Філософія/3. Історія філософії

Канд. філософ. наук Бежнар Г.П.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Рецепція ідей З.Фройда у творчому дискурсі В.Винниченка

Якщо XVII—XVIII століття в історії філософії пройшли під знаком раціоналізму і віри у всемогутність розуму людини, то перехід від класичної філософії до некласичного філософування на межі XIX—XIX ст. супроводжувався кризою раціоналізму та посиленням уваги до почуттів, емоцій, інстинктів. Однією з найвпливовіших ідейних течій XX ст., в центрі уваги якої знаходиться сфера несвідомого, стала теорія психоаналізу Зігмунда Фройда.

Вчення З.Фройда, що склалося на межі XIX – XX ст., спочатку обмежувалося досить скромною метою - віднайти причини й методи лікування невротичних захворювань, які трапляються в окремих людей. Проте вже в перші десятиріччя існування психоаналізу зміст його значно розширився, він став філософським вченням. На початку XX ст. психоаналіз набув широкого визнання серед інтелігенції Європи, а з 1909 р. теорія З.Фройда ставала дедалі популярнішою і в США. З часом його теоретичні положення та установки почали застосовуватись у філософії для пояснення особистісних, культурних та соціальних феноменів.

Психологічні таємниці людини надзвичайно цікавили і Володимира Винниченка. Творчість українського письменника Д.Гусар-Струк назвав «моральною лабораторію» [4,с.94], адже своїх героїв Винниченко часто ставив у ситуацію морального експерименту, аналізуючи підсвідомі першопричини їхньої поведінки, гру інстинктів, химерні поєднання соціальних і біологічних чинників.

Сам В.Винниченко свій інтерес до глибинних процесів психіки зафіксував у листі до М.Горького ще у 1909 р.: «перш за все, мене глибоко цікавить питання про ставлення людини до інстинктів, на перший погляд, можливо і священних, але по суті, настільки недоторканих, що розум і воля не мають змоги їх порушити… » [5,с.52].

В.Панченко, досліджуючи біологічні проблеми у творчості Винниченка, перелічує питання, що розглядає письменник в своїх творах: «Чи може людина змінити саму себе? Наскільки сильною є в кожному з нас біологічна програма (“щось більше за нас“)? Якою мірою спадковість, інстинкти визначають поведінку і долю представників обох статей - чоловічої й жіночої? … Чим завершується конфлікт двох однаково сильних життєвих мотивів - біологічного і набутого?» [6,с.181-182].

Споріднює творчі пошуки українського митця з вченням австрійського психіатра і увага до психології еросу, стосунків між статями, родини, кохання, народження дітей. Як зауважував М. Рудницький, «велика заслуга Винниченка в тому, що він перший у нашій літературі показав поза механічно повторюваним словом “кохання“ полове питання, яке в суспільній громаді має більшу силу, ніж так звані ідеали» [7,с. 308].

«Рушійною силою людини є, в кінечному підсумку, її потреби, бажання», «світ - це Я, мої бажання» - подібні сентенції демонструють Винниченкові роздуми стосовно питань, увагу яким приділяв і З.Фройд. Вводячи в свої психоаналітичні конструкції поняття «Мохноноге», «Іванище» (тобто Воно), В.Винниченко, безперечно, спирався на ідеї австрійського психіатра.

Конфлікт між раціональним та ірраціональним осмислювався В.Винниченком на рівні індивідуального буття. Внаслідок творчих експериментів в своїй «моральній лабораторії» митець доходить до висновку, що не розум керує людським життям, а інстинкти. Нервові захворювання та причини, що їх викликають, - питання, які досліджував З.Фройд (витіснення сексуальності, сублімація, Едипів комплекс, «рукоблудіє», погана спадковість, інцест) - стали основною тематикою творів В.Винниченка і гідно проілюстровані на сторінках його романів.

Фройд стверджував, що всі процеси психічного життя людини по суті позасвідомі, а свідоме життя розуму є надто маленькою часткою порівняно з його позасвідомим життям. Між сферами позасвідомого існує, на думку Фройда, третя сфера - передсвідомого, яка виконує роль своєрідного «сторожа». Поняття передсвідомого вводиться психіатром для визначення взаємодії між свідомістю і позасвідомим.

В.Винниченко, роздумуючи над цими питаннями, доходить висновку, що наша психічна система поділена на три частини: «свідомість, міжсвідомість і підсвідомість. Є проміжок між свідомістю й підсвідомістю, що єднає собою ці дві галузі й от ця проміжність грає немалу ролю в нашій психічній діяльности. То вона дає нам всякі сумніви, антилогічні думки, то вона той “демон“, що проти ясної свідомості підсуває нам всякі сумніви, злочинні настрої, послаблює нашу свідому волю і діє на підсвідомість. З нею треба рішуче боротися» [2,с.154].

