входів і виходів з таким же ступенем захисту, що і основне приміщення, а на випадок обвалу – аварійні виходи;

– пропускна спроможність входів в ЗС, яка забезпечує швидке та своєчасне заповнення сховищ;

– оснащеність ЗС автономними інженерними системами (системами життєзабезпечення) і надійність їх роботи;

– своєчасне приведення ЗС у готовність до приймання людей;

– персоналу формування щодо обслуговування ЗС, виконання правил дій щодо укриття людей у ЗС, при пошкодженнях ЗС і під час евакуації із ЗС за необхідністю;

– підготовленість населення до виконання правил дій під час укриття і знаходження у ЗС;

– контроль стану, якісного обслуговування і своєчасного ремонту ЗСМ;

– підготовленість ЗС щодо швидкого відновлення слабких та середніх руйнувань.

Мета дослідження. Ефективність захисту населення, головним чином, залежить від стійкості функціонування ЗС при впливі вражаючих факторів НС мирного і воєнного часу.

Враховуючи викладене під стійкістю функціонування ЗС будемо розуміти здатність їх забезпечити ефективний захист і життєзабезпечення населення за умов впливу вражаючих факторів НС мирного і воєнного часу.

Для визначення відповідності стійкості функціонування ЗС (СФЗС) вимогам, що пред'являються, при впливі вражаючих факторів НС мирного та воєнного часу необхідно здійснювати її оцінювання. Таке оцінювання дозволяє виявити "слабкі ланки" у СФЗС та визначити найбільш ефективні і економічно виправдані шляхи, способи та заходи спрямовані на підвищення стійкості. Оцінювання СФЗС здійснюється на етапах проектування і завчасного будівництва нових ЗС, під час модернізації та ремонту ЗС, що існують, у загрозливий період – при будівництві швидкозводимих ЗС і доводці приміщень, пристосованих під ЗС (наприклад, підвальні приміщення) до вимог, що пред'являються до ЗС.

Основний матеріал. Враховуючи рамки статті роз'яснимо лише найвагоміші, як на наш погляд, фактори СФЗС.

Тип ЗС і СФЗС. Захисні властивості, насамперед, залежать від типу ЗС, які класифікуються за місцем розташування, конструкцією, захисними властивостями тощо.

За місцем розташування у забудові ЗС поділяються на: вбудовані (у підвальних, напівпідвальних (цокольних ) і перших поверхах будинків); окремо розташовані на вільних від забудови ділянках; у метрополітенах, в гірничих виробітках тощо; відокремлені ‑ розташовуються поза межами будівель.

Вбудовані сховища можуть бути підвальними, напівпідвальними і в перших поверхах будинків.

Сховища і ПРУ можуть бути запроектовані і побудовані одночасно з основними будівлями або пристосовані, тобто переобладнані в існуючих підвальних приміщеннях будівель. В останньому випадку ЗС називають пристосованими. Однією з особливостей вбудованих ЗС є наявність аварійного виходу для евакуації людей із споруди у разі руйнування наземних поверхів будівлі. З межі будівлі виходять також повірозабірні, повітровикидні і газовихлопні пристрої.

За вертикальною посадкою (заглиблення відносно рівня землі) окремо розташовані ЗС можуть бути заглибленими, напівзаглибленими і піднесеними.

За конструкцією сховища можуть бути відкритого типу (щілини, котловани та насипні сховища для техніки тощо) і закритого типу (бліндажі, сховища, спеціальні сховища для техніки тощо).

За захисними властивостями типи ЗС поділяють на сховища, ПРУ і простіші укриття (ПУ). За ступенем захисту, тобто за стійкістю до впливу надлишкового тиску у фронті ударної хвилі (ΔР_ф) й у залежності від коефіцієнтів послаблення (К_посл) γ- і нейтронного випромінювання, сховища поділяють на п’ять класів а ПРУ ‑ на 10 груп.

Найбільші захисні властивості притаманні сховищам, але при цьому і витрати на їх створення і стійке функціонування найбільші.

Тип ЗС для об'єкту ЦЗ вибирається виходячи з зони можливих руйнувань, в якій може опинитися об’єкт ЦЗ (за величиною максимального надлишкового тиску у фронті ударної хвилі ΔР_{ф max}, який очікується на об'єкті ЦЗ).

