Секція 13

Фисенко С. В

Шик Ю.О

 Студенти факультету «Міжнародної економіки та права»

Криворізький економічний інститут

ДВНЗ Криворізький національний університет

м.Кривий Ріг, Україна

 

Специфіка природи стандартів міжнародного економічного права

 Актуальність даної теми, полягає в тому, що сучасний стан розвитку міжнародного економічного права харак­теризується насамперед розвитком його принципів, які набувають нового значення, особливо внаслідок їх застосування на практиці. Принципи міжнародного економічного права, які характеризуються різними ознаками та видовими особливостями, формують його кістяк, своєрідну вісь, навколо якої групуються інші міжнародно-правові норми та інститути цієї галузі. Вивченню взаємозв'язків елементів системи міжнародного економічного права та їх класифікації присвя­чено багато наукових досліджень. В більшості з них норми міжнарод­ного економічного права класифікуються, виходячи з аналізу сукуп­ності всіх джерел міжнародного права, а не лише тих, що регулюють міжнародні економічні відносини.        

     Дослідження питань з’ясування специфіки природи стандартів у вивчення прин­ципів міжнародного економічного права було зроблено М.М. Богуславським, Г.Ю. Бувайликом, В.А. Василенком, Г.М. Вельяміновим, С.А. Войтовичем, Б.І. Кучером, В.Г. Шкодою та іншими вченими- міжнародниками1.

  Метою даної статті є розуміння міжнародного економічного права не може бути зведене лише до розуміння міжнародного права, що зумовлено насамперед, особливостями структури джерел міжнародного економіч­ного права  [1].

В процесі дослідження принципів міжнародного економічного права доктриною і практикою міжнародного економічного права було запроваджено відносно нове для міжнародного економічного права класифікаційне поняття «стандартів». Важливою в цьому плані є проб­лема визначення стандартів міжнародного економічного права.

Підтримуючи прихильників існування стандартів міжнародного економічного права, необхідно відзначити, що мета стандартів полягає у наданні можливості суб'єктам світогосподарських зв'язків самостійно обирати межі співпраці між собою, виходячи з принципу взаємності та гарантування мінімальних економічних прав і можливостей їх реалізації у системі міжнародних економічних відносин. Тобто, в системі прин­ципів міжнародного економічного права, крім спеціальних принципів, існує група договірних принципів, які починають діяти між державами, коли останні взяли на себе зобов'язання їх дотримуватися7.

Іншим прикладом може бути взаємодія між національним стан­дартом і мінімальним стандартом міжнародного економічного права. Бажання договірних сторін полягає в тому, що договір має розши­рювати, а не обмежувати права іноземців, які надаються їм згідно зі звичаєвим міжнародним правом і відповідно формують мінімальний стандарт поводження з іноземцями [1].

Нарешті, стандарти можуть слугувати додатковим цілям. Так, надання національного стандарту в митній сфері носить беззмістовний характер (тобто такий, що не має сенсу застосування). Тут доцільне застосування інших стандартів, які сприятимуть встановленню рівності в правовідносинах — нації найбільшого сприяння чи преференційного стандарту .

Стандарти міжнародного економічного права універсальні. Ця їх властивість полягає у важливості їх широкого і навіть загального поши­рення та застосування, але не у загальному визнанні суб'єктами міжна­родного економічного права. Стандарти існують у багатьох галузях міжнародного права і розглядати їх можна з різних позицій. Як прик­лад, це і міжнародне повітряне право і міжнародний захист прав людини тощо. Незалежно від галузі міжнародно-правового регулюван­ня, мета стандартів полягає в договірному формуванні рівня прав і обо­в'язків для суб'єктів міжнародного права та дестинаторів цих відносин [2].

За своєю суттю та принципом дії стандарти міжнародного еконо­мічного права найкраще можна порівняти із стандартами міжнародних прав людини. Будь-яка спроба відступити від цього встановленого мінімального рівня прав є порушення державою своїх міжнародних зобов'язань. Навіть міжнародні стандарти праці являють собою дого­вірні зобов'язання держав, що втілюють основні права і свободи людини12. Дослідники проблем прав людини відзначають, що концепція прав людини та основних свобод збагатила поняття мінімального стан­дарту в багатьох галузях міжнародно-правового регулювання. Вони, зокрема, вважають, що згадана концепція являє собою юридично обо­в'язковий стандарт у ставленні до іноземців13, і держава має дотриму­ватися визнаних міжнародним правом стандартів навіть за умови, коли ці стандарти не потрібні відповідно до внутрішнього права чи навіть несумісні з останнім. Дії держави, наслідком яких стало порушення міжнародного договору і завдана шкода іноземцям, визнаються несу­місними з міжнародним правом, тобто вони порушують міжнародні домовленості та міжнародний стандарт правосуддя  [1].

