Экономические науки/5.Управление трудовыми ресурсами

Якимишин Ю.Р.

Науковий керівник: д.е.н., проф. Іляш О.І.

Львівська комерційна академія, Україна

ПІДВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ ЯК ДЖЕРЕЛО РЕАЛЬНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ

В умовах ринкових відносин задача підвищення продуктивності праці як джерела реального економічного прогресу стає життєво важливою для подальшого розвитку економіки. Як показує світовий досвід останніх десятиліть, економічними лідерами стають не ті країни, які мають значні ресурси, а ті, які досягли високої продуктивності праці. Не випадково в економічно розвинених країнах функціонують спеціальні установи, які займаються дослідженням і розробкою технологією управління продуктивністю праці. Потрібно також зазначити що,серед низки ключових проблем економіки України – низька продуктивність праці, неефективне використання усіх видів ресурсів, вкрай низький техніко-технологічний рівень виробництва, не конкурентоспроможність основних видів вітчизняної продукції, низька частка високотехнологічної продукції, низький рівень оплати праці переважної більшості найманих працівників країни, низька якість життя.

Згідно з дослідженнями, Україна перебуває на 89 місці з продуктивністю праці, якщо в 2010 р. загальновизнаний показник продуктивності праці «ВВП на працівника» для України складав $ 17,8 тис., то для Росії дорівнював $ 37,6 тис., а для США – $ 103 тис. Наразі ми далеко відстаємо від розвинених країн і навіть багатших країн Східної Європи. Отже, однією з причин такого низького показника, є те що Україна випробувала спад продуктивності у зв’язку з перехідним періодом, що зайняв велику частину 1990-х.

Окрім того додамо, що існують інші причини, які впливають на показник:

1. неефективно побудовані бізнес-процеси на підприємстві, що виражається в дублюванні функцій або зайвому навантажені на одну посаду;

2. бюрократія і адміністративні бар’єри з боку держави для комерційного сектору;

3. особливості українського менталітету і чинники «сімейності» на підприємстві.

Загальновідомо, що рівень продуктивності праці характеризується співвідношенням обсягу виробленої продукції або виконаних робіт і витрат робочого часу. Від рівня продуктивності праці залежать темпи розвитку промислового виробництва, збільшення заробітної плати і доходів, розміри зниження собівартості продукції. Протягом останніх 10 років продуктивність праці в Україні лише зростала: обсяг ВВП за останні 15 років виріс щонайменше в півтора рази, а чисельність працюючих людей (навіть з урахуванням підлітків і пенсіонерів) скоротилася приблизно на 20% (рис. 1).

Рис. 1. Темпи росту середньої заробітної плати та продуктивності суспільної праці у 2008-2012 рр.

Як свідчать дані рис. 1, останніми роками в Україні ситуація відбулися певні деструктивні зміни у системі матеріального стимулювання праці. Так, якщо в 2009 році темпи росту заробітної плати перевищували темпи росту продуктивності суспільної праці на 5,4%, тобто діюча система оплати праці не стимулює зростання її продуктивності, незважаючи на випереджувальний ріст заробітної плати у 2010 - 2011 рр. над темпами росту продуктивності суспільної праці (на 0,6% та 2,5% відповідно). Однак, вже в 2012 році ріст заробітної плати перевищував ріст продуктивності суспільної праці на 6,9%, що свідчить про зниження ефективності системи матеріального стимулювання праці працівників.

Окрім того, упродовж 1995 – 2000 рр. середньорічні темпи зростання заробітної платив галузі сільського господарства істотно випереджали темпи росту продуктивності праці. Після 2000 р. винагорода й продуктивність змінюються в одному напрямі й адекватними темпами. Перманентність темпів зростання продуктивності праці дещо частково можна пояснити досить високою залежністю результатів діяльності суб’єктів господарювання від природних факторів.

Якщо взяти галузь чорної металургії, то на одного працівники приходилось 265,5 т сталі. У 2002 р., коли почався підйом українського гірничо-металургійного комплексу, цей показник становив 134,6 т, у 2007 р. – 179,4 т, у 2008 р. – 164,6 т, а в 2009 р. – всього 149,8 т. При цьому в західноєвропейських країнах в 2007 р. один працівник виплавляв аж 575 т сталі. Насправді вкрай сумнівно, що німецький робітник трудиться в 5-10 разів старанніше, ніж його український колега – хоча би з точки зору елементарної біології. Ліберальні ідеологи просто плутають (іноді навіть ненавмисно) продуктивність і інтенсивність праці: говорячи про першу, часто мають на увазі другу, хоча на практиці ці два показники перебувають в оберненій залежності. За «нормальних умов» продуктивність праці задана технологічним процесом і аж ніяк не залежить від його особистих рис – працелюбності, витривалості, відданості справі підвищення прибутку роботодавця та ін.

Таким чином ми переконанні, що підвищувати продуктивність можна лише інвестуючи в постійний (модернізація виробництва або принаймні підтримка існуючого обладнання в належному стані) та перемінний (підвищення кваліфікації працівників) капітал.

Література:

1. Чому в Україні низька продуктивність // [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://www.hrd.com.ua/index.php/news/489-2012-04-06-11-26-49

2. Денис Горбач. Продуктивність праці і класова експлуатація в Україні // [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://livasprava.info/content/view/4488