Філологічні науки /

9. Етно-, соціо- і психолінгвістика

к. філол. наук, доцент Вотінцева Марина Леонідівна

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Соціокультурний фон художнього твору.

Людина бачить світ так, як вона говорить. Тому люди, які розмовляють різними мовами, і світ бачать по-різному. Не треба вдаватися до екзотичних мов, аби виявити, що це так.

Згідно з цією теорією, реальний світ створюється завдяки мовним особливостям кожної конкретної культури, де кожна мова володіє власним способом представляти одну і ту ж реальність. Мова фіксує рівень переживань, визначає процеси сприймання та мислення. У свою чергу, між мовою та реальним світом стоїть людина – конкретний носій мови та культури – з її власною системою мислення, понять, суджень. Тому слово відображає не самі предмет чи явище, а те, як їх бачить окрема людина, крізь призму детермінованої її культурою картини світу, що існує в її свідомості. Сама свідомість кожної людини формується внаслідок особистого досвіду її попередніх поколінь. Таким чином, мова є не «дзеркалом духа» (як у романтиків), в якому відображається світ, а призмою, крізь яку слід дивитися на світ, і яка в кожній культурі своя [1].

Мова, мислення і культура настільки взаємопов’язані, що не можуть існувати та функціонувати осібно. Відтак світ людини постає у трьох вимірах: 1) реальний світ, дійсність; 2) культурна картина світу; 3) мовна картина світу (поняття запропоноване Л. Вайсбергом). Шлях від реального світу до його розуміння та вираження у слові в різних націй різний. Культурна картина світу вербалізується і реалізується в мові, де вона зберігається і передається з покоління в покоління. У цьому сенсі можна говорити, що «культура є сукупність текстів або складно вибудуваний текст» [2, с. 28.]. Але культура – не безсистемне накопичення текстів, а складна ієрархічно організована система: «Культура в цілому може розглядатись як текст. Однак, винятково важливо підкреслити, що це складно влаштований текст, що розпадається на ієрархію «текстів у текстах» і утворює складні переплетіння текстів. Оскільки саме слово «текст» включає в себе етимологію переплетення, ми можемо сказати, що таким тлумаченням ми повертаємо поняттю «текст» його первинне значення» [2, с. 28].

На культурну та мовну реальність впливає ряд факторів середовища та внутрішнього життя нації. Найважливішими з них є:

Географічне розміщення, що зумовлює значні відмінності у поглядах на світ та життя. Ці відмінності пояснюють різницю у різному ставленні народів до тих самих явищ (наприклад, в північних народів сонце – це образ життєдайної сили й енергії, а в екваторіальній зоні воно постає с попеляючою силою). Особливості рельєфу зумовлюють характер життя людей, впливають на їхню творчість. Ментальності певних народів властиві монотонність, одноманітність ритміки та мелодики, бо під впливом географічних умов проживання (відсутність змін пір року, водних потоків) у них зміщене розуміння руху, оскільки вони не бачать його у природі.

Історичний розвиток як надзвичайно важливий фактор становлення та життя нації визначає її долю, кладе відбиток на людську свідомість і зберігається як пам’ять про минуле.

Природа, тобто світ рослин, тварин, птахів, в якому живе народ. Особливості природного оточення зумовлюють відмінності національної символіки, яка наскрізь пронизує систему уявлень та художню творчість. До того ж природа є невичерпним джерелом художніх образів, літературних пейзажів.

Релігійна система вірувань та уявлень, що формує систему морально-етичних цінностей, культивованих у народі, і накладає свій відбиток на мистецтво його представників.

Словесна та художня народна творчість, яка ґрунтується на основі розвитку народних ремесел, і фіксує національні поняття краси, естетичних уподобань. Це формує систему національної музики, живопису, словесного мистецтва, а останнє, у свою чергу, становлячи основу літературної системи кожного народу, впливає на формування певних жанрів і форм, художньо-виражальних засобів, національної ритмомелодики тощо [1].

Дійсність «нав’язує» мові її реальність, а та, відповідно, «нав’язує» людині її культуру та бачення світу. Тому один і той же сегмент реальності, одне і теж поняття мають різні форми мовного вираження у різних культурах – більш або менш повні – в залежності від їх значимості. Слід враховувати факт, що форми мовного вираження, які є винятково значимими в одній системі, можуть бути абсолютно несуттєвими в іншій. Кожна мова відображає певний спосіб «кодування» світу, визначає його межі. Реальність, яку вона конструює, є унікальною. Художній твір – невичерпне джерело соціокультурної інформації. Через художній твір відбувається знайомство читача з національною культурою народу, мова якого вивчається, із сьогоденням та історією країни, з укладом життя та естетичними нормами нації. Соціокультурна інформація в художньому творі реалізується через типові обставини та типові характери, втілені в художніх образах, що надає цій інформації особливої достовірності, правдивості та переконливості. Художні твори розвивають пізнавальну активність читачів, стимулюють мислення, пробуджуючи асоціації з особистим життєвим досвідом, впливають на почуття та емоції, сприяють розвитку художнього смаку.

Література

1. Лановик М. Б. Теорія відносноті художнього перекладу: літературознавчі проекції: [монографія]. / М. Б. Лановик. – Т.: Ред-вид. від. ТНПУ, 2006. – 470 с.

2. Лотман Ю. М. Текст и функция / Ю. М. Лотман. // Статьи по семиотике культуры и искусства. – Спб.: Академический проект, 2002. – С. 28.