Політологія

К.і.н. Петров О.О.

Донбаська національна академія будівництва і архітектури, Україна

Основи місцевого самоврядування на Україні в рамках сучасної регіональної політики.

 

Державний устрій кожної демократичної держави передбачає наявність такого інституту, як місцеве самоврядування. Для України як демократичної держави важлива побудова міцного громадянського суспільства, одним з елементів якого є управління народом власною територією. Місцеве самоврядування у формі рад існує в Україні ще з 1917 року, хоча відтоді значно еволюціонувало, особливо за часів незалежності. До основних нормативних актів, що регулюють діяльність органів місцевого самоврядування на сучасному етапі відносяться Конституція України 2010 року та Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” вiд 21 травня 1997 р. за № 280/97 [4].

Органами місцевого самоврядування в Україні є сільські, селищні, міські, районні й обласні ради, а також сільські, селищні та міські голови. Вони наділяються власною компетенцією, в межах якої діють самостійно. Обласні, районні, Київська і Севастопольська міські ради одночасно виконують функції органів державної влади. Ради складаються з депутатів, які обираються терміном на п’ять років.

Голови обласних, міських, селищних і сільських рад обираються безпосередньо населенням. Вони очолюють виконавчі комітети відповідних рад. Кількісний склад виконавчого комітету визначає рада на пленарному засіданні. Персональний склад виконавчого комітету пропонується головою відповідної ради і затверджується радою. У сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) радах за їхнім рішенням виконавчі комітети можуть не утворюватися. У цих випадках виконавчі функції здійснює голова ради.

Голови сільських, селищних, міських, районних і обласних рад та очолювані ними виконавчі органи підзвітні та підконтрольні відповідним радам. З питань здійснення делегованих їм повноважень державної виконавчої влади вони підпорядковані Кабінету Міністрів України, а також виконавчим органам рад вищого рівня.

Повноваження сільської, селищної, міської, районної і обласної рад, Верховної Ради, Автономної Республіки Крим можуть бути достроково припинені в разі, якщо вона:

-               прийняла рішення, спрямоване на порушення територіальної цілісності України, самочинну зміну її державно-територіального устрою;

-               порушила Конституцію України і закони України та не приводить своє рішення у відповідність з ними;

-               не може протягом двох місяців провести пленарне засідання чи утворити свої виконавчі органи.

Рішення про скасування незаконних рішень рад та дострокове припинення повноважень і призначення нових виборів цих рад приймає Верховна Рада Україна.

Як стверджує український дослідник місцевого самоврядування В.С.Куйбіда, незалежність місцевого самоврядування визначається його правовою фінансовою та організаційно-кадровою незалежністю. “З іншого боку, - каже він, - фінансове забезпечення місцевого самоврядування детермінує не тільки значення місцевих органів влади для держави, але й їх структуру та принципи і методи діяльності. Від рівня розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування залежить виконання ним своїх функцій. Однак на сьогодні стан фінансової бази місцевого самоврядування в Україні є вкрай незадовільним. Низка проблем формування фінансово-матеріальної бази місцевого самоврядування ще чекає свого вирішення” [1, с. 202].

Вважається, що самоврядування існувало і існує тільки на рівні населених пунктів, тобто там де можливо реалізувати право громади на місцеві ресурси. А на рівні регіональному (районному чи обласному) мають формуватися виконавчі структури, які виконують функції державного управління і координаційні функції стосовно виконавчих органів самоврядування у межах делегованих їм повноважень. Така позиція заперечується В.С.Куйбідою, адже протиставляє місцеве самоврядування державному управлінню, а місцевий розвиток –  національному. Проте для ефективного розвитку суспільства необхідна злагоджена діяльність всіх рівнів управління, потрібна солідарна праця всіх органів влади (місцевих і державних). “Нині практично відсутні економічні теорії, які б могли повноцінно розкрити і пояснити узгодженість місцевого і регіонального розвитку. Актуальність створення таких теорій особливо зросла в наш час, коли в розвинених державах світу в умовах демократії і самоврядування виникли нові ідеї місцевого розвитку. В основі цих ідей – використання переваг території (ресурсних, інфраструктурних тощо) для стимулювання такої економічної діяльності, яка є по суті органічною функцією населення” [1, с. 202].

