Іншин І.Л., к.е.н., доцент

Горлівський регіональний інститут університету „Україна”

 

ОСНОВНІ АСПЕКТИ КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВНОГО АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ

СИСТЕМИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

 

В умовах ринкової трансформації провідною складовою економічної політики держави є узгодження напрямів з питань подолання кризи із одночасною реалізацією масштабних економічних змін інституціональної системи. За своєю суттю це передбачає формування ефективного комплексу  заходів антикризового управління і регулювання процесів, що відбуваються. Проблеми антикризового управління обумовили значний спектр наукових досліджень у даній сфері. Серед учених, які працюють над даною проблематикою можна відзначити В. Гєйця, М. Долишного,  Л. Колінець,                Е. Короткова, Т. Мартиненко, А. Павлову, Н. Паліги, Дж. Кейнса,                                  Й. Шумпетера, Ф. Хейека та інших.

Метою дослідження є обґрунтування основних напрямів використання механізмів антикризового управління для забезпечення стабільного розвитку економічної системи.

В основі структурної перебудови економіки відображаються потенційні можливості для розвитку суб’єктів господарювання, що забезпечують умови  подальшого їх стабільного і динамічного функціонування. Одним з таких елементів є антикризове управління, яке має свої специфічні завдання не тільки у фазі кризи, але й у фазі росту та фазі зрілості. Це провідна складова процесу управління, у рамках якого здійснюється діагностика кризової ситуації, проводиться економічний аналіз, досліджуються причини виникнення і на базі цього виробляється відповідна система заходів для її подолання. При цьому особлива роль антикризової діяльності держави полягає не тільки у підтримці власного державного сектора, але й економіки в цілому.

Тому, сучасна антикризова концепція повинна базуватися на використані комплексу інструментів і механізмів, що сприяють реалізації інноваційно-технологічної складової як провідної детермінанти (рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 1.  Основні цілі державного антикризового управління.

 

Проте антикризове управління в умовах ринкової трансформації повинно по – перше, мати системний характер дій з боку держави, по – друге, відповідати умовам гнучкості та адаптивності до економічного середовища, по-третє, сприяти посиленню інтеграційних процесів і побудові диверсифікованої економіки. Виходячи з цього дана концепція повинна базуватись на елементах  мікро- і макрорівня управління, ліквідації глобальних дисбалансів, що і актуалізує довгостроковий вектор антикризової політики, а саме:

1) послідовного впровадження макроекономічних програм щодо відповідного функціонування реального сектору економіки;

2) переорієнтації процесу бюджетування у напрями залучення коштів у розвиток соціальної інфраструктури, фінансування проектів захисту населення шляхом формування суспільних центрів допомоги в масштабах, достатніх для забезпечення соціальної стабільності;

3) прискоренні структурних реформ для поліпшення залучень приватних інвестицій у розвиток вітчизняного банківського сектору;

4) проведенні моніторингу транскордонних потоків фінансових ресурсів та забезпечення їх безпеки руху;

5) розробці ефективних заходів для запобігання кризових явищ, що передбачають попередження прискорених та уповільнених змін.

          Однак конкретні форми управління можуть бути диференційовані за призначенням і змістом з урахуванням можливостей регулюючого впливу і специфічних особливостей, зумовлених сучасними процесами постіндустріальної трансформації. Це передбачає реалізацію стимулюючих і підтримуючих антикризових заходів з урахуванням часового лагу та особливостей економічного циклу. Заходи антикризового спрямування за своєю суттю повинні охоплювати наступні напрями: по – перше, з фінансової стабілізації (регулювання фінансового сектору, підтримка банківської сфери, валютне регулювання, тощо); по-друге, макроекономічного моніторингу (вплив на реальний сектор економіки, захист і стимулювання вітчизняного виробника, підтримка внутрішнього платоспроможного попиту); по-третє, соціальної політики (соціальний захист населення, скорочення рівня безробіття тощо).

          В антикризовому регулюванні економіки вирішальне значення має проведення ретельно продуманих економічних реформ (табл.1), що мають бути орієнтовані не лише на подолання наслідків кризи, але і у першу чергу, на забезпечення структурних змін в економіці і як наслідок відповідати умовам ефективної політики держави протягом подолання кризових явищ.

Таблиця 1

Напрями помірного реформування економіки

 

Напрями реформування

Результативність

Формування сучасної фінансової системи гармонізованої до світових стандартів

 - реалізація оптимізаційних схем управління фінансовими ресурсами;

- формування гнучкої системи оподаткування;

- зниження рівня дефіциту й темпів зростання державного боргу;

- встановлення податкової справедливості для зміцнення позицій вітчизняного бізнесу;

- підвищення питомої ваги бюджетного фінансування  стратегічних проектів;

- збільшення рівня капіталізації фінансової системи

Поліпшення інвестиційного клімату

- законодавче затвердження періодичного проведення планових заходів державного нагляду;

- реформування державної регуляторної політики;

- зниження частки проблемних активів у загальному інвестиційному портфелі;

- реалізація заходів з підвищення безпеки функціонування фінансової системи;

- поліпшення умов проведення торгів на фондовому ринку

Забезпечення прискореного економічного зростання

- зміна організаційно-технологічної структури економічної системи;

- реалізація антикризових проектів у промисловому секторі;

- створення динамічних точок росту

Розвиток інноваційної сфери

 - ефективне використання науково-технічного потенціалу для забезпечення реальних потреб інноваційного розвитку економіки;

- підвищення ролі фундаментальних досліджень і розробок для практичних потреб бізнесу

 

       Разом з цим, реалізація системних антикризових заходів носить доволі специфічний характер, оскільки основною метою є як забезпечення збалансованого економічного розвитку так і вироблення ефективного інструментарію регулювання, який спроможний підтримувати макроекономічну стабільність і сприяти передбаченню можливих кризових процесів. По суті це сприяє створенню умов до подолання основних економічних дисбалансів шляхом структурної гармонізації на макро – та мікрорівнях, регіональному і секторальному аспектах.

         Таким чином, забезпечення стабільного розвитку економіки залежить від реалізації чіткої антикризової державної політики, яка відповідає реальним умовам господарювання і раціонального співвідношення інтересів між усіма учасниками діяльності.