Коваль Людмила Миколаївна, к.е.н., доц.

Стан та проблеми розвитку орендних земельних відносин в Україні

Внаслідок реалізації земельної реформи в Україні було створено широкий спектр власників землі. Однак організовувати виробництво на цих землях селяни не мають змоги за відсутності у них необхідних коштів. На купівлю-продаж сільськогосподарських земель в Україні накладено мораторій. Щоб земля не простоювала і не втратила своєї господарської цінності, більшість селян вирішує здавати її в оренду. Станом на 1 січня 2012 р. 17,4 млн. га. земель сільськогосподарського призначення було передано в оренду. Частка орендованої землі в агроформуваннях України перевищує 93%.

Проте оренда так і не стала належним джерелом життєзабезпечення села – його соціальне становище з кожним роком погіршується, руйнується інфраструктура, створена ще за радянських часів, а нова формується надто повільно. Селяни практично потрапили в економічну залежність від керівників агроструктур – монопольна форма організації орендних земельних відносин обумовлює несправедливу, невиправдано низьку плату за користування землею [1, с. 21]. На початку 2012 р. середній розмір плати за оренду одного гектара сільськогосподарських угідь становив 348,5 грн. Сплачуючи цю мізерну суму орендар може виростити по 3-5 т. пшениці з кожної одиниці площі, яка за ціни реалізації 1346 грн./т. [2] забезпечить йому 4038-5384 грн. доходу. «Збагачуючи землевласника» на 348 грн., він вважає, що матеріально ощасливлює його.

Низький рівень орендної плати в Україні пов'язаний передусім із прогалинами правової бази та відсутністю реальної ціни землі. У чинному законодавстві мінімальний розмір орендної плати визначено на рівні 3% від нормативної ціни землі, яка є неадекватною реаліям вітчизняної економіки. На початку 2012 року за нормативною грошовою оцінкою вартість одного га. сільськогосподарських угідь із урахуванням коефіцієнта індексації становила в 19915 грн. (у доларовому еквіваленті це приблизно 2480 дол. США). Отже, від здачі своїх земельних паїв селяни мали б отримати 10,3 млрд. грн. (загальна площа орендованих земель 17,4 млн. га.), фактично вони одержали лише 5,7 млрд. Таким чином, загальна недоплата землевласникам тільки в 2011 році склала 4,6 млрд. грн. Якщо врахувати, що лише 31,4% цієї суми було сплачено в грошовій формі, 65,1% - в натуральній, то можна стверджувати, що селяни отримали на руки 1,8 млрд. грн. готівкою, а це в 5,7 раз менше від того, що вони мали би отримати. І це при тому, що нормативна грошова оцінка землі в Україні є заниженою.

Негативним моментом у розвитку орендних земельних відносин в Україні є значне перевищення короткотермінової оренди над довготерміновою, що відбувається в умовах відсутності законодавчого урегулювання цього питання. Станом на 1 липня 2011 року близько 51% договорів було укладено на термін до 5 років. Природно, що орендуючи землю на короткий термін, землекористувач не переймається її збереженням, а лиш прагне максимізувати власну економічну вигоду, вирощуючи лише ті культури, поточна ринкова кон’юнктура цін на які здатна забезпечити найвищу прибутковість (а це, як відомо, високо інтенсивні культури – пшениця, ячмінь, соняшник, рапс, кукурудза). Проведення заходів із збереження та відтворення родючості еродованих ділянок за відсутності економічної мотивації та правових обмежень, є для орендаря нонсенсом, оскільки такі дії лише знижуватимуть дохідність бізнесу.

Наш аналіз показав, що розвиток орендних земельних відносин в Україні не характеризується високою соціально-економічною та екологічною ефективністю. Оренда так і не стала дієвим засобом покращення соціального становища селянина, не сприяє вона підвищенню ефективності землекористування. Найбільш проблемними аспектами у розвитку оренди сільськогосподарських земель в Україні є те, що [3, с. 102]:

- через низький рівень орендної плати землі концентруються в орендарів за рахунок зубожіння селян, які не взмозі обробляти їх самотужки;

- внаслідок переважання короткотермінової оренди за відсутності контролю за використанням землі, існує ризик втрати найбільш цінних земель.

Розв’язання зазначених проблем повинна взяти на себе держава. Державна політика у галузі орендних земельних відносин повинна опиратися на нові підходи у прийнятті рішень щодо раціонального використання та охорони земельних ресурсів, створення оптимальних умов для суттєвого збільшення соціального, інвестиційного і виробничого потенціалів землі, перетворення її у самостійний фактор економічного зростання.

Література:

1. Проблеми впровадження вільного ринку сільськогосподарських земель: звіт за результатами фокус-груп / Національна безпека і оборона. – 2012. – №1(130). – С. 21-25.

2. Житков А. Сільське господарство в Україні у січні-листопаді 2011 року // Агропрофі. – №47-48(171), 16 грудня 2011

3. Башнянин Г.І. Ринок земельних ресурсів в Україні: Регіональний аспект / Г.І. Башнянин, М.Г. Москва, О.О. Кундицький та ін.. – Львів: ЛКА, 2012. – 256 с.

Відомості про автора

Коваль Людмила Миколаївна – к.е.н., доц. ректор Хмельницького кооперативного торговельно-економічного університету, здобувач кафедри економічної теорії Львівської комерційної академії.

Адреса для розсилки

79008

м. Львів

вул. Туган-Барановського, 10

Львівська комерційна академія

кафедра економічної теорії

Башнянину Г. І.