Характеризуючи свідомість як «самовпевнену» і «геніальну», Винниченко водночас зазначає, що вона є «немовлям» у порівнянні з підсвідомістю». Винниченкове розуміння підсвідомого розкривається у таких міркуваннях: «...я все більше приходжу до переконання, що наше психічне буття поділене на три поверхи: нижчий поверх, база - підсвідоме. Середній поверх - нижча свідомість, виділена з нижчого. І горішня - повна свідомість. Як і раз-у-раз база піраміди виконує найкориснішу, найголовнішу ролю, а горішня командує. Найгірший елемент, як і в соціяльній структурі, середній, оце мещанство, дрібна буржуазія психіки. Заздрісна, зловтішна, дріб'язкова, злочинна, безграмотна, боязка. То вона, як тільки горішня ослабне, диктує підсвідомому всі капості, все зневір'я, втому, апатію, нудьгу, порожнечу» [Цит.за:8,с.67].

З.Фройд ставився до несвідомого як до певного базового, але нижчого рівня психіки. Метою психоаналізу було виключення травмуючого впливу несвідомого: «Де було Воно - там буде Я». Фройд прагнув, в кінцевому підсумку, підкорити несвідоме свідомому. Винниченко розуміє це так: «Протиставляти почуття інстинктові - нонсенс, бо почуття є форма вияву інстинкту. І сказати, що сили біологічні панують над нашими чуттями є так само не вірно як казати, що вогонь панує над попелом» [3,с.94].

З одного боку, він характеризує позасвідомі процеси як незмінні, фатальні для людини біологічні програми, як силу інстинктів й спадковості. Вельми промовистою є назва п'єси В.Винниченка «Мохноноге» (1915 р.). Письменник так коментує дане питання: «Воно живе в кожнім з нас, живе раніше, ніж свідомість і воля. Раніше того, що зветься людським, добрим або злим. Коли у згоді з нашими бажаннями, цілим світоглядом - добре, коли противне - то вже зле.Тому воно многолице, мінливе, невловиме. Ми завше в боротьбі з ним, хоч несвідомі цього. Але бувають інколи моменти, коли наша увага яскраво ставить питання про цю боротьбу» [1,с.227].

Але разом з тим, несвідоме у В.Винниченка виступає як невід’ємна частина природи людини, сила, що здавна керує життям людства. Інстинкти для українського письменника виступають певною формою світовідчування, необхідною умовою світосприйняття. Він висуває вимогу гармонійного співіснування розуму, почуттів та волі, пропагуючи філософсько-світоглядну засаду - "чесність з собою". А пізніше розвиває ці думки в послідовну теорію-філософський трактат «Конкордизм».

Фройд першим почав описувати людську психіку як простір непримиренних конфліктів між інстинктом, розумом та свідомістю. В.Винниченко, услід за З.Фрейдом, доводить, що людина не є внутрішньо несуперечливою істотою, що у ній відбуваються постійна боротьба між свідомим і несвідомим. Драматург, як і психоаналітик, не лише відображує внутрішні протиріччя у психіці людини, але й прагне допомогти їй зрозуміти саму себе.

Література:

1. Винниченко В. Щоденник. - Едмонтон; Нью-Йорк, 1980. - Т.1.: 1911 - 1920. - 499с.

2. Винниченко Володимир. Щоденники (1926 - 1927) // Київська старовина. - 2000. - №3. - С. 153 - 166.

3. Винниченко Володимир. Щоденники (1934 - 1936) // Київська старовина. - 2000. - №6. - С. 83 - 102.

4. Гусар-Струк Д. Винниченкова моральна лабораторія // Сучасність. - 1990. - №7-8. - С.94-105.

5. Крутікова Н. Листування М. Горького з В.Винниченком // Слово і час. - 1993. - №2. - С.46-57, 72.

6. Панченко В. "Будинок з химерами". Творчість Володимира Винниченка 1900-1920 рр. у європейському літературному контексті. - Кіровоград, 1998. - 272с.

7. Рудницький М. Від Мирного до Хвильового. – Львів, 1936.

8. Сиваченко Г. Пророк не своєї вітчизни. Експантріантський «метароман» Володимира Винниченка: текст і контекст. - К.: Альтернативи. - 2003. - 280с.

9. Фрейд З. Основные психологические теории в психоанализе. — М.: АСТ, 2006. — 400 с.