Район розташування ЗС і його вплив на СФЗС. Основними факторами району розташування ЗС, від яких у значній мірі залежить величина й ймовірність впливу вражаючих факторів НС на ЗС, а відповідно їх вплив на СФЗС є:

– віддаленість від передбачуваних цілей ударів повітряного супротивника;

– наявність на території потенційно небезпечних об'єктів, які можуть перетворитися у джерела виникнення вторинних факторів ураження (гідровузли, об'єкти хімічної промисловості, джерела можливих пожеж тощо), що може в значній ступені поглибити наслідки НС, яка виникла на об'єкті;

– характер забудови території, що оточує ЗС (структура, щільність, тип забудови), що впливають на можливість виникнення і розповсюдження пожеж, утворення завалів входів у ЗС і проходів проміж будівлями тощо;

– метеорологічні умови району (кількість опадів, напрямок середнього і приземного вітрів, а також характер ґрунту і глибину залягання підґрунтових вод), що збільшує можливості затоплення ЗС під час стихійних лих і аваріях.

Сховище слід розміщувати згідно з [4]. ЗС повинна бути віддалена від мереж водовідведення і напірної каналізації; не припускається прокладка транзитних інженерних мереж через сховища (опалення, газо- та паропроводів, водопостачання, кабелів електропостачання тощо); мати вільні підходи, де не повинно бути матеріалів, що легко спалахують і дуже димлять.

Огороджувальні захисні конструкції ЗС і їх вплив на СФЗС. Огороджувальними конструкціями є перекриття (покриття), стіни, підлоги, а також захисно-герметичні і герметичні двері та ставні.

Стійкість огороджувальних захисних конструкцій визначається їх здатністю зберігати захисні властивості за умов впливу надмірного тиску ударної хвилі, іонізуючого, світлового випромінювання, високих температур при пожежах і перешкоджати потраплянню усередину споруди радіоактивного пилу, небезпечних хімічних речовин та бактеріальних засобів.

Огороджувальні конструкції повинні забезпечувати герметичність ЗС, нормальний температурно-вологісний режим у приміщення сховищ у період експлуатації і захищати споруду від поверхневих та ґрунтових вод.

З плином часу у загороджувальних захисних конструкціях виникають різноманітні дефекти, такі як: корозія бетону, відшарування штукатурки, розшарування кладки, поява тріщин, просідання підлоги. Ці дефекти помітно впливають на захисні властивості ЗС, зменшують міцнісні якості носійних конструкцій і знижують герметичність споруди. Основними причинами, що викликають появу дефектів огороджувальних та інших носійних конструкцій можуть бути: нерівномірне осідання споруди, що призводить до перенапруги деяких конструкцій; зміна кристалічної структури бетону або втома матеріалу; низька якість будівельних робіт; відсутність або незадовільна робота дренажу для відведення ґрунтових вод; недотримання температурно-вологісного режиму у приміщеннях споруди.

Огороджувальні конструкції сховищ розраховують на навантаження, що значно перевищують тимчасові і постійні, статичні і динамічні навантаження, тому поява тріщин у стінах і перекриттях сховища, як правило, не свідчить про їх аварійний стан, але вони небезпечні тим, що порушують герметизацію споруди. Тому дуже важливо вчасно виявляти і усувати дефекти огороджувальних та решти носійних конструкцій.

Герметичність сховища і УФЗС. Приміщення сховищ повинні бути герметичними. Витік повітря зі сховищ можливий через огороджувальні конструкції, у місцях примикання захисних пристроїв до стін і через місця вводу комунікацій. В огороджувальних конструкціях найбільш ймовірні витоки у місцях сполучення стін з перекриттям і підлогою, через шви елементів збірних бетонних і залізобетонних конструкцій, через шви цегляної кладки (для споруд нижчих класів), а також незначна кількість повітря втрачається через пори матеріалу огороджувальних конструкцій.

Витоки повітря часто бувають у місцях установлення противибухових пристроїв і клапанів, коробок (комінгсів) воріт, дверей і ставень. Можливі витоки також через нещільне прилягання полотна воріт, дверей і ставень до коробок та інших пристроїв до обрамлення та через несправність герметичних прокладок. Місця проходу через огороджувальні конструкції різних комунікацій (водопроводу, опалення, каналізації, кабелів та ін. обладнання) теж не завжди бувають досить герметичними.

Герметичність сховища повинна забезпечувати «підпор повітря» або надмірний тиск усередині сховища тобто перевищення тиску усередині сховища (при працюючій системі повітропостачання) над атмосферним тиском, що запобігає прониканню отруйних речовин, бактеріальних засобів і радіоактивного пилу усередину сховища. Надмірний тиск при подачі у приміщення визначеної кількості повітря створюється лише у тому випадку, коли немає більшого його витоку через нещільності та інші місця в огороджувальних конструкціях, тобто коли захисна споруда герметична.

Найскладніше і витратне реалізовувати у сховищі режим "повної ізоляції" – постачання повітря з регенерацією внутрішнього повітря по замкнутому циклу.

