Олексієвець Л.С.

Рівненський державний гуманітарний університет

Формування вмінь монологічного й діалогічного мовлення

школярів

Спілкування як процес розгортається послідовно, має плин (інколи) значний) у часі, здійснюється під контролем свідомості учасників, тобто має всі ознаки діяльності.

Проблема навчання мовленню на всіх етапах вивчення української мови є однією з найактуальніших проблем у методиці навчання мови.Навчання говорінню як процесу вимагає від учнів побудови висловлювання, обумовленого ситуацією спілкування, а також є складною методичною задачею, оскільки оволодіння ним зв’язано з найбільшими труднощами для учнів і вимагає великих часових затрат і зусиль як з боку вчителя, так і учнів. Навчання монологічної мови – надзвичайно складний процес. Монолоічне висловлювання розглядається як компонент процесу спілкування будь – якого рівня – парного, групового, масового. Що стосується діалогічної форми спілкування – це найбільш характерна форма для прояву комунікативної функції мови, яка передбачає уміння вести бесіду, зав’язувати розмову, щоб одержати потрібні відомості та з’ясувати для себе ті чи інші питання.

Проблема навчання монологічного та діалогічного спілкування розглядалася багатьма методистами , серед яких слід виділити роботи О.М.Біляєва, М.І.Пентилюк, В.Я.Мельничайка, Н.А.Пашковської, Г.М.Іваницької, К.Б.Бархіна, М.О.Рибникової та ін. , дослідження яких показали, що будь – яке осмислене висловлення є результатом безпосереднього контакту між людьми.

Діалогічне мовлення – форма соціально – мовного спілкування, основа взаєморозуміння між співрозмовниками. Діалогізування – процес мовленнєвої взаємодії, що передбачає обмін репліками, що не досягають обсягів монологічних висловлювань. Під терміном "діалог" розуміється як сам процес діалогізування, так і його результат – текст. Одним із завдань, що висуває програма загальноосвітньої школи, є навчання монологічному і діалогічному мовленню. Проте на сьогодні у середній школі навчанню монологічному та діалогічному мовленню не завжди приділяється досить уваги. Перед школою стоїть завдання розвивати непідготовлене продуктивне мовлення учнів[ 2, с. 67 ]

Діалогічна мова характеризується інтонаційним багатством і водночас є інтонаційно неорганізованою, бо відображає природну безпосередність людини. Інтонація у діалозі не тільки бере участь в оформленні речення як комунікативної одиниці, а й сприяє формуванню діалогічного контексту. Важливу роль тут відіграють сила звуку, довжина вимови, темброве забарвлення, темп. Разом із контекстом і ситуацією, в якій відбувається розмова, інтонація конкретизує емоційно -експресивний зміст висловлювання, передає ставлення мовця до сказаного ним або його спірозмовником тощо.

Діалогічне мовлення – це об’єднане ситуативно - тематичною спільністю і комунікативними мотивами сполучення усних висловлювань, послідовно породжених двома і більше співрозмовниками в безпосередньому акті спілкування. Психологія діалогізування обумовлена частою зміною ролей (говоріння, слухання), використанням різних способів мовленнєвоосмислювальної діяльності – від мимовільного утворювання кліше до побудови висловлювань, що обмірковуються( твердження, заперечення). Мовленнєві механізми автоматично враховують як ситуацію спілкування (тобто ті зведення, що надходять позамовленнєвими каналами зв’язку), так і текст партнера [ 4, с.34 ]

Монологічне мовлення –це, як відомо, мовлення однієї особи, що виражає в більш -менш розгорнутій формі свої думки, наміри, оцінку подій і т.д. У науковому контексті поняття "монологічне мовлення" не існуєю Це пояснюється тим, що коли ми говоримо, ніякого монологічного мовлення не існує, ми маємо на увазі, що будь - яке спілкування діалогічне по своїй суті. У ньому завжди беруть участь дві сторони: не тільки той, що говорить, але й і той, для кого говорять. Це означає, що не існує висловлювань, які б не мали спрямованості, цілеспрямованості, не існує говоріння в порожнечу.

Спираючись на програму загальноосвітніх закладів, можемо встановити, що для середньої школи найбільш актуальною є інформативна функція монологічного мовлення. Навчання монологічному мовленню в середній школі є одним з найважливіших аспектів, оскільки саме цей аспект навчання дисциплінує мислення, учить логічно мислити і відповідно будувати своє мислення таким чином, щоб довести свої думки до слухача. Монолог є такою формою мовлення, коли його вибудовує одна людина, самостійно визначаючи структуру, композицію і мовні засоби. Монологічне мовлення може носити репродуктивний і продуктивний характер. Репродуктивне мовлення не є комунікативним. Монологічне мовлення, як і діалогічне, повинне бути ситуативно обумовлене і, як стверджують психологи, мотивоване, тобто в учня повинно бути бажання, намір подати інформацію. Тому монолог, як стверджує В.Л.Скалкін, є контекстуальним, на відміну від діалогу, що залежить від ситуації [5,с.6 ].

