Крикун Вікторія Олександрівна

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

РОЛЬ УКРАЇНИ В СИСТЕМІ МІЖДЕРЖАВНИХ РЕГІОНАЛЬНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Сучасний світовий розвиток характеризується глобалізацією. Світова практика показує, що країни, які опираються на глобалізацію, як на новий ефективний фактор економічного зростання, мають можливість вийти на якісно вищий етап розвитку.

Україна, як європейська держава з неоціненним потенціалом, не може залишитися осторонь світових процесів. Ця причина стала вирішальною для входження України до світової економічної спільноти, являється досить пріоритетом розвитку нашої держави. Відносинии з Європейським Союзом для України мають особливе значення для визначенні власних перспектив і напрямків підвищення рівня міжнародних торговельних контактів та рівня конкурентності економіки на світовому ринку.

Поетапний перехід від якісної конкуренції до співробітництва держав світу, поглиблення міжнародного поділу праці та економічної взаємозалежності країн створили необхідність зміцнення їх інтеграційних зв'язків.

Найбільш гостро постало це питання у повоєнні роки, оскільки виникла потреба у формуванні нових економічних, соціальних, політичних, наукових та культурних відносин між державами.

В процесі розвитку, країни вдосконалювали взаємовідносини, переймаючи досвід сусідів і у зв'язку з цим, протягом тривалого часу, вони сформували власну спеціалізацію, як економічну, так і науково-технічну. Таким чином, кожна держава набула притаманних, виключно їй рис ведення господарської діяльності.

Стабілізація ситуації на міжнародному ринку буде сприяти якісному процесу інтеграції України у світовий простір, що забезпечить реалізацію вдосконаленої та ефективної зовнішньоекономічної політики, яка сформує позитивний імідж нашої держави, як надійного партнера, а також допоможе створити нові та поглибити існуючі торговельні зв'язки з усіма країнами світу, тим самим залучати іноземні інвестиції для розвитку господарства країни з подальшою перспективою розширення кола інвесторів та забезпечення гарантій щодо їх успішної діяльності на теренах нашої держави.

Питаннями сучасних інтеграційних процесів займаються багато вітчизняних та закордонних вчених. Окремі аспекти проблематики конституційного забезпечення міждержавної інтеграції розглядали у своїх працях такі відомі вчені, як А. П. Мовчан, І. І. Лукашук, В. І. Євінтов, М. Л. Ентін, В. А. Василенко, О. О. Мережко, М.П. Орзіх, Н. Є. Тюрін, М. О. Ушаков та ін.

Крім того, питаннями впливу глобалізації на сучасні міжнародні правовідносини були присвячені праці таких провідних вітчизняних науковців, як: М.О Баймуратова, Б.В. Бабіна, Ю.О. Волошина, В.А. Дергачьова, В.М. Кампа, О.Л. Копиленка, А.Р. Крусян, П.Ф. Мартиненка, Ю.М. Оборотова, В.Ф. Погорілка, І.Д. Сліденка, П.Б. Стецюка, В.М. Шаповала, С.В. Шевчука та ін.

Україна об’єктивно поставлена перед вибором пріоритетного напряму інтеграції. І цей вибір не вичерпується винятково економічними міркуваннями. Насправді – це цивілізаційний вибір України, вибір базових, фундаментальних цінностей її подальшого розвитку. Або Україна приєднується до проекту ЄС, який об’єднує країни Європи на засадах демократії і верховенства права, або стає учасницею ініційованих Росією об’єднань пострадянських країн з перехідними економіками, переважно авторитарними політичними режимами та численними проблемами у сфері демократії.

У Законі України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, ухваленому Верховною Радою 1 липня 2010р. визначено, що однією з головних засад зовнішньої політики держави є “забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі”.

Водночас, новітня українська історія знає непоодинокі приклади зміни стратегічного курсу під впливом політичної кон’юнктури.

Утвердження пріоритетності курсу на європейську інтеграцію не є альтернативою налагодженню партнерських, взаємовигідних і рівноправних відносин з РФ у різних сферах. Європейський цивілізаційний вибір України, тобто вибір фундаментальних цінностей, стратегічної моделі розвитку, не повинен мати для неї характеру вибору геополітичного, адже Україна не зацікавлена в новому геополітичному поділі Європи.

Україна об’єктивно зацікавлена в тому, щоб у перспективі розвиток Росії був би більшою мірою зорієнтований на впровадження європейських цінностей і стандартів у її внутрішню та зовнішню політику, на розширення і зміцнення інтеграційних відносин з ЄС. Але сьогодні така перспектива виглядає дещо проблематичною і віддаленою в часі.

Нинішня ситуація, що склалася у відносинах ЄС-Україна-РФ потребує спільних зусиль сторін для пошуку шляхів і механізмів мінімізації конфліктів, пошуку точок дотику, запровадження продуктивних, взаємовигідних відносин з урахуванням інтересів усіх сторін “трикутника” та з метою забезпечення умов стійкого розвитку всіх його держав-учасниць – миру, безпеки, захищеності прав і свобод громадян.

Наведені вище дані дають підстави говорити про наявність трьох сценаріїв подальшого руху України в координатах “Схід-Захід”:

Збереження status quo – Україна продовжує дотримуватися політики позаблоковості, перебуваючи в “сірій” зоні між двома інтеграційними утвореннями (ЄС і Митний союз) і двома системами колективної безпеки (НАТО та ОДКБ).

