Федоровська А. В.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

СУФІКСАЦІЯ ЯК ЗАСІБ ВИРАЖЕННЯ ЕКСПРЕСИВНОСТІ ЛЕКСИЧНИХ ОДИНИЦЬ

Сукупність усіх лексичних одиниць, які не лише називають, а й оцінюють та характеризують, отже, виконують і називну, й експресивну функції, науковці позначають різними термінами. Значну їх кількість можна пояснити та вмотивувати тим, що в науковій літературі існує багато різних підходів, концепцій і тлумачень проблеми експресивності.

Суфікси суб'єктивної оцінки, які містять сему позитивної/негативної експресивно-оцінної характеристики (як і нейтральні), належать до замкнутих класів. Згадані форманти приєднуються до твірних основ майже всіх повнозначних частин мови, виражаючи досить розвинену систему творення експресивної лексичної одиниці.

Особливий статус в українській мові належить дуже давній, але досить активній і специфічній за семантичними можливостями категорії демінутивності (зменшеності, здрібнілості). Хоч вона властива всім слов'янським мовам, проте реалізується в них неоднаково, оскільки її функціональна спрямованість визначається не комунікативними потребами, а експресивними та безпосередньо залежить від особливостей національно-психічного складу носіїв тієї чи іншої мови. У цьому легко переконатися, дослідивши статті сучасних двомовних словників, які ілюструють, наприклад, кількісну перевагу українських слів із демінутивно-майоративними суфіксами порівняно з російськими.

Для вияву найтонших людських почуттів, емотивних оцінок українська мова має винятково багату систему словотвірних засобів – формальних (передусім суфіксальних) показників експресивності. Зіставивши тексти українських авторів з російськими перекладами, дослідники дійшли висновку, що категорія зменшеності (пестливості) для української мови є показовою й нормативною.

Зазначене певною мірою стосується й експресивів інших типів та лексико-граматичних класів.

Оцінка виникає внаслідок зіставлення суб'єктів, предметів, явищ, ознак, дій, станів і т. ін. з різних поглядів. До основних елементів структури оцінки належить аксіологічна шкала, котра об'єднує різні або протилежні ознаки, за якими можуть кваліфікуватися предмети, дії, ознаки, і представлена як асиметрична опозиція добре/погане. Асиметрія пояснюється характером критерію оцінної кваліфікації: нормою вважається позитивна оцінка.

Оцінка є результатом свідомої діяльності комунікантів, вона передбачає позитивну або негативну позицію суб'єкта відносно оцінюваного об'єкта. Однак певні явища оцінює не окрема особа, а передусім соціум, у якому формуються ціннісні параметри, критерії, настанови, якими керується суб'єкт, відштовхується від них як основи різнотипних вимірів відносно загальноприйнятих суспільних норм. Емоційно оцінюється зазвичай не будь-який об’єкт загалом, а та чи інша його риса, властивість, ознака, зовнішні та внутрішні особливості (характер, поведінка, вчинки, манери).

Денотат може оцінюватися суб'єктом по-різному: від звичайної констатації наявності певних властивостей, ознак, якостей, характерних для нього, до позитивного/негативного ставлення. Відповідно якості об’єкта або сприймаються байдуже, тобто ставлення до них кваліфікується як аксіологічно нейтральне, а оцінка є нульовою, або дістають схвалення/несхвалення, викликаючи відповідні емоції. Найчіткіше трирівнева шкала оцінки виявляється в експресивних прикметниках.

Лексичні одиниці, котрі мають нульову оцінність, забезпечують тло, на якому виділяються аксіологічно марковані, експресивні слова. У лексемах із нульовою оцінністю поняття норми формально не виражається. Проте аналіз мовного матеріалу засвідчує, що далеко не всі аксіологічно марковані експресивні лексичні одиниці мають нейтрально-оцінні відповідники.

В основі оцінки лежить типове соціальне уявлення як про саму людину, так і про все, що пов'язане з її фізичною, моральною, психічною та соціальною сутністю. Позитивно (рідше) або негативно (частіше) оцінюється передусім сама людина та предмети її діяльності, суспільні відносини, ведення господарства тощо, тобто об'єкти і явища, з якими людина безпосередньо й постійно контактує і які мають для неї важливе значення. Оцінка – явище досить динамічне, вона може змінюватися не тільки від людини до людини, а й в однієї людини протягом певного часу.

Усі згадані поняття пізнаються через порівняння абсолютної оцінки, що базується на спільності соціальних стереотипів, в основі яких – градація якісних ознак об’єкта або оцінка, зумовлена особливостями його сприйняття суб'єктом мовлення. В останньому випадку вибір аксіологічного значення мотивується не реальними властивостями об’єкта, а почуттями мовця, які трансформуються в емотивні значення.