Із лінгвістичної точки зору монологічне мовлення характеризується повноскладністю речень, розгорнутим викладом викладом думок. Що ж стосується навчання монологічного мовлення, то планомірне і систематичне навчання починається вже в початкових класах і продовжується протягом усього навчального періоду. Учні повинні навчитися без попередньої підготовки логічно і послідовно висловлюватися відповідно до навчальної ситуації, робити усні повідомлення за відповідною темою, передавати своїми словами основний зміст прослуханого або прочитаного в межах мовного матеріалу. Від учнів вимагається уміння не тільки повідомляти про факти, але й висловлювати своє ставлення до викладеного. Обсяг висловлення – не менше 15 фраз, правильно оформлених у мовному аспекті.

Монологічне висловлювання – це особливе і складне уміння, яке необхідно спеціально формувати. У лінгвістичному плані зусилля учителя й учня повинні бути спрямовані на відпрацьовування правильності структурно –граматичної, лексичної і стилістичної побудови, в екстралінгвістичному – на відповідність мовного висловлення комунікативної мети, заданої ситуації, теми. Продуктивність монологічного мовлення припускає уміння вибірково користуватися мовними засобами адекватно комунікативному наміру, а також деякими немовними комунікативними засобами вираження думки , насамперед інтонацією [2.с.54 ] Згідно з комунікативною метою розрізняють такі монологічні висловлювання:

1) за метою висловлювання: монолог – повідомлення, монолог – опис, монолог – міркування, монолог – оповідання, монолог – переконання;

2) за ступенем підготовленості: підготовлена монологічна мова, непідготовлена монологічна мова (власні судження).

При навчанні старшокласників кожному виду монологу необхідні такі навчальні уміння:

уміння зацікавити слухачів ; уміння привернути увагу до своєї розповіді; уміння спланувати розповідь і почати її; уміння розповідати історію в хронологічному порядку; уміння прикрашати розповідь, робити її більш живою; уміння висловити свою точку зору і дати оцінку подіям, які відбуваються; уміння виділяти основну інформацію, чітко викладати факти; уміння аргументувати свою точку зору, робити логічні висновки, аналізувати причини.

Одним із провідних завдань навчання української мови, зазначених у Державному стандарті мовної освіти, є вироблення у школярів умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання (аудіювання, читання), відтворення і створення монологічних і діалогічних висловлювань з дотриманням українського мовленнєвого етикету ( засвоєння учнями етикетних норм спілкування, яке передбачає увагу до співрозмовника, повагу до іншої думки, використання у повсякденній практиці форм вираження ввічливості тощо).

Сучасні наукові дані методики і творчі доробки вчителів-словесників переконливо довели, що оптимальна вистема навчання школярів монологічного і діалогічного мовлення базується на доцільно визначеному змісті, формах, методах і засобах навчання мовлення. Особливістю сучасної методики розвитку мовлення учнів є звернення до тексту як комунікативної одиниці, що складає основу дидактичного матеріалу і є результатом мовленнєвої діяльності людини [3,с.23] . Мовленнєві вправи вимагають від учнів рецептивної, репродуктивної і продуктивної діяльності, відповідно до якої виділено такі види:

- рецептивні, до яких належать як загальномовленнєві, так і стилістичні вправи, що потребують від учня сприйняття, усвідомлення і фіксації в пам’яті одержаної інформації, характеристики мовних засобів або тексту з певного погляду, групування мовних засобів за вказаною ознакою, знаходження стилістичної невідповідності у висловлюванні;

- репродуктивні вправи, пов’язані з умінням учнів відтворювати здобуті знання, вправи, що передбачають добір мовних засобів за певною ознакою, поширення речень і вставку слів за змістом, відповіді на запитання, перекази тощо;

- продуктивні вправи, що потребують від учня творчого застосування знань, використання їх у новій ситуації, володіння способами діяльності, необхідними для виконання вправ типу трансформації текстів, редагування, написання творів різних стилів, типів і жанрів мовлення тощо.

Література:

1. Зимина Г.Я., Маркелова Л.К. Обучение монологическому высказыванию на старшем этапе средней школы /Г.Я.Зимина, Л.К.Маркелова.- М.: Просвещение, 1989.-177с.

2. Палихата Е.Я. У Методика навчання українського усного діалогічного мовлення учнів основної школи /Е.Я.Палихата.- Тернопіль: ТДПУ, 2002.- 271с.

3. Пентилюк М.І. Аналіз тексту на уроках мови// Дивослово.- 1999.- №3, С.30-32.

4. Пронина О.П. Особенности обучения диалогическому высказыванию/О.П.Пронина.- М.: Наука, 1990.- 157с.

5. Скалкин В.Л. Обучение монологическому высказыванию /В.Л.Скалкин.- К.: Радянська школа, 1983.- 119с.