к.е.н. Власюк Т. М., Макатьора Д. А.

Київський національний університет технологій і дизайну, Україна

ІМІДЖЕВА ПРИВАБЛИВІСТЬ ВНЗ: МЕТОДИКА РОЗРАХУНКУ

Для обґрунтованого вибору ВНЗ авторами пропонується методика визначення іміджевої привабливості (ІП) напрямів підготовки, спеціальностей та ВНЗ, яка базується на співвідношенні показників попиту та пропозиції на здобуття вищої освіти.

Поняття «Попит» нами розглядається – як представлена на ринку потреба, намір, вимога, бажання і можливість споживачів купити товари чи послуги (отримати вищу освіту) за певну ціну протягом певного проміжку часу і в певному регіоні.

Термін «Пропозиція» є таким – це сукупність товарів і послуг на ринку, що пропонуються для продажу [2].

Відповідно до цих визначень на нашу думку «іміджева привабливість ВНЗ» – це властивість раціонального або емоційного характеру викликати інтерес та зацікавленість абітурієнтів щодо отримання вищої освіти в певному ВНЗ, сформована в результаті комунікаційного сприйняття ними тих чи інших його характеристик.

Для оцінки іміджевої привабливості обрано наступні показники:

відсоток заповнення ліцензійного обсягу (Х₁) – показник характеризує попит, оскільки абітурієнти йдуть навчатися до ВНЗ, які вважають більш престижними;

відношення фактичного конкурсу на місця державного замовлення до еталонного (максимального) значення (Х₂) – характеризує показник попиту, оскільки абітурієнти та їх батьки подають заяви до тих навчальних закладів, які на їх думку, дають більш якісну освіту;

відношення студентів, які зараховані на перший курс на навчання за кошти фізичних і юридичних осіб, та студентів, які зараховані на навчання за державним замовленням (Х₃) – показник характеризує попит, оскільки демонструє, що абітурієнт не зарахований за державним замовленням залишається на навчання в цьому ж ВНЗ за контрактною формою, а не йде до іншого, де його могли б зарахувати на навчання за державним замовленням;

відношення фактичної ціни до еталонної (мінімальної) помноженої на питому вагу студентів, зарахованих на навчання за кошти юридичних і фізичних осіб у ліцензійному обсязі за мінусом державного замовлення (Х₄) – характеризує попит на навчання за спеціальністю, оскільки студенти залишаються навчатися у більш престижному ВНЗ навіть за вищими цінами;

відношення фактичного прохідного балу до еталонного прохідного балу (еталоном обрано найбільший прохідний бал на певний напрям підготовки (спеціальність) серед ВНЗ, що аналізуються) (Х₅) – показник характеризує попит, оскільки в більш престижні ВНЗ вступають абітурієнти з більш високим рейтинговим балом;

відношення ліцензійного обсягу до еталонного обсягу (еталоном обрано найбільший ліцензійний обсяг серед ВНЗ, що аналізуються) (Х₆) – показник включений до оцінки оскільки характеризує пропозицію на вищу освіту вищими навчальними закладами;

відношення обсягу державного замовлення до еталонного обсягу (еталоном обрано найбільше державне замовлення серед ВНЗ, що аналізуються) (Х₇) – показник характеризує пропозицію, оскільки найбільше державне замовлення отримують провідні ВНЗ з певної спеціальності;

Оскільки всі показники обрані для оцінки є стимуляторами, то показники іміджевої привабливості отримані діленням фактичного значення показників на еталонне (максимальне) значення.

Визначення показників відбувається за рівнями акредитації ВНЗ та освітньо-кваліфікаційними рівнями, які входять у структуру основного ВНЗ (табл. 1).

Таблиця 1

Показники іміджевої привабливості

Рівень акредитації	ОКР	Показники
		Х1	Х2	Х3	Х4	Х5	Х6	Х7
І	молодший спеціаліст	+	+	+	+	+	+	+
ІІ	бакалавр	+	+	+	+	+	+	+
ІІІ	спеціаліст	+	+	+	+	+	+	+
ІV	магістр	+	+	+	+	+	+	+

Узагальнюючий показник іміджевої привабливості окремої складової (напряму підготовки, спеціальності, ВНЗ) визначається двома способами (табл. 2) [1, 3, 4].

Таблиця 2

Форми визначення іміджевої привабливості окремих складових

Варіант 1 Без урахуванням коефіцієнтів вагомості	Варіант 2 З урахуванням коефіцієнтів вагомості (a)

В кожному навчальному закладі розраховують іміджеву привабливість (ІП) окремого напряму підготовки (спеціальності), потім знаходять середнє арифметичне значення за кожним ОКР, та визначають рівень ІП навчального закладу, який входить до структури основного НЗ на основі чого розраховується загальний показник ІП. Алгоритм визначення узагальнюючого показника ІП наведено в табл. 3.

Таблиця 3

Алгоритм визначення іміджевої привабливості ВНЗ

Шифр та назва напряму підготовки (спеціальності)

Навчальний заклад

Молодший спеціаліст

Бакалавр

Спеціаліст

Магістр

Узагальнюючий показник іміджевої привабливості

j=1

…

j=n

j=1

…

j=n

j=1

…

j=n

j=1

…

j=n

1.

2.

…

Середній показник за складовими

Середній показник ІП ОКР

На основі отриманих значень показників іміджевої привабливості можна визначити категорії напрямів підготовки (спеціальностей), ОКР та загальну іміджеву привабливість кожного ВНЗ (табл. 4).

Таблиця 4

Показники іміджевої привабливості

Оцінка	Значення показників	Категорія ВНЗ	Характеристика
Відмінно	1,00–0,80	А	Найвища іміджева привабливість ВНЗ, всі показники максимально наближені до еталонних значень
Добре	0,79–0,63	B	Висока іміджева привабливість, показники мають несуттєве відхилення від еталонних
Задовільно	0,62–0,37	С	Середня іміджева привабливість, показники мають середні значення
Незадовільно	0,36–0,20	D	Низька іміджева привабливість, показники мають низькі значення
Погано	0,19–0,00	Е	Критична іміджева привабливість, показники мають значне відхилення від еталонних (нульові)

На отримані в результаті оцінки значення узагальнюючого показника ВНЗ впливає: рівень ІП окремих напрямів підготовки (спеціальностей), рівень ІП окремих складових (структурних підрозділів), що входять до структури основного навчального закладу.

Відомості про використані твори:

1. Адлер Ю.П., Маркова Е.В., Грановский Ю.В. Планирование эксперимента при поиске оптимальных условий. – М.: Наука, 1976. – 280 с.

2. Грищенко І.М. Комерційна діяльність посередницьких підприємств: Підручн. Для вищ.навч. закладів / І.М. Грищенко – К.: Грамота, 2009. – 448 с.
3. Harington E.C. he desirability function, Industrial Qualiti Control, 21 № 10, 1965. – рр. 494-498.
4. Harrington E.C. Chem. Engng. Progr. 1963, 42, № 59.