Надійність роботи систем життєзабезпечення ЗС (систем: постачання повітря; електропостачання; водопостачання; каналізації; опалення) забезпечує необхідні умови перебування людей у споруді на протязі певного часу. Під час НС навіть короткочасна перерва у роботі систем життєзабезпечення (особливо системи постачання повітря) може призвести до тяжких наслідків, створити умови, що унеможливлюють подальше перебування людей у ЗС.

Надійність роботи систем життєзабезпечення споруди досягається систематичним контролем за станом інженерно-технічного обладнання, його технічним обслуговуванням і ремонтом.

Вчасне приведення ЗС у готовність до приймання людей залежить від необхідності проведення спеціальних робіт щодо підготовки ЗС до цього приймання. Перелік цих робіт визначено [3]. Частина робіт викликана тим. що більшість ЗС за умов мирного часу використовуються для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, визначеному чинним законодавством [7]. Роботи з підготовки виконує особовий склад формувань з обслуговування захисних споруд. Від рівня підготовки цих формувань залежить час на проведення заходів по приведенню захисних споруд у готовність до використання за призначенням. Цей час впливає на своєчасність укриття людей у ЗС, тому термін проведення необхідних робіт у всіх випадках не повинен перевищувати установленого. Для кожної ЗС повинен бути визначений порядок переведення на режим укриття. Необхідні заходи по приведенню ЗС у готовність до укриття населення заносяться у "План приведення захисної споруди у готовність", що складається завчасно, з призначенням відповідальних осіб і затверджується керівником підприємства, організації, на балансі яких знаходиться споруда.

Підготовленість до швидкого відновлення слабких і середніх руйнувань головним чином визначається готовністю обслуговуючого персоналу ЗС і аварійно-відновлювальних команд до відновлювальних робіт та наявністю запасів матеріалів, деталей і обладнання. У результаті впливу вражаючих факторів НС ЗС може отримати повну, сильну або слабку ступінь руйнування [6]. Під час отримання ЗС повного або сильного руйнування навряд чи буде доцільно її відновлення за умов НС. При отриманні ЗС слабких і середніх руйнувань відновлення її цілком реальне. До відновлення споруд після таких руйнувань, ЗС та її персонал готують завчасно, для чого по попередній прогностичній оцінці визначається можливий характер руйнувань (пошкоджень), розробляють плани відновлення окремо на випадок отримання ЗС слабких і середніх руйнувань. У планах визначається перелік і загальний обсяг відновлювальних робіт (вартість, трудомісткість, терміни відновлення), потреби у робочій силі, матеріалах, машинах і механізмах, запасах сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, запчастин для відновлювального ремонту систем життєзабезпечення тощо.

Перелічені фактори визначають основні шляхи підвищення СФЗС за мирного і воєнного часу, а саме:

– правильний вибір типу ЗС;

– раціональний вибір місця розташування ЗС на місцевості;

– здійснення заходів щодо підвищення стійкості огороджувальних захисних конструкцій ЗС до впливу вражаючих факторів НС мирного і воєнного часу (залишковий тиск ударної хвилі, іонізуючого і світлового випромінювань, високих температур);

– здійснення заходів щодо підвищення герметичності ("підпору повітря") сховищ;

– оснащення ЗС сучасними автономними інженерними системами (системами життєзабезпечення) і здійснення заходів щодо підвищення надійності роботи наявних систем життєзабезпечення;

– здійснення заходів щодо вчасного приведення ЗС до готовності приймання людей;

– організація і здійснення підготовки персоналу формувань щодо обслуговування ЗС, виконання функціональних обов'язків за умов повсякденної діяльності та за умов НС мирного і воєнного часу;

– організація і здійснення підготовки населення щодо виконання правил дій під час укриття і знаходження у ЗС;

– організація і здійснення систематичного контролю за станом, якісним обслуговуванням і вчасним ремонтом ЗС;

– удосконалення планування і організації укриття у ЗС.

Кожний з наведених шляхів підвищення СФЗС містить велику кількість заходів щодо підвищення стійкості. Ці заходи розробляються і виконуються у процесі проектування , будівництва, реконструкції і експлуатації об'єктів.

Необхідно враховувати, що заходи щодо підвищення СФЗС за воєнного часу здійснюються як у мирний час так і при загрозі нападу супротивника. За мирного часу плануються, головним чином, трудомісткі заходи, що потребують значних матеріальних витрат і часу. На період загрози нападу супротивника плануються заходи, що можуть бути легко реалізовані або виконання яких за мирного часу є недоцільним. Зміст і порядок виконання організаційних та інженерно-технічних заходів щодо нарощування захисних можливостей ЗСЦЗ на особливий період відображається в «Плані – графіку виконання заходів щодо підвищення захисних можливостей ЗСЦЗ на особливий період».

