Психология и социология/14. Кадровый менеджмент

Старовойтенко Н.В., к.пед.н., доцент, д.т.н., проф Осипенко В.І.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Почуття гумору керівника як засіб ефективного управлінського спілкування

Мистецтво спілкуватися з людьми і керувати ними – це не тільки результат спеціальної професійної підготовки управлінських кадрів, але і товар, що сьогодні користується попитом і високо оцінюється на ринку професійних послуг. «Це такий товар, що купується за гроші, як цукор, і кава, – стверджує Д. Рокфеллер.- І я готовий платити за таке вміння більше, ніж за будь–який інший товар у цьому світі» [6, ст.3].

В сучасних психологічних дослідженнях [1,3,5] все частіше підкреслюється роль гумору в управлінській діяльності. Поряд з проявами в соціальному контексті, гумор характеризується специфічними видами когнітивних процесів. Щоб генерувати гумор, керівник повинен подумки обробити інформацію, що надходить з оточуючого середовища чи з пам’яті, граючи думками, словами, чи діючи творчим способом, і таким чином видати дотепний вислів чи смішну невербальну дію, яка сприймається доброзичливо. Звідси зрозуміло, чому людям так важко визнати відсутність у себе почуття гумору – це сприймається як певна соціальна неповноцінність.

Гумор – складне явище, яке стосується багатьох аспектів нашого повсякденного життя. Це різновид психологічної гри, яка включає соціальні, когнітивні, емоційні та виражальні компоненти. Відомо, що гумор приймає різні форми, включаючи «консервовані жарти», спонтанні розмовні жарти, іронію, каламбури і двозначності, кумедні випадки і непередбачувані смішні вислови і дії.

Здорове почуття гумору – важливий показник соціального інтелекту керівника [4]. Що ж розуміють під почуттям гумору?

Почуття гумору може бути по-різному концептуалізовано:

- як звичний патерн поведінки (схильність часто сміятися, жартувати і розважати інших спонтанними жартами, сміятися над гумором інших людей);

- як здібність ( здатність помічати в явищах комічні сторони, виявляти протиріччя у навколишній дійсності, генерувати гумор, розважати інших, розуміти жарти, запам’ятовувати жарти));

- як риса характеру (вроджена життєрадісність, оптимізм, грайливість);

- як естетична реакція (отримання задоволення від конкретних типів гумористичного матеріалу);

- як настанова (позитивне ставлення до гумору і веселих людей);

- як світогляд (несерйозний погляд на життя);

- як стратегія самоуправління [5].

Чи спроможні усі керівники застосовувати гумор в управлінській діяльності? Звичайно, якщо їм притаманне почуття гумору. Говорити про наявність чи відсутність почуття гумору можна вже по тому, як керівник розуміє жарти, чи уловлює комізм ситуації, чи може посміятися над жартом, спрямованим не тільки на чужу, але і на власну адресу. Дослідники комічного (гумор є різновидом комічного) зазначають, що необхідно розмежовувати поняття почуття гумору і дотепність, які є різнопорядковими явищами [5, ст.59]. Дотепність є властивістю психіки і тому розглядається як одна з форм мислення, а почуття гумору є почуття, і тому розглядається в аспекті людських почуттів. Співвідношення почуття гумору і дотепності можна сформулювати наступним чином: дотепність створюють (робота дотепності), а комічне знаходять (функція почуття гумору). Така думка підтверджує здатність деяких керівників адекватно реагувати на гумор, використовувати заготовлені гумористичні форми, інших же генерувати жарти, тобто спонтанно, влучно видавати «смішну» продукцію. На думку автора, таке розмежування почуття гумору і дотепності може бути корисним у напрямі самовдосконалення управлінцями власного спілкування з персоналом, особливо з молоддю та діловими партнерами. Звичайно, покращувати, відшліфовувати гостроту свого розуму важко, якщо у керівника відсутні психологічні передумови дотепності, проте варто привчити себе завжди, навіть у дуже напруженій ситуації бачити комічне, знаходити протиріччя у поводженні, репліці, поставленому опонентом запитанні. Найголовніше – гумор повинен використовуватись здоровим способом. Це означає, що почуття гумору передбачає наявність у керівника позитивного ідеалу, без якого воно вироджується в негативні явища на кшталт нахабності, зухвальства і цинізму.

Ряд авторів (зокрема О.М.Лук) виділяють наступні передумови почуття гумору:

· здатність до відчуження, вміння бачити себе якби стороннім поглядом;

· здатність бачити речі під неочікуваним кутом зору;

· «розкутість» мислення, легкість асоціювання без гальмівного страху небажаних наслідків [2].

Існує думка, що управління і керівництво – це надзвичайно складна і серйозна діяльність, тому у керівника немає потреби і часу на жарти. Сміх на робочому місці ніколи не пов’язувався з ефективною діяльністю. Чи насправді це так?

