Экономические науки / 14.Экономическая теория.

Лук'янчук О.О., Мудрак Н. І.

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ІНСТРУМЕНТ

ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Інноваційна діяльність в сучасних умовах є важливішим фактором забезпечення економічного розвитку держави, підприємства, особистості. Останнє десятиріччя характеризується зростанням ролі інформаційних технологій, інтелектуальних факторів у розвитку економіки і суспільства. Ні земля, ні капітал, ні природні ресурси не могли зрівнятися з інформацією і знаннями за рівнем впливу на суспільно-економічний розвиток. Країни, які визначили своїми пріоритетами інтелектуальні ресурси, інформаційно-комунікаційні технології, домоглися надзвичайно високих результатів. Інноваційний механізм соціально-економічного розвитку являє собою систему заходів, спрямованих на всебічний розвиток людського потенціалу, підтримку науково-технічної діяльності, організацію інформаційного менеджменту, модернізацію промисловості та орієнтацію її потужностей на нововведення, формування у суспільстві інноваційних потреб споживчого характеру. Інновація, нововведення, інноваційна діяльність та інноваційна політика - це нові категорії, які з'явилися в економічному розвитку нашої країни на етапі формування ринкових відносин. Останнім часом в Україні з'являються урядові програми, у яких декларується перехід економіки на інноваційний шлях розвитку, державна підтримка інноваційної діяльності. Попри те, що і український уряд, і науковці сходяться на думці, що інноваційний процес знаходиться в незадовільному стані, суттєвих зрушень у цій сфері вже протягом багатьох років не відбувається [1]. Досвід розвинутих країн показує, що реалізація інноваційної політики залежить насамперед від ресурсів, які необхідно направляти на вирішення інноваційних завдань. Якщо в середньому витрати на фундаментальні дослідження прийняти за одиницю, то витрати на прикладні науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи перевищують їх у розвинутих країнах у 10 разів. Виробничо-технологічний сектор світової економіки і промисловості, особливо у сфері високих технологій, стають за змістом глобальними. Розробка високих технологій, виробництво на їхній основі продукції (товарів, послуг), вихід на світові ринки, розширення міжнародної інтеграції в цій області, стали для більшості промислово розвинутих країн Західної Європи, США, Японії й країн Південно-Східної Азії найважливішою стратегічною моделлю і "локомотивом" економічного росту. Україні останніми роками, незважаючи на певні успіхи у стабілізації макроекономічних показників, не вдається домогтися відчутних результатів в експорті інноваційної продукції та створенні сприятливих умов для інноваційної діяльності вітчизняних виробників. Головними перешкодами на шляху розгортання інноваційних процесів є: - обмеженість централізованого фінансування; - відсутність власних коштів у підприємств; - недостатня, через високий ризик, привабливість довгострокових вкладень для вітчизняного банківського капіталу та іноземних інвесторів; - відсутність розвинутої інфраструктури інноваційного ринку, що відповідає вимогам товаровиробників; - відсутність чітко визначених та законодавчо закріплених державних пріоритетів у інноваційній політиці [2, с. 74-75]. Вирішення даних проблем можливе лише за умови формування та реалізації державної стратегії, менеджменту та політики та створення національної інноваційної політики з відповідним рівень фінансування науково-технічної сфери. Одним з головних напрямів національної інноваційної політики є здійснення органами державної влади усіх рівнів комплексу дій, спрямованих на створення сприятливого для розвитку інноваційного підприємництва середовища та його підтримку. Адже, як свідчить зарубіжний досвід, побудова інноваційного суспільства можлива лише за умов активної державної підтримки, створення довгострокових мотивацій науково-технічної творчості, стимулювання розвитку фундаментальної та корпоративної науки. Така підтримка передбачає: розвиток фундаментальної і прикладної науки, підготовку наукових кадрів, сприяння розвитку малого інноваційного підприємництва; створення інноваційної активності у сфері виробничої діяльності; формування державних замовлень на науково-дослідні роботи для сприяння росту попиту на інноваційні ідеї та нововведення, що забезпечить впровадження інновацій в економіку; створення технологічної й інноваційної структури для науки та інноваційного підприємництва, сприяння розповсюдженню організаційно-економічних структур, найефективніших з точки зору впровадження інновацій. Державна інноваційна політика повинна бути спрямована на першочергову підтримку інноваційних проектів за тими напрямками, за якими Україна лідирує [3, с. 124-125].

Отже, забезпечення рівня конкурентоспроможності вітчизняних наукових досліджень на внутрішньому і міжнародному ринках повинно стати основним напрямком сучасної політики держави у сфері активізації інноваційної діяльності, що сприятиме підвищенню ефективності виробництва. Саме від цього найбільшою мірою залежать можливості реалізації інноваційних процесів і забезпечення високої ефективності національної економіки.

Література:

1. Бурлака В. Пріоритети інноваційного розвитку в українській економіці / В. Бурлака // Діловий вісник. – № 12 (199). – 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ucci.org.ua/synopsis/dv/2010/dv1012131.ua.html.

2. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика : [Монографія] / за ред. д-ра екон. наук, проф. Л. І. Федулової. – К. : Основа, 2009. – 552 с.

3. Микитюк П. П. Інноваційна діяльність : навч. посіб. / П. П. Микитюк, Б. Г. Сенів. – К.: Центр навч. літ., 2011. – 320 с.