Основні шляхи (напрямки) підвищення СФЗС можуть бути загальними, застосовуваними до багатьох ЗС, а конкретні заходи щодо підвищення стійкості для кожної ЗС можуть бути притаманними тільки для неї.

Нажаль, здійснення заходів щодо підвищення СФЗС сьогодні є досить проблематичним. Річ в тому, що реалізація "ринкової" економіки ослабила ефективність державного забезпечення безпеки населення і територій від НС. У значній мірі це стосується їх функціонуванню тощо. Найбільших витрат щодо підвищення СФЗС об'єктів ЦЗ на поточний час потребує доведення приміщень, пристосованих під ЗС (наприклад підвальних) до рівня вимог, що висуваються до ЗС. За вимогами штабів на об'єктах ЦЗ повинні відпрацьовуватися і виконуватися Плани заходів щодо нарощення захисних властивостей ЗСЦЗ, за умов фінансування самих об'єктів ЦЗ. Обсяг робіт і матеріалів для виконання заходів передбачених планами досить значний і потребує не зовсім реальних для об'єктів ЦЗ капіталовкладень. Так, наприклад, тільки для покращення стану огороджувальних захисних конструкцій необхідно здійснити наступні заходи:

– установка металевих стійок і балок для підвищення стійкості перекриттів с великими проміжками;

– додаткове обвалування стін, що виступають, для підвищення захищеності від ударної хвилі і підвищення К_посл. від дії іонізуючого випромінювання;

– закладка отворів (прорізів) в огороджувальних конструкціях;

– заготовка закладних деталей та інших пристосувань для закладки технологічних прорізів при переведенні ЗС в режим готовності;

– ремонт і усунення дефектів в огороджувальних конструкціях (корозія бетону, відшарування штукатурки, розшарування кладки; поява тріщин; просідання підлоги);

– установка стінок-екранів від іонізуючого випромінювання при входах в підвали;

– підвищення гідроізоляції стін і підлоги (бітумна обмазка, клейова гідроізоляція й т.і.);

– ліквідація розривів (тріщин) в зовнішній гідроізоляції будівлі, особливо між вимощенням і стінами, у відводах від водостічних труб.

Висновки. На сьогоднішній день складається ситуація стосовно відсутності наявних коштів, тому питання підвищення СФЗС здійснюються лише на рівні планування.

Тому для поліпшення ситуації щодо здійснення практичних заходів ЦЗ безпосередньо на об'єктах ЦЗ необхідно докорінно перебудувати систему фінансування цих заходів в масштабі держави. Система фінансування повинна бути гнучкою, раціональною і заощадливою. Тому як система цивільного захисту призначена для захисту усіх громадян країни.

Література:

1. Кодекс цивільного захисту України: Закон України від 02.10.2012 р. № 5403-VI // Офіційний вісник України. – 2012. – № 89. – Стаття 3589. – С. 9.

2. Державні будівельні норми ДБН В 2.2.5-97 "Захисні споруди цивільної оборони", затверджені наказом Держкоммістобудування України від 08.07.1997 р. № 106: [Електронний ресурс] http:// www.budinfo.org.ua/doc/ 1807760/DBN-V-2-2-5-97-Budinki-i-sporudi-Zakhisni-sporudi-tsivilnoi-oboroni.

3. Інструкція щодо утримання захисних споруд цивільної оборони у мирний час, затверджена наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 9 жовтня 2006 р. № 653,зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 листопада 2006 р. за № 1180/13054: [Електронний ресурс] http: // zakon2.rada.gov. ua/laws/show/z1180-06.

4. ДБН 360 – 92 «Містобудування. Планування та забудова міських та сільських поселень»: [Електронний ресурс] http: // dbn.at.ua/load/normativy/dbn/dbn_ 360_92_ua/1-1-0-116.

5. Цивільний захист і охорона праці в галузі: навч. посіб. / С.О. Ковжога, С.А. Тузіков, Є.В. Карманний, А.П. Зенин. – Х.: Нац. ун-т "Юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого", 2012. – 192 с.

6. Защита объектов народного хозяйства от ОМП: Справочник / Г.П. Демиденко и др. – Киев: «Выща школа», 1989. – 288 с.

7. Постанова Кабінету Міністрів України №253 від 25.03.2009 р. «Про затвердження Порядку використання ЗС для господарських, культурних та побутових потреб»: [Електронний ресурс] http: // zakon4.rada.gov.ua/laws/show/ 253-2009-%D0%BF.