Важливо, щоб керівник усвідомлював, що гумор –це велика сила, яка може бути і конструктивною, цілющою, і руйнівною. Згідно сучасним зарубіжним теоріям (Е.Ізен, Д.Холмс, М.Марра, К.Вінтон, К.Консалво, М.Род) багато з міжособових функцій гумору випливають з його неоднозначного характеру, що обумовлено різноманіттям паралельних значень, які він передає. Через таку двозначність, гумор є корисним засобом передачі певних повідомлень і подолання ситуацій, з якими було б важче розібратися з допомогою більш серйозного, однозначного способу комунікації. Відомо, що від повідомлень, які передані в гумористичній манері, можна відмовитися легше, ніж якби вони були виражені в серйозній формі. Це дозволяє співрозмовникам (керівник–підлеглий, ділові партнери, колеги тощо) врятувати свою репутацію, якщо повідомлення не зустріло хорошого прийняття. Позитивна емоція, яка викликана спільним сміхом з будь – ким, у кого є почуття гумору, може підсилювати взаємні почуття симпатії та привабливості, зміцнюючи позитивні настанови, вселяючи почуття довіри та розвиваючи близькі стосунки [5, ст.7].

Як важлива навичка комунікації, гумор буде потенційно корисним для керівника–лідера в багатьох аспектах його діяльності. Наприклад, гумор буде корисним для формулювання і роз’яснення трудових завдань, допомагаючи мотивувати і змінювати поведінку, сприяти креативності, долати стрес і взагалі налагоджувати взаємодію між керівником і підлеглим [3].

Едвард де Боно, відомий у світі спеціаліст з питань творчості, пояснює, що гумор і творчий процес – це фактично одне і те ж, в обох випадках мозок встановлює цінність ідей – абсурдної чи творчої. Таке можливе лише за умови, що людина подивиться на те, що відбувається, з незвичної точки зору, інакше сміливе новаторство і прояв почуття гумору в даній ситуації можуть видатися безглуздістю. В свою чергу, творчість, що проростає з гумору, здатна зробити мислення ефективнішим. Звідси виникає питання, чи є місце гумору в ситуації колективного розв’язання виробничих проблем? Розважити людей в процесі генерування ідей та прийняття рішення – момент для збереження творчості і натхнення. Зробити це непросто, проте досить важливо. Якщо серйозні роздуми довго не дають цікавих оригінальних варіантів розв’язання проблеми, керівник може вдатися до гумору і гротеску, що зруйнує практично будь-які упередження. Адже мати свіжий погляд на проблему настільки ж важливо, наскільки мати готове рішення. Будь-яка метафора, анекдот, вдала цитата чи вислів викликають різні асоціації у різних людей. В метафорі важливе не стільки слова, скільки зорові і слухові образи, що стимулюють уяву, допомагають краще зрозуміти суть проблеми. Навіть незначна асоціація може стимулювати неординарне рішення.

Наведемо приклади внесення керівником в колективне обговорення відтінків легкого гумору, щоб зняти напругу колег і створити більш невимушену обстановку:

– Будь-яке рішення породжує нові проблеми.

– Життя смугасте: криза – застій, криза – застій...

– Проблема в тому, якщо ви нічим не ризикуєте, ви ризикуєте ще більше.

– Бути оригінальним дурнем значно краще, ніж бути посереднім розумником.

– Якщо за помилку в розрахунках відповідає більше однієї людини – винуватих не знайти.

– Ніколи не вистачає часу на нормальне виконання роботи і завжди знаходиться час на її перероблення.

– Надкомпетентність більш небезпечна, ніж некомпетентність.

– Палиць не повинно бути більше, ніж коліс.

– Життєві драми відбуваються без репетицій.

– Плавають різними стилями, тонуть – одним.

– Ускладнювати – просто, спрощувати – складно.

– Найчастіше в ідеї дивує те, що до неї додумався хтось інший.

– Не давайте вашим думкам осідати: вони не випливуть більше.

– Творчість полягає в тому, щоб дозволити собі допускати помилки. Мистецтво – в тому, щоб знати, на яких з них наполягати.

– “Мені ненависні ваші переконання, але за те, щоб ви могли їх висловлювати, я ладен віддати життя” (Вольтер).

