Филологические
науки/ 3.Теоретические и методологические
проблемы исследования языка.
Ст. викладач Мелешко О.І.
Мелітопольський інститут державного та
муніципального управління «КПУ», Україна
У парадигмі можливих вербальних маркерів дискурсу
політичної реклами найбільше спостерігається лексико-синтаксичних. Це пов’язано, передусім з більшою кількістю
лексико-синтаксичних засобів у мові в цілому.
Одним з найпоширеніших
лексико-синтаксичних маркерів дискурсу політичної реклами є вживання комунікантом засобів вираження негативності,
які сприяють досягненню категоричного ефекту. Англійській мові в цілому
притаманне уникнення категоричності та вживання засобів ввічливості. Тим
різкіше виступають експліцитні засоби негативності, особливо якщо вони накопичуються.
В дискурсу
політичної реклами використовуються
різноманітні засоби вираження негативності. Основний експліцитний засіб – це
синтаксичне заперечення, яке утворюється завдяки негативній частці not, яка
додається до допоміжного дієслова do. Експліцитно заперечення виражають також
лексичні одиниці, наприклад займенники nobody, nothing, приcлівники never,
nowhere, частка no. Прислівник never крім явно негативного значення, має ще й
суб’єктивно-оцінювальне, тому підсилює категоричність висловлювання.
Комунікативною
інтенцією мовця при вираженні негативної оцінки адресата виступає реалізація
негативного ставлення до безпосереднього адресата або до його вчинку з метою
впливу на його емоційно-психологічну сферу для одержання запланованого
перлокутивного ефекту. У побутовій комунікації заперечення створює ефект
категоричності, якщо ілокутивною метою комуніканта є тиск на партнера по
комунікації, ігнорування його думки. Категоричність підсилюється, якщо спостерігається
велика концентрація засобів висловлення негативності на одну репліку[3].
Для визначення прагматичних
маркерів дискурсу політичної
реклами необхідно звернутися до теорії
мовленнєвих актів. Джон Остін, який започаткував теорію мовленнєвих актів,
класифікував такі акти, як вердиктиви (вердикт - вирок), екзерситиви (акти
здійснення влади), комісиви (акти зобов'язань), бехабітиви (акти суспільної
поведінки - вибачення, сварка тощо) і експозитиви (акти-пояснення). Д. Серль
виділив 1) репрезентативи або асертиви 2) директиви, 3) комісиви, 4)
експресиви, 5) декларативи[1]. У роботі А.А.Романова
класифікація мовних актів включає: комісиви (обіцянки, парі), експозитиви
(роз'яснення, погрози), пермісиви (згоди), сатисфактиви (докори, акти похвали),
регламентативи (формули соціального етикету), ін’юнктиви (накази, вимоги),
реквестиви (прохання), інструктиви (розпорядження, заборони), сугестиви (ради,
попередження), інвітиви (запрошення), дескриптиви (описи), аргументативи
(доводи), констативи (твердження), наративи (розповіді)[2].
До прагматичних маркерів
власне дискурсу політичної
реклами належать найтиповіші для нього типи
мовленнєвих актів: директиви, менасиви, категоричні констативи, інвективи,
деклінативи та певні різновиди інтерогативів[3].
Інвективи, вжиті стосовно
партнера по комунікації, порушують його позитивне обличчя.
Комунікативно-функціональні параметри висловлювань-ображень зумовлюються
емотивним фактором конфліктно-орієнтованого спілкування.
Прагматичним
маркером дискурсу політичної
реклами у соціальній комунікації виступають директиви. Водночас, у деяких
різновидах професійного дискурсу (військовий дискурс, авторитарний дискурс,
спортивний дискурс) вживання директивів є нормою [2]. Директиви виступають
як маркер авторитарності, створюючи категоричність, і свідчать про те, що
адресант нехтує принципом ввічливості. За стратегією утворення директивів існують
прямий і непрямі способи вираження директивних мовленнєвих актів. Прямий спосіб
полягає в тому, що адресант прагне здійснити на адресата ілокутивний вплив
через використання таких мовних засобів, ілокутивна сила яких легко зорієнтує
слухача[2]. Для англійської мови більш
характерна прагматична транспозиція директивів, наприклад вживання запитальних
речень для висловлення побажання, навіть наказу, що зумовлене вимогами
ввічливості. У мовленнєвому спілкуванні нерідко буває недоречним висловлення
прямих наказових пропозицій або експліцитних перформативних пропозицій.
Специфіка директивів полягає в тому, що вони використовуються для апелятивного
спілкування і не вимагають відповідної мовленнєвої реакції. Їх призначення –
викликати відповідну дію. Провідною ілокутивною метою директива є спонукання
адресата виконати дію або змінити його стан стосовно часових або локальних
координат. Модальне значення спонукальності становить адресовану
співрозмовникові чи групі співрозмовників вимогу такої дії чи поведінки, яка б
забезпечила відповідність між основним змістом спонукального речення й
дійсністю.
Література
1.
Остин Дж. Л. Слово как действие // Новое в зарубежной лингвистике. – М.,
1986.– Вып. ХVII.
2.
Романов А.А. Управленческая коммуникация. - Тверь: ЦПП, 1996. -233 с.
3.
Шейгал Е.И. Семиотика политического
дискурса: диссертация доктора филологических наук: 10.02.01 [Текст] / Е.И.Шейгал. - Волгоград,
2000.- 175с.