Отже, суб'єкт міжнародного економічного права, який взяв на себе зобов'язання згідно із відповідним стандартом, повинен їх пова­жати, виконувати і дотримуватися.

Аналогічна ситуація і з мінімумом прав людини в міжнародному економічному праві. Існує чіткий мінімум вимог, відмовитися від якого суб'єкти світогосподарських зносин на сьогодні вже не можуть, а спроба обминути виконання таких вимог кваліфікується однозначно як відступ від узятих договірних зобов'язань, що є порушенням перед іншими договірними сторонами.

Існує проблема визначення поняття «стандарти міжнародного економічного права», включаючи їхній перелік. Зокрема, в Юридичній енциклопедії при визначенні міжнародних стандартів як таких до них віднесені міжнародно-правові принципи і норми, які закріплюють стандартизовані правила поведінки суб'єктів міжнародного права в різних сферах міждержавного співробітництва15. Мета застосування стандартів полягає у встановленні мінімальних вимог співробітництва між суб'єктами міжнародного економічного права. При додатковому зверненні до Нового Вебстерського тлумачного словника, виданого США у 1993 р., поняттю стандарту (standard) відповідає повторювана чи імітована модель, яка встановлена звичаєм і згодою  [2 ].

З вищенаведених визначень слід виокремити, насамперед, ключові елементи поняття стандарту, а саме це: норми та міжнародно- правові принципи, що стандартизують у міжнародному співробітництві правила поведінки, яких повинні дотримуватися держави відповідно до укладених ними угод. Вищенаведені елементи дають змогу певною мірою зрозуміти сутність поняття стандарту міжнародного економіч­ного права, а саме його договірну природу, пов'язану з обов'язковістю участі двох чи більше договірних сторін. Отже, стандарт міжнародного економічного права — це норма-принцип, в основу якої покладено метод співставлення і порівняння умов, що застосовується на договірній основі між суб'єктами міжнародного економічного права і застосування якої призводить до встановлення відповідного правового режиму між договірними сторонами.

На сьогодні доктрина  визначає сім стандартів міжнародного економічного права, які випливають із договірної практики його суб'єктів: 1) мінімальний стандарт (the Minimum Standard); 2) стандарт преференційного ставлення (the Standard of Preferential Treatment); 3) стандарт нації найбільшого сприяння (the Most-Favoured-Nation Standard); 4) національний стандарт (the National Standard); 5) стандарт тотожного ставлення (the Standard of Identical Treatment); 6) стандарт

ідкритих дверей (the Standard of the Open Door); 7) стандарт рівноправ­ного ставлення (the Standard of Equitable Treatment). Окремо зупини­мося на характеристиці змісту кожного з них [4 ]..

На сьогодні мінімальний стандарт міжнародного економічного права виступає як норма міжнародного звичаєвого права. Це пояснюється тим, що такий стандарт створює підґрунтя, відповідно до якого має діяти міжнародне економічне договірне право, а саме шляхом узагальнення встановлює необхідний мінімум вимог і правил ставлення до іноземних осіб18. Він містить мінімум прав та обов'язків суб'єктів міжнародного економічного права. Спроба приймаючої держави обме­жити права осіб іншої договірної сторони є порушенням встановленого мінімуму прав. Такі обмеження слід кваліфікувати як неприпустимі в контексті прагнення до співпраці між суб'єктами міжнародного еконо­мічного права.

Застосування преференційного стандарту у відносинах між суб'єктами міжнародного економічного права — результат політичної залежності чи винятково тісних міждержавних відносин. Політична залежність була притаманна періоду існування держав-метрополій та залежних від них територій. З часом ситуація змінилася, а отже, у такому розумінні про дію преференційного стандарту між державами можна говорити в минулому часі. Наявність сьогодні тісних відносин між окремими групами держав певного регіону чи державами-членами міждержавного об'єднання поширене явище. Така співпраця додатково навантажує економічний суверенітет окремо взятої держави, а точніше обмежуєйого. Незалежно від форми свого вияву (економічний союз, митний союз, вільна економічна зона тощо) головна мета такої спів­праці полягає в максимальній уніфікації правовідносин між державами та впровадженні конкретних загальнообов'язкових для певної групи суб'єктів міжнародного економічного права правил регулювання мит­них, торгівельних і промислових відносин. Прикладами згаданих об'єд­нань можуть слугувати Європейська зона вільної торгівлі, Латиноаме­риканська асоціація вільної торгівлі, а як економічний союз — держави Бенілюксу тощо19. За таких умов постає питання узгодження і впрова­дження договірних режимів між членами об'єднання, а це напряму залежить від застосування між державами-членами конкретного стандарту [3 ].