Використання керівником гумору в спілкуванні може бути доцільним при знятті відповідальності і пом’якшенні конфлікту, забезпеченні дотримання соціальних норм і здійсненні соціального контролю, набутті і підтримці статусу, підвищенні згуртованості і зміцненні ідентичності групи. Варто враховувати особливість застосування гумору у ситуаціях статусно–рольової взаємодії. Якщо гумористична нотка виходить від старшого за статусом, то це сигнал того, що тимчасово стосунки «начальник–підлеглий» припиняються і замінюються стосунками рівних. Якщо ж ініціатива виходить з низу, функція гумору інша: підлеглі роблять себе об’єктом насміхання і, передуючи більш суворе покарання, добродушно підсміюються над своєю похибкою. Аналіз гумору і сміху, які мають місце в організації, буде корисним способом вивчення структури влади, конфліктів і рушійних сил в організації. Якщо на різного роду зібраннях гумор приймає форму більш тривалих, дещо змагальних послідовностей жартів і є суперницьким, тобто використовується, щоб кинути виклик співрозмовникам, не погодитись з ними чи підірвати їх авторитет, то можна говорити про індивідуалістичну і змагальну культуру такого підприємства.

Цікаве дослідження провела психолог Е.М. Ізен Корнельського університету. Виявлено, що після перегляду смішного кінофільму, люди краще приступали до розв’язання важкого завдання. Ті ж, кому перед постановкою задачі було відмовлено в порції гумору, відчували, на думку Ізен «функціональну скутість». Отже, висновки прості– керівник повинен управляти серйозно, проте не засушити зайвим педантизмом та правильністю своїх підлеглих, пам’ятаючи вислів В.О. Ключевського: «Найдорожчий дар природи – веселий, сміхотливий і добрий розум».

Американські психологи переконані, що жарт, гумор – найкращий засіб у стресовій ситуації. «Дурачливість» у серйозній життєвій ситуації є ознакою душевного здоров’я, а нездатність пожартувати перед загрозою, свідчить про тупість, відсутність гнучкості мислення та інколи навіть душевну хворобу. Так, філософ Д.Морил у своїй книзі «Сміх – справа серйозна», стверджує: «Людина, що володіє почуттям гумору, в стресовій ситуації аж ніяк не відчуває себе спокійніше, просто вона більш гнучко підходить до її розв’язання. Навіть, якщо в її житті нічого особливого не відбувається, уява і свіжість думки не дозволить їй котитися по одній колії, уберігаючи себе тим самим від нудьги і депресії».

На думку Д.Форестера, гумор може слугувати важливим засобом полегшення переговорів і посередництва, особливо у випадках конфлікту і напруги між сторонами. Спонтанний гумор під час бесіди може змінити погляди, усунути блокуючі очікування, переглянути стосунки і розглянути тему з різних боків. Використання гумору для «прощупування» грунту і передачі потенційно небезпечних чи погрозливих повідомлень так, щоб можна було зберегти свою репутацію, особливо доцільно в контексті, де напруга в міжособових стосунках і несумісні погляди – неминуча частина процесу.

Протягом останніх двох десятиріч ідея переваг гумору на роботі, сприяла появі нового виду бізнес–консультантів, які спеціалізуються на стимулюванні цього почуття у працівників. Окрім створення інформаційних бюлетенів, інтернет–сайтів, книг і аудіо записів, котрі вихваляють переваги гумору на робочому місці, такі «консультанти з гумору» часто проводять в організаціях розважальні семінари, на яких навчають працівників, як стати веселішим і частіше використовувати гумор на роботі. Попереджаючи проти використання недоречних і образливих типів гумору, вони рекомендують працівникам проявляти веселість, розповідаючи кумедні історії підчас перерв, створюючи добірки жартів і смішних малюнків для перегляду у разі стресу, вивішуючи смішні малюнки своїх дітей на дошці оголошень [5, ст.403-428].

Як зазначає Гібсон, гумористичні тренінги подобаються як робітникам, так і керівництву, оскільки розвивають в обох групах впевненість у собі, попереджують зайву серйозність, особистісні комплекси. На рівні окремої людини гумор розглядається як спосіб контролю над стресом і стосунками з колегами, тоді як на рівні організації він дає відчуття контролю над працівниками, підсилюючи їх мотивацію і продуктивність праці.

Звичайно, всім відомо, що на вітчизняних підприємствах, в установах люди проявляли і проявляють дотепність, люблять жартувати, особливо при виконані монотонної фізичної роботи. Проте, такий гумор народжується спонтанно, неусвідомлено, як емоційна поведінка, як спосіб розважитися і зняти напругу – все залежить від наявності жартівників, гострословів, психологічного клімату та згуртованості групи. До цього часу керівники вітчизняних фірм, підприємств, установ не розглядали гумор як запланований вид діяльності, яку можна контролювати і використовувати як засіб для досягнення успіху. Більшість управлінців або скептично ставляться до проблеми гумору в бізнесі, або ж серйозно пояснюють, що їм невідомі ніякі емпіричні дослідження ефективності гумористичних методик в бізнесі, а тренінгів зі стимулювання гумору на робочому місці ніхто не пропонував.