В.С.Куйбіда наголошує, що наразі спостерігається певне переплетення економічних та політичних аспектів управління областями, містами і селищами в умовах місцевого самоврядування і нової парадигми економічного розвитку. Нові ідеї місцевого розвитку орієнтують суспільство на повне використання місцевих ресурсів (насамперед працересурсного та туристично-екологічного потенціалу) з метою створення комфортного середовища життєдіяльності населення і нагромадження багатства на конкретній території. Таким чином, самі громадяни через власні громадські органи самоуправління повинні поліпшувати власну екологію, економіку та туристичну привабливість регіону [1, с. 202].

У другій половині 90-х років за ініціативи місцевих органів влади Кабінетом Міністрів України затверджено дев’ять державних довго- та середньострокових програм соціально-економічного розвитку, спрямованих на вирішення найгостріших проблем окремих регіонів, а саме: по Автономній Республіці Крим, м. Севастополю, Великій Ялті, м. Києву, Донецькій, Луганській, Херсонській областях, м. Львову, гірській Рахівщині [1, с. 203].

З метою запровадження на центральному та регіональному рівнях стратегічного програмування регіонального розвитку прийнята Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року (постанова Кабінету Міністрів України № 1001 від 21 липня 2006 р.) [2], що визначає стратегічні завдання, пріоритети державної регіональної політики на перспективу, шляхи їх реалізації. Згідно з цим нормативним актом визначені наступні принципи регіональної політики:

Програмування: політика регіонального розвитку здійснюється на основі взаємозв’язаних довгострокових стратегій, планів та програм розвитку як на державному, так і на адміністративно-територіальному рівні. Цей принцип також передбачає щорічне планування необхідних витрат державного бюджету, що сприяє забезпеченню прозорості, стабільності та синхронізації в політиці розвитку регіонів.

Концентрації: у зв’язку з обмеженістю державних фінансових ресурсів під час виконання потрібних завдань ресурси концентруються на певних територіях, встановлюється ієрархічність пріоритетів відповідно до сформульованих цілей, визначаються вимоги до економічної ефективності їх використання.

Синхронізації дій (“синергії”): передбачається синхронне проведення ряду реформ, що впливають на соціально-економічний розвиток регіонів, узгодження пріоритетів та дій  центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо регіонального та місцевого розвитку.

Поляризованого розвитку: передбачається формування “опорних регіонів” (полюсів, локомотивів зростання), в яких концентруються фінансові, адміністративно-управлінські, людські та інші ресурси, з подальшим посиленням інноваційної активності в інших регіонах.

Додатковості: передбачається, що фінансова підтримка регіонального розвитку здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Субсидіарності: такий розподіл владних повноважень, за яким місце надання адміністративної (управлінської) послуги максимально наближено до її безпосереднього споживача з урахуванням повноти надання належної якості послуги шляхом концентрації матеріальних і фінансових ресурсів на відповідному територіальному рівні управління.

Збалансованого розвитку: зумовлює диференційованість надання державної підтримки регіонам з урахуванням їх потенціалу умов, критеріїв та строків, визначених законодавством.

Партнерства: передбачається тісна співпраця між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, суб’єктами господарювання.

Єдності: передбачається забезпечення суспільної єдності, яка полягає у зменшенні відмінностей між окремими регіонами у використанні людських ресурсів та рівні життя населення; економічної єдності, яка полягає у зменшенні відмінностей в економічному розвитку між регіонами; просторової єдності, яка полягає у створенні інфраструктурних умов для розвитку периферійних регіонів. Досягнення єдності в усіх трьох вимірах повинне бути однією із цілей регіонального розвитку та регіональної політики.