У переліку стандартів міжнародного економічного права особливе місце посідає стандарт найбільш сприятливої нації. Останній означає обов'язок держави надати іншій державі, її фізичним чи юридичним особам в узгодженій сфері переваги, привілеї та пільги, такі ж сприят­ливі, які вона надає або надасть у майбутньому будь-якій третій державі та її юридичним чи фізичним особам. Фактично даний стандарт означає звичайні, недискримінаційні умови співробітництва, на відміну від особливих умов (обмежувальних чи, навпаки, преференційних), які можуть вводитися щодо окремих країн20. Стандарт найбільш сприятли­вої нації характеризується чотирма ознаками, які випливають з договірної практики:

♦           надання стандарту нації найбільшого сприяння неприпустиме із дискримінаційними діями держави, що його надає стосовно вигодо- набуваючої держави чи на користь третіх держав;

♦           режим найбільшого сприяння не виключає можливості надання бенефеціарію додаткових вигод поза тими, які вже надані третій державі і стосовно якої вже діє стандарт найбільшого сприяння;

♦           треті держави, які не є договірними в наданні стандарту найбіль­шого сприяння, створюють третій договірний правопорядок. І, отже, порівняно із режимом, що надається тертім державам, надання стан­дарту найбільшого сприяння має виключати наявність будь-якої дискримінації щодо бенефеціарія цього стандарту;

♦           стандарт найбільшого сприяння не потребує погодження з будь- якими нормами поведінки. Надані цим стандартом права, являють собою переваги, надані приймаючою державою третім сторонам. За умов можливості набуття переваг щодо третіх держав стандарт найбільшого сприяння — це порожня оболонка. А в процесі своєї дії — це оболонка з гнучким та постійно змінним змістом. Договірна прак­тика надання стандарту нації найбільшого сприяння розрізняє наступні можливості надання цього стандарту: 1) одностороннє та взаємне; 2) безумовне та під умовою.

Надання стандарту найбільшого сприяння є найбільш поширеним і має на меті отримання можливої автоматичної участі без додаткових узгоджень чи відшкодувань в усіх вигодах, що надані чи будуть надані в конкретній галузі третій державі. Надання стандарту найбільшого сприяння під умовою передбачає лише можливість обговорення рівнозначних поступок. Це має свої недоліки: необхідність прийняття додаткової угоди між приймаючою державою і бенефіціарієм та обговорення питань стосовно еквівалентності поступок, що призводить до відступу від первинних договірних зобов'язань сторін  [1 ].

Окремо слід виділити надання стандарту нації найбільшого сприяння на багатосторонній основі. Прикладом надання такого стандарту може слугувати запровадження зазначеного застереження в межах ГАТТ/СОТ. Так, «якщо держава надає певні торговельні привілеї комусь зі своїх держав-партнерів, тоді автоматично ці привілеї мають поширюватися на всі інші держави-партнери, які є членами СОТ»22. Важливість режиму найбільшого сприяння була визнана і в Європей­ському Союзі, незважаючи на те, що Суд Євросоюзу відмовився визнати, що положення ГАТТ можуть мати характер прямої дії, і ряд положень ГАТТ були інкорпоровані в законодавство ЄС, серед яких й режим найбільшого сприяння23. Разом із тим сьогодні висловлюються думки, що режим найбільшого сприяння не може належним чином протистояти дискримінації в міжнародній торгівлі і має бути модифікований  [2 ].

Отже, головна мета стандарту найбільшого сприяння полягає в можливості бенефеціарія автоматично набувати переваг, що надані чи можуть бути надані приймаючою державою третім сторонам    [2

Національний стандарт має на меті встановлення внутрішньопра- вової рівності. За таких умов особи іноземних держав прирівнюються в правах до власних громадян. Тобто, такий стандарт передбачає договір­не зобов'язання зі встановлення для іноземних фізичних і юридичних осіб такого самого правового режиму, яким користуються юридичні і фізичні особи певної країни26. Цінність договірного визначення цього стандарту особливо позначається на особистих і майнових правах громадян однієї договірної сторони при перебуванні на території іншої держави, а також на їх праві вільного доступу до місцевих судів, рівність при оподаткуванні тощо. За умов, коли в будь-якій сфері на дого­вірному рівні закріплені національний стандарт та, наприклад, стандарт нації найбільшого сприяння, договірна сторона має право вимагати дотримання будь-якого із закріплених стандартів чи поєднання обох відразу. Застосування національного стандарту і стандарту найбільш сприятливої нації стосовно іноземців автоматично продовжує дію міні­мального стандарту при прирівнюванні в правах іноземців до власних громадян. За таких умов прагнення договірних сторін полягає в тому, що договір має розширювати межі захисту і в жодному випадку не обмежувати права іноземців27. Водночас національний режим може надаватися не лише суб'єктам, а згідно з цим принципом, імпортованим товарам, які після того, як потрапили на внутрішній ринок держави, мають право на такий самий режим, що й товари місцевого виробництва [2 ].