Зростання тиску з боку Росії дедалі більше звужуватимеможливості української влади, змушуватиме її приймати поспішні, не обгрунтовані рішення. За відсутності надійних гарантій безпеки, виникають великі ризики обмеження суверенітету України.

Євразійська інтеграція – результат розвитку подій за попереднім сценарієм. Його реалізація вимагає від України лише згоди та мінімуму зусиль на початковому етапі (вступ до Митного союзу). Подальше просування України в напрямі єдиного європейського простору і Євразійського союзу – справа техніки. В такому сценарії зацікавлена Росія, яка докладе всіх зусиль для його здійснення. Це перетворює Україну на сателітну, підпорядковану російським інтересам країну. В українському суспільстві не вдасться домогтися злагоди з цього питання. Це загрожує глибокою внутрішньополітичною кризою, появою нових роздільних ліній і погіршенням безпекової ситуації на кордонах ЄС.

Європейська і євразійська моделі розвитку мають свої переваги та недоліки. Проте, проведений аналіз дає підстави говорити про те, що у стратегічному плані євроінтеграція переважає певні тактичні вигоди східної інтеграції. У політичній, економічній, енергетичній, безпековій і гуманітарній (соціокультурній) сферах національним інтересам України відповідає рух до ЄС.

Для запобігання несприятливим для України ймовірним можливостям розвитку подій та мінімізації проблем і підвищення ефективності відносин ЄС-Україна-РФ необхідно здійснити наступні кроки.

Для вирішення внутрішніх проблеми, розвитку політичного діалогу України з ЄС та РФ доцільно прийняти певні кроки таб.1.

Таблиця 1.

Шляхи здійснення всебічної інтеграції України у відносинах з РФ та ЄС

Пропозиції для проведення успішного діалогу України з:
РФ	ЄС
1. Вести прозорий, відкритий, паритетний діалог з російською стороною на основі міжнародних норм, правил і стандартів, неухильно відстоюючи національні інтереси України, насамперед у сфері регіональної інтеграції.	1. Виконання наведених вище пропозицій вирішення внутрішніх проблем сприятиме покращенню ситуації навколо парафованого базового документа – Угоди про асоціацію. Саме цей шлях забезпечуватиме перехід від партнерства і співробітництва до політичної асоціації та економічної інтеграції з ЄС.
2. Забезпечити прозорість діалогу з Москвою, уникаючи кулуарних домовленостей на зразок «Харківських угод».	2.Забезпечити ефективне впровадження пріоритетів Порядку денного асоціації (ПДА), насамперед, у таких чутливих для ЄС сферах, як розвиток демократії, верховенство права, захист прав і свобод людини, розвиток громадянського суспільства, боротьба з корупцією тощо.
3. Максимально сприяти розв’язанню «хронічних» проблем у двосторонніх відносинах	3. Активізувати виконання Національного плану з виконання Плану дій з візової лібералізації. Насамперед зосередити увагу на двох найбільш проблемних блоках цього Плану – “Безпека документів” і “Зовнішні зносини та фундаментальні права”.
4. Прискорити системне реформування секторів енергетики, відповідно до зобов’язань, взятих на себе Україною під час приєднання до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства	4. Прискорити ухвалення ряду відповідних законів і нормативно-правових актів.
5. Домагатися перегляду застарілої практики продажу російського газу на західному кордоні України	5. Зосередити першочергову увагу на виконанні вимог ЄС, висловлених у щорічному Звіті з реалізації Європейської політики сусідства в Україні

Отже, сьогодні, ще однією проблемою в області фінансування програм транскордонного співробітництва є недостатній рівень його інформаційного забезпечення, тобто відсутність достовірної та порівняльної транскордонної статистичної інформації, у тому числі щодо діяльності єврорегіонів та існуючих потенційних програм ТКС для регіонів України.

Удосконалення економіко-правового регулювання фінансового забезпечення транскордонного співробітництва приведе до таких результатів як:

1) покращення нормативно-правової бази України в сфері транскордонної співпраці та налагоджений механізм фінансування програм транскордонного співробітництва за участю вітчизняних регіонів,

2) економія державних коштів внаслідок ефективного використання технічної фінансової допомоги ЄС в рамках транскордонних програм, спрямованих на вирішення найбільш актуальних проблем прикордонних територій,

3) покращення діяльності єврорегіонів, що надасть поштовх для розвитку суб’єктів малого підприємництва, суміжних галузей економіки, ринкової інфраструктури, створення нових робочих місць і усунення соціальної напруги, пов’язаної з безробіттям і низьким рівнем якості життя,

4) зростання ефективності діяльності місцевих органів влади через можливість отримання достовірної інформації щодо стану транскордонного співробітництва на офіційному веб-сайті Міністерства економіки України,

5) більш ефективна діяльність інституцій в сфері транскордонної співпраці, зокрема Міністерства регіонального розвитку та будівництва України та Міжвідомчої робочої групи зі складання переліку програм транскордонного співробітництва,

6) адаптація вітчизняного законодавства до норм Європейського Союзу в частині транскордонного співробітництва.