Враховуючи вищезазначене, виділимо головні функції гумору в управлінській діяльності, що співвідносяться з комунікативними вміннями керівника:

- інформаційна – вміння, що характеризують спосіб організації та передачі керівником гумористичної інформації, дотримуючись при цьому міри в поєднанні серйозного і жартівливого;

- емоційна – вміння комплексно використовувати індивідуальні особливості почуття гумору з метою створення позитивного психологічного клімату;

- мотиваційна – вміння аналізувати власне бажання використовувати гумор в професійній управлінській діяльності; усвідомлення власних стилів використання гумору;

- регулятивна – вміння використовувати гумор в сфері міжособистісних стосунків, зокрема в складних комунікативних ситуаціях в роботі з персоналом, під час переговорів та конфліктних ситуацій.

Зрозуміло, що одним керівникам використовувати в роботі комічне легше, іншим – важче. Проте, і тим, і іншим необхідно робити це професійно, не порушуючи допустимі межі. Для цього слід знати і неухильно дотримуватись психологічних вимог щодо використання гумору в управлінських цілях. Таких психологічних вимог є досить багато. Зупинимось на основних:

- не висміювати особистість людини. Можна пожартувати стосовно поведінки, чи вчинку через окрему рису характеру людини (забудькуватість, неохайність, неуважність, скупість, неорганізованість, балакучість, хвалькуватість, схильність до авантюр тощо), проте не варто піддавати сміхові цінності, ідеали, політичні, релігійні переконання;

- не слід сміятися з того, що підлеглий не в змозі виправити. Наприклад, з приводу прізвища людини, віку, статі, національності, фізичної слабкості, зросту, схильності до повноти, заїкання. Неприпустимо викликати недобрий сміх з приводу особистих симпатій, інтимних стосунків людини, її рідних та близьких;

- недопустимі грубий, вульгарний жарт, кривляння, зубоскальство. Вони – наслідок низької культури керівника, недооцінки і неповаги особистості підлеглих та колег. Нерідко керівники дозволяють собі такі жарти у відсутності об’єкта насміхання або ж після звільнення його з посади, чи з місця роботи;

- не слід сміятися над випадковістю, висміювати мимовільний промах людини, особливо в присутності багатьох;

- не рекомендується першим сміятися над власним жартом. Це може викликати протилежну реакцію. Варто пам’ятати анекдот і про те, як в одному колективі підлеглі «підтримували» свого керівника. Після виданого чергового жарту керівником, один із підлеглих не засміявся. На здивування всіх присутніх, він відповів, що з завтрашнього дня в цій фірмі вже не працює;

- не варто гніватися, почувши жарт або побачивши посмішку колег чи підлеглих на свою адресу. Завжди треба бути готовим відповісти на гостре слівце, не боятися першому посміятися над власною невдачею та помилкою, підтримувати і спрямовувати гумор в потрібне русло, а не присікати прагнення співрозмовника жартувати. Проте, дозволити сміятися над собою можна тільки за умови, що підлеглий (і не тільки) не переступить межу, за якою сміх перейде в знущання, в образу. Тут важливо відчути межу. Інакше, якщо сміх природний, не злий, а керівник ображається, підлеглі пам’ятатимуть цей випадок довго (можуть придумати і кличку).

Таким чином, почуття гумору керівника передбачає вміння розрізняти серйозний і жартівливий стиль спілкування, знання прийомів і правил застосування гумору, реагування на жарти інших; вміння передавати гумористичну інформацію за допомогою вербальних і невербальних засобів спілкування; вміння взаємодіяти з різними категоріями співробітників, встановлюючи, підтримуючи контакт засобами гумору, виявляти ініціативу у застосуванні гумору, знімати напругу в складних чи конфліктних ситуацій за допомогою гумору, дбаючи про емоційне благополуччя оточуючих. Тому здорове почуття гумору – важливий показник соціального інтелекту керівника, що використовується ним як засіб психологічного впливу і форма комунікації.

Література

1. Вагин И. Мастер–класс Игоря Вагина. Лучшие психотехнки. – СПб. Питер, 2006.

2. Лук А.Н. Юмор, остроумие, творчество. М.: Искусство, 1997.

3. Decker, W.H., Rotondo, D.M. (2011), Relationships among gender, type of humor, and perceived leader effectiveness. Journal of Managerial Issues, 13(4), 450-465.

4. Калина Н.Ф. Диагностика социального интеллекта личности. Журнал практикующего психолога.-1999.- №5.- С.159–178.

5. Род Мартин. Психология юмора / Пер.с англ. Под ред. Л.В.Куликова. – СПб.: Питер, 2009. – 480с.

6. Шпалінський В.В., Помазан К.А. Психологія управління: Навч. посіб. для керівників навч. закладів. – Харків: Веста: Видав. «Ранок», 2002. – 128 с.