З лінгвістичного погляду термін «експресивність» вживається у двох значеннях:

1) у вузькому – як компонент семантичної структури лексичної одиниці, який репрезентує високий/низький ступінь вияву певної ознаки, указує на якісно-кількісні, параметричні характеристики позначуваного словом явища;

2) у широкому значенні – як властивість лексичної одиниці передавати не лише предметно-логічне (денотативно-сигніфікативне) значення, а й наміри суб'єкта щодо предмета мовлення, формують конотативний зміст семантики слова; експресивність часто кваліфікують і як властивість мовлення взагалі, як синонім терміна «виразність».

Використання одного терміна для позначення різних явищ зумовлює певні незручності, тому досить часто замість терміна «експресивність» у вузькому значенні вживається термін «інтенсивність».

Засобом вираження інтенсивності виступають демінутивні (-ок, -ек, -ець, -к(о), -очок, -чик, -оньк(о), -ун, -усь; -к(а), -иц(я), -очк(о), -ичк(о), -ун(а), -ус(я); -ц(е), -ч(а), -ен(я), -еньк(о), -ачк(о), -ечк(о)) та аугментативні (-ищ(е), -иськ(о), -ур(а), -юр(а), -уг(а), -юг(а), -юк(а), -омах(а), -ак(а), -ух(а)) форманти. Поєднуючись із відповідними основами, згадані суфікси формують демінутивні й аугментативні лексичні одиниці, які передають реальну, об'єктивну зменшеність (дрібність)/збільшеність денотатів, викликають у мовців високу позитивну/негативну почуттєву напругу.

Крім об'єктивної зменшеності/збільшеності, демінутивні та аугментативні суфікси можуть виражати й суб'єктивне (меліоративне/пейоративне) ставлення до позначуваних реалій. За такої умови аналізовані суфікси поєднуються з твірними основами, у яких відсутні семи «зменшеності»/«збільшеності» й виступають формальними показниками експресивних значень.

Очевидно, інтенсивність сама по собі не може слугувати достатньою ознакою експресивності лексичної одиниці, а отже, і бути віднесеним лише до конотації. Тому звичайну, нормативну кількісно-якісну різницю не слід пов'язувати з експресивністю, оскільки вона належних до нейтрального фонду мови, інтенсив має поняттєвий характер, входить лише до денотації й характеризує об'єкти, ознаки та дії як такі, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою, мати різні якісно-кількісні показники. Звичайно, інтенсив має вагу лише в семантиці тих слів, яким властиве конкретно-предметне денотативне значення. Абстрактні лексичні одиниці типу кохання, вірність, правда, ненависть, ставлення тощо не утворюються за ступенем інтенсивності чи певними параметричними показниками.

Суфіксальними засобами вираження інтенсивності є:

а) суфікси на означення зменшеності (дрібності);

б) суфіксами збільшеності (згрубілості).

Література:

1. Бибик С. П., Єрмоленко С. Я., Пустовіт Л. О. Словник епітетів української мови [Текст] / С. П. Бибик. – К.: Довіра, 1998. – 431 с. – 20000 пр.

2. Вольф Е. М. Функциональная семантика оценки [Электронный ресурс] / Е. М. Вольф. – М.: Наука, 1985. – 228 с.

3. Денисова С. П. Типологія категорій лексичної семантики [Електронний ресурс] / С. П. Денисова. – К.: Вид-во Київського держ. лінгвіст. ун-ту, 1996. – 294 с.

4. Дідківська Л. П., Родніна Л. О. Словотвір, синонімія, стилістика [Текст] / Л. П. Дідківська. – К.: Наук. думка, 1982. – 170 с. – 10000 пр.

5. Дяченко Л. М. Функціонально-семантична характеристика безеквівалентної та фонової лексики сучасної української мови [Текст] : Дис. канд. філол. наук. / Л. М. Дяченко. – К., 1997. – 195 с. – 500 пр.

6. Карпова В. Л. Термін і художнє слово: Термінологічна лексика в мові сучасної української поезії [Текст] / В. Л. Карпова. – К.: Наук. думка, 1967. – 129 с. – 5000 пр.

7. Клименко H. Ф., Карпіловська Є. А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови [Текст] / Н. Ф. Клименко. – К.: Наук. думка, 1998. – 161 с. – 1000 пр.

8. Космеда Т. А. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки [Електронний ресурс] / Т. А. Космеда. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 2000. – 350 с.

9. Полюга Л. М. Словник антонімів української мови. – 2-ге видання, доповнене і виправлене. [Текст] / Л. М. Полюга. – К.: Довіра, 2001. – 275 с. – 5000 пр.

10. Чередниченко І. Г. Нариси з загальної стилістики сучасної української мови [Текст] / І. Г. Чередниченко. – К.: Рад. школа, 1962. – 495 с. – 10000 пр.