Для створення умов активізації розвитку малих міст Верховною Радою України був прийнятий Закон України від 4 березня 2004 р. за № 1580-IV “Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст України” [3], який узагальнив проблеми, з якими стикається населення населених пунктів чисельністю менш ніж 50 тисяч осіб. Закон передбачає створення умов для забезпечення комплексного розвитку малих міст, покращення інвестиційного клімату, поліпшення стану міського господарства, а також умов життєдіяльності населення. За цим законом державна підтримка соціально-економічного розвитку малих міст, у тому числі депресивних, надається з метою забезпечення позитивної динаміки рівня та якості життя населення, створення умов для розвитку виробництва, зв’язку, стимулювання підприємницької ініціативи за рахунок власних фінансових, матеріальних, трудових і природних ресурсів територіальних громад малих міст. Державним пріоритетом у розвитку малих міст є створення умов для забезпечення їх сталого розвитку та формування пріоритетних напрямів перспективного розвитку міст різного типу, а саме:

- для малих міст, що прилягають до центрів систем розселення (міста - супутники центрів систем розселення), - розміщення філіалів і цехів промислових підприємств, що виносяться з цих центрів;

-  для міст, що мають значні рекреаційний та оздоровчий потенціали (міста-курорти і санаторно-курортні та рекреаційні центри), - стимулювання розвитку курортних функцій із забороною будівництва нових і розширення діючих промислових підприємств, не пов’язаних із задоволенням потреб відпочиваючих і населення малих міст або таких, що можуть негативно вплинути на природні лікувальні фактори;

- для міст, що мають значні природний та історико-культурний потенціали (історичні, історико-архітектурні, культурні та туристичні центри), - розвиток туристичних функцій із збереженням і можливим господарським використанням об’єктів культурної спадщини, захист довкілля, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів міст;

- для міст - центрів сільськогосподарських районів (адміністративні центри районів, центри низових локальних систем розселення, господарські центри місцевого значення) - розвиток економічного потенціалу, пов’язаного з переробленням продукції сільськогосподарського виробництва, та соціальної інфраструктури з урахуванням можливостей обслуговування сільського населення, забезпечення водо-, газо- і енергомережами, дорогами;

- для міст - господарських центрів систем розселення місцевого значення - крім зазначеного вище додатково передбачається створення умов для продуктивної зайнятості населення, створення середніх і малих підприємств;

- для монофункціональних міст (індустріальних і аграрно-індустріальних центрів) - стабілізація соціально-економічного розвитку, структурна перебудова виробничої бази, пошук альтернативних виробництв, вирішення екологічних проблем, пов’язаних з нераціональною господарською діяльністю, покращення виробничої і соціальної інфраструктури міст для забезпечення їх інвестиційної привабливості та розміщення високотехнологічних виробництв, кооперування з підприємствами великих міст, використання місцевих природних і матеріальних ресурсів, розвиток малого підприємництва, створення умов для самостійної зайнятості населення.

Таким чином, можна стверджувати, що державна влада не залишила поза увагою проблеми регіонів і підтримує розвиток громадянського суспільства, активно співпрацюючі з місцевим самоврядуванням.

 

Література:

 

1.                 Куйбіда В.С. Принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування: [Монографія] / В.С. Куйбіда – Київ : МАУП, 2004. – 432 с.

2.                 Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 року №1001 “Про затвердження державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року” [текст документа] [Електронний ресурс] // Режим доступу до статті : http://www.kmu.gov.ua/control/npd/list

3.                 Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст України [Закон України від 4 березня 2004 р. за № 1580-IV] // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 24. – С.332.

4.                 Про місцеве самоврядування в Україні [Закон України від 21 травня 1997 року за № 280/97] // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – С.170.