Экономические науки/13. Региональная экономика

Ткач К. М.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, м. Чернівці

Бюджет розвитку у соціально-економічному розвитку територій

Особливу роль у соціально-економічному розвитку територій відіграють капітальні видатки, які, відповідно до чинного законодавства, мають зосереджуватися у бюджеті розвитку.

У багатьох країнах світу поширена практика поділу місцевих бюджетів на дві частини (складові): поточний бюджет і бюджет розвитку. В його основу закладений поділ видатків на поточні та капітальні. До бюджету розвитку (або ж інвестиційного бюджету) належать доходи і видатки, які спрямовуються на вдосконалення регіональної (місцевої) економіки (у тому числі видатки на проведення будівельних робіт, виконання інвестиційних довготривалих проектів). Видатки бюджету розвитку, як правило, носять капітальний характер. Доходи місцевого бюджету розвитку формуються переважно за рахунок банківських кредитів, інвестиційних субсидій, комунальних (муніципальних) позик та інших надходжень [5].

В Україні поділ місцевих бюджетів на «поточний бюджет» і «бюджет розвитку» вперше знайшов відображення у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» [2]. Статтею 64 цього закону визначено, що кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних з розширеним відтворенням.

Питання формування та використання бюджету розвитку конкретизовані у Бюджетному кодексі України, де зазначено, що бюджет розвитку є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів [2].

Напрями витрачання коштів бюджету розвитку у Бюджетному кодексі України визначено так: 1) погашення місцевого боргу; 2) капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам; 3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб’єкта господарювання; 4) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу; 5) підготовка земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них для продажу на земельних торгах та проведення таких торгів; 6) платежі, пов’язані з виконанням гарантійних зобов’язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста; 7) розроблення містобудівної документації на місцевому та регіональному рівнях.

Істотним моментом є віднесення Бюджетним кодексом України 2010 року до бюджету розвитку усіх капітальних видатків (замість капітальних вкладень, як це було раніше). Кодексом визначено, що капітальні видатки бюджету розвитку спрямовуються на соціально-економічний розвиток регіонів, виконання інвестиційних програм (проектів), будівництво, капітальний ремонт та реконструкцію об’єктів соціально-культурної сфери і житлово-комунального господарства, будівництво газопроводів і газифікацію населених пунктів, розвиток дорожнього господарства, інші заходи, пов’язані з розширеним відтворенням тощо.

Тобто, якщо раніше за рахунок коштів бюджету розвитку відбувалося фінансування дійсно інвестиційних проектів, будівництво нових об’єктів соціально-культурної та житлово-комунальної сфер, які свідчили про соціально-економічний розвиток території, то, згідно з новим кодексом, будь-які капітальні видатки (для прикладу: придбання меблів, організаційної техніки, капітальний ремонт приміщень), спрямовані на забезпечення нормального функціонування установ, відносяться до бюджету розвитку. Вважаємо, що така ситуація спричиняє завищення реальних обсягів видатків розвитку, створює ілюзію збільшення кількості об’єктів будівництва і розширеного відтворення, покращання інфраструктури. Одночасно ускладнюється аналіз ефективності витрачання коштів бюджету розвитку [4, с. 258].

Оскільки бюджет розвитку є одним із основних засобів впливу на соціально-економічний розвиток відповідних територій, існує потреба у подальшому розширенні переліку надходжень до бюджету розвитку за рахунок додаткових стабільних джерел, якими можуть бути: надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності; кошти (100%, зараз зараховується 90%) від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебувають у державній власності до розмежування земель державної і комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації); податок на прибуток

На жаль, доводиться констатувати, що на сьогодні, внаслідок посилення централізації бюджетного планування, практично втрачений зв’язок між місцевими бюджетами та програмами соціально-економічного розвитку територій. Наяву ситуація, коли важливі макроекономічні параметри ніяким чином не впливають на визначення обсягів місцевих бюджетів, бюджети ж, в силу обмеженості наявних ресурсів, не в змозі забезпечити соціально-економічне зростання на місцевому рівні. В цих умовах особливого значення набувають трансферти з державного бюджету, зокрема, інвестиційні субвенції.

Для стимулювання розвитку регіонів варто визначати проблемні території, до складу яких включати не лише «найгірші» за показниками, але й усі ті, у яких показники соціально-економічного розвитку значно нижчі від середніх по країні (допустимо, у межах 25% відхилення). Статус проблемної території має переглядатися не щороку лише з цілком гіпотетичним встановленням семирічної межі, а на фіксований 7-10 річний період. На такий же термін мають розроблятися і державні програми подолання депресивності окремих регіонів, фінансове забезпечення виконання таких програм має плануватися за програмно-цільовим методом у відповідних довгострокових бюджетах [3, с. 59].

Такий підхід має заохотити місцеві органи влади використовувати власні зусилля щодо стимулювання розвитку територій, адже поліпшення показників рівня розвитку не означатиме автоматичне припинення державної фінансової підтримки.

Література:

1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]: офіц. текст: за станом на 06 грудня 2012 р. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2456-17

2. Про місцеве самоврядування в Україні: за станом на 1 вересня 2011 р. [Електронний ресурс] / Верховна Рада України: Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР. – Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/cgibin/laws/main.cgi?page=5&nreg=280%2F97%E2%F0.

3. Криниця С.О. Бюджетне регулювання регіонального розвитку / С.О. Криниця // Фінансовий простір. – 2012. - № 1 (5). – С. 54-60.

4. Ліпач О.О. Бюджети представницьких органів влади в новому бюджетному законодавстві / О.О. Ліпач // Теорія та практика державного управління: Збірник наукових праць Харківського регіонального інституту державного управління: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2011. – Вип. 3 (34). – С. 255-261.

5. Музика-Стефанчук О.А. Декілька нарисів про місцеві бюджети в зарубіжних країнах [Електронний ресурс] / О.А. Музика-Стефанчук // – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvamu_pr /2010_1/ 12.pdf.