Стандарт тотожного ставлення полягає в спробі чітко закріпити вияв принципу взаємності. Його застосування характерне попереднім стадіям міжнародного економічного права. Прагнення суб'єктів до чіткого закріплення принципу взаємності не позбавлене недоліків: необхідності чіткого визначення рівня взаємності, що, в свою чергу, сприяє укладенню додаткових угод між договірними сторонами; постійне і послідовне відстоювання взаємності зводить нанівець ефек­тивність досягнутих договірних положень, адже кожен бажає досягти більшого рівня взаємності29. Лише взаємодоповнююче поєднання стандартів нації найбільшого сприяння з стандартом тотожного ставлення може бути міцним підґрунтям взаємовигідної і ефективної співпраці суб'єктів міжнародного економічного права.

Стандарт відкритих дверей має на меті створити рівність можли­востей і умов між договірними сторонами (бенефіціаріями чи вигодо- набувачами) стосовно території, що не перебуває під юрисдикцією однієї з цих договірних сторін. Характерна риса цього стандарту полягає в тому, що використання цих преференційних можливостей не повинно завдавати шкоди іншим суб'єктам міжнародного економічного права. На початку XX ст. застосування цього стандарту зумовлювалося бажанням суб'єктів світогосподарських зв'язків не допустити поділу таких, зокрема, держав, як Китай, на сфери впливу окремих держав та обмежити можливе іноземне втручання чи економічну гегемонію одного суб'єкта в таких державах і на таких територіях. За часів Ліги Націй існування в її рамках підмандатних територій, а потім підопічних територій ООН метою надання ним преференційного стандарту означало попередження фактичної анексії цих і виключало анексію цих територій державами — отримувачами зазначених мандатів. Тому стандарт відкритих дверей, як і стандарт нації найбільшого сприяння, мав на меті лише досягнення рівності між договірними сторонами [5 ].

Процес формування міжнародного економічного порядку не може бути досягнутий без чіткої орієнтації на міжнародне економічне право, його принципи, норми, інститути. Міжнародне економічне право характеризується складністю та багатогранністю внутрішньої структури. Його основу становлять загальновизнані принципи міжнародного права та стандарти. На відміну від ознак інших галузей міжнародного права, міжнародному економічному праву притаманні особливості побудови та функціонування. Відсутність у ньому загальних норм та наявність стандартів — одна з особливостей цієї галузі міжнародного права. Стан­дарти дають можливість державам-учасницям світогосподарських зв'язків самостійно обирати шляхи регулювання питань співпраці на договірній основі. Стандарти формують і чітко окреслюють права та обов'язки сторін, визначають договірно-правові статуси суб'єктів міжна­родного економічного права та встановлюють відповідні режими спів­праці між сторонами, забезпечують дієвий механізм захисту інтересів суб'єктів міжнародного економічного права. Разом з тим в науці міжнародного права питанню стандартів ще не приділяється належна увага. Важливою могла б стати постановка питання про кодифікацію стандартів міжнародного економічного права, зокрема тих, що діють в рамках міжнародних організацій. Це сприятиме наданню їм універсаль­ного значення та деталізації змісту. Проведення кодифікації міжнарод­них стандартів надало б більше єдності в їх розумінні та застосуванні на практиці.

Список використаних джерел:

 

 

1        Богуславский М.М. Международное экономическое право. — М., 1986. — 303 е.,

2        Бувайлик Г.Е. Общепризнанные нормы в современном международном праве. — К., 1984. — 269 е.

3        Загнітко О.П., Фединж Г.С. Режим найбільшого сприяння. // Юридична енцикло¬педія: в 6 томах. — Т. 5. Голова редкол. Шемшученко Ю.С. — К., 2003. — С. 267 — 268.

4        Батанов О.В. Національний режим. // Юридична енциклопедія: в 6 томах. — Т. 4. Голова редкол. Шемшученко Ю.С. — К., 2002 — С. 99.

5        Beльяминoв T.M. Meждyнаpoднoe экономическое право и процесс. Учебник. — M.: Boлтepс Хлувер, 2